Глава 717 - тривога Хейнлі. Частина - 4
Але у Совешу був трохи гіркуватий присмак в роті, і це спотворило вираз його обличчя, як при обіді недозрілого фрукта, незважаючи на його щасливу посмішку.
Совешу недбало склав лист і передав його Маркізу Карлу.
Потім він встав зі свого місця і з задумливим виразом обличчя підійшов до вікна, заклавши руки за спину.
Маркіз Карл і командуючий Імператорської гвардії, травмовані його попереднім падінням з вікна, швидко підійшли до Совешу, щоб в разі чого блискавиці среагують і не дати своєму імператору знову зашкодити собі.
- Я не збираюся вистрибувати з вікна, так що відійдіть.»,- суворо тоном наказав Совешу.
- У Вас також не було наміру вистрибувати з вікна в той раз, коли Ви це зробили ...»,- стурбованим тоном сказав Маркіз Карл.
- Ви сказали, що в той раз я був п'яний. Тепер я тверезий.." - все тим же суворим тоном сказав Совішу.
- Вибачте, Ваша Величність. Я сподіваюся, що ви розумієте, як відчувають люди, які піклуються про вас...»,- шановним тоном вибачився Маркіз Карл.
Совісу прищепив мовою, але не прогнав їх, він розумів, що його підчинені за нього у відповідь і турбуються про неї.
Замість цього, Совешу пробурмотів задумливим і водночас сумним тоном у вікно.
- Я знаходжу пейзаж, який видно звідси, дуже знайомим, але відчуваю себе самотнім, тому що людини, яка знає мене найкраще, немає поруч.
- Ваша Величносте...»,- стурбованим тоном пробурмотів Маркиз Карл.
- Коли я прокинувся, то подумав, що не буде нічого страшнішого за Нав'ята, яка розмахує подушкою, але тепер я знаю що був помилився ...», сумним тоном сказав Совешу.
- Його Величність не повинен був скидати її ....",- дорікаючим тоном сказав Маркіз Карл.
- Я знаю... Я не думав, що моя дурна голова буде найстрашнішою річчю на землі...." - все тим же сумним тоном сказав Совешу, зараз він був вкрай розчарований через рішення, які приймали собою ж.
Совешу роздратовано скрипнув зубами і заговорив.
- Все це через удари, які мій батько наніс мені по голові в якості покарання ... Наслідки виявилися з часом... Це, мабуть, вплинуло на мої рішення.
- ...", Маркиз Карл насупився нічого не сказавши.
- Або Нав'ята того дня поклала персики в подушку, щоб вдарити мене ними по голові або це були зовсім не перики, а камені ...? "?"
Оскільки маркас Карл нічого не відповів, Совешу здивованим тоном запитав.
- Це було так...?
- Ні, це напевно були не персики і не камені ...»,- негативно похитав головою відповів Маркіз Карл.
- Якщо це були не персики і не камені, чим тоді вона вдарила мене по голові ...?», цікавий тон запитав Совешу.
Це... це ..."(Сміх) - Маркиз Карл замаявся, намагаючись згадати той день.
- Скажіть мені правду, Маркиз Карл. У будь-якому випадку, минуло шість років."
- Наскільки я пам'ятаю той день, я ... Просто...»,- Маркіз Карл продовжував ммлювати, через що терпіння Совешу підходило до кінця.
- Що, просто ...? "...?" Роздратований тон запитав Совешу.
- Насправді, я не знаю... За винятком того, що персики, які упустив Його Величність, вдарили Навієві по голові, і через це ви задушувались та не зуміли втриматися на Персиковому дереві впали на землю вниз головою при цьому сильно вдарившись. Коли Його Величність пішов у кімнату Нав'ята, щоб вибачитися, він вийшов звідти з ще більшою шишкою на лобі ....",- пояснюючим тоном відповів Маркиз Карл.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr