Глава 629 - Сльози радості. Частина - 1
Я зачинила двері, сіла на ліжко і закрила очі в думках.
Як довго...?
Коли я подивилася на настільні годинники через те, що мої плечі напружувались, я зрозуміла, ніби минуло дві години. Рулeйт здiллaв.
Я встала і пройшла по кімнаті, потім вийшла у коридор поруч зі спальнею та виглянула у вікно.
Я не зробила цього, думаючи, що Совішу все ще чекати мене там, я не хотіла бачитися з ним.
Тим не менш... Я побачила там Совешу.
Його обличчя було закрито капюшоном, як тоді, коли я була у Верховному суді, але це безумовно був Совешу.
Я могла це відчути, сама не знаю чому...
Він притулився до стіни за межами особняка, в той час як його плечі, здавалося, злегка тремтіли, він явно був у розпачі.
Я не могла ясно бачити його, тому що він був далеко, але він безсумнівно виглядав так в моїх очах.
Вона плаче...?
Поспостерігавши за ним мить, я повернулася і повернулась до своєї кімнати поки він мене не помітив.
Я зачинила вікна, лягла в ліжко і залізла під простирадло. Рулeйт здiллaв.
Наступного ранку я навіть не поглянула у вікно, боячись знову побачитися з Совеше.
- Ти сказала, що повернешся сьогодні?
- Так.
- Чому б тобі не відпочити ще кілька днів, перш ніж поїхати?
- Я не можу дочекатися, коли повернуся. Я також хочу поділитися добрими новинами зі своїм братом. "
Провівши тут місяць, мої батьки приїдуть до Західної Імперії.
Як тільки я поснідала і трохи спілкувалася з батьками, тому що ми деякий час будемо розвчені, я одягнула відповідну одежу та сіла в карету на подвір'ї особняка.
Цього разу, на відміну від того, коли я вирушила до Верховного суду, я сіла в офіційну карету з гербом нашої сім'ї.
Я не хотіла дивитися у вікно, все з тієї ж причини...
Хоча я знаю, що Совешу, мабуть вже повернувся в Імператорський палац, я просто... Я просто не хотіла його бачити до такої міри, що не могла себе пересилити.
Але потім я відчула, що приділяю занадто велике значення Совешу, тому швидко передумала і виглянула у вікно.
Таким чином, я хотіла переконати себе, що мені наплювати на Совешу.
У той момент, коли карета виїхала з особняка і я подивилася на зовнішню стіну, де вночі стояв Совешу, я була вражена тим, що я там побачила.
Совішу... Він все ще стояв там і чекав мене.
Коли карета проїхала в тому напрямку, Совешу подивився на мене.
На короткий момент наші погляди перетнулися.
Його очі були повні похмурого відчаю.
Здавалося, він мовчки просив мене про допомогу.
Але що я міг зробити, щоб допомогти йому? І чи повинна я це робити? Чи хочу я це робити?
Я поспішила уникнути його погляду і поклала голову на плече Гайнлі, який сидів поруч зі мною.
Я дуже билася в грудях і була збентежена.
На перший погляд очі Совішу здавалися очима людини, яка на межі смерті.
Коли я повернула голову, щоб уникнути цього, мені здалося, що я зробила щось не так...
Чи правильно я роблю, ігноруючи його так відверто?
- Моя імператриця?
Я похитала головою, прибрала її з плеча Гайнлі і сіла як слід.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr