Глава 662 - Крок з вікна. Частина - 1
Напевно, тільки одна людина могла б це зробити, але зараз вона була в іншій країні і була одружена за іншим чоловіком.
- Краще було б, якби прийшла новина, що Імператриця Навіє вийшла з коми... Ця новина змогла б якось підбадьорити його...»,- відповів Маркіз Карл.
Секретар Совешу та інші працівники були дуже стурбовані змінами, які відбуваються з Імператором.
Але перед тим, як з’явилися радісні новини про Навота, прийшла ще одна жахлива новина про Ґлорім.
Один з лицарів, які обшукали ліс, знайшов закривавлений одяг Ґлорим у печері.
Оскільки немовля, очевидно, належало до важливої родини аристократів, лідера вічної тисячі бандитів вирішив перестрашитись і наказав на всяк випадок відтворити її смерть, його підлеглі спеціально використовували одяг дівчинки для заміщення слідів.
Рицарі, які навіть не підозрювали, що дитину забрала вічної тисячі бандитів, були впевнені, ніби Ґлорім мертва.
Сумління втратило почуття, коли він тримав закривавлений і розорований одяг дитини у своїх руках.
- Глорім... Моя донька...»,- з гіркотою пробурмотів Совешу самими губами.
Він тримав одяг дитини обома руками, не зміг закрити рот і його очі широко розкрилися, Совешу переповнювали різні емоції.
Він уже бачив цей дитячий одяг раніше, і з упевненістю міг сказати, що це був одежина Ґлорім.
- Моя донька... Моя дівчинка... Моя дитина...»,- гірким тоном бурмотів Совешу.
Його очі наповнилися слізьми, а розум був спустошений.
З комом у горлі він впав на коліна і притиснув одяг дитини до грудей, згадуючи моменти, проведені разом з нею.
Сльози потекли по його обличчю, тремтіли на одяг малятки.
- Глорім ...!",- вигукнув Совешу.
У свою спальню він підійшов до картини Ґлорії.
Обнявши закривавлений одяг дитини, він зітхнув, дивлячись на дитину в ті дні, коли вона була здорова, щаслива і сповнена сил.
Він згадав її маленькі кінцівки, її широку посмішку, його милі губки і перший раз, коли він почув, як вона сказала:
"Бубу...!"
Співішу знову зітхнув від болю і скривдився, переповнений жалем.
« Я кинув ту гарненьку дівчинку... Ніби я вбив її власними руками..."- Совешу був у розпачі, всі ці думки виснажували його душу.
« Будь ласка, повір мені...! »
У його вухах лунав повний злоби голос Рашти.
« Вона дочка Його Величності...! »
Він згадав, як покаялася маленька, коли він тримав її на руках.
Вона була дуже маленькою, гарною і тендітною дитиною.
Дитина, яку треба було захистити, а не відсилати.
Вона була найдорожчою і найгарячішою дитиною у світі.
- Дочко, забери свого батька... Донька, візьми з собою свого батька!
Він не витримав всього цього тиску і емоційних перевантаження.
Він схлипнув і з силою вдарився головою об стіну.
« Вічне життя і смерть... Моя дочка померла... Все було марно...»,- з важким серцем задумався Совешу.
Відчуття втрати, люті і розчарування, яке росте всередині нього, було нестерпним, здавалося, що ось-ось все це вириться назовні.
Біль, який він відчував кожен раз, коли бився головою об стіну, на мить поламала біль в його серці і він відчув деякий відчуття полегшення.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr