Глава 462 - Віра. Частина - 2
Я не хотіла більше обмінюватися ані словом з Совешу, це було морально виснажливо. Я обернулася, хитаючи головою з дійсно огидною на обличчі.
- Я піду своєю дорогою.
- Я буду супроводжувати тебе.
- У цьому немає необхідності.."
Імператриця.
Я не знаю, які слова злетіли б з моїх губ якби він продовжував наполягати. Я на мить відкинула ввічливість і продовжувала мовчки.
- До речі, Імператриця.
Проте вона гукнула мене і підійшов ззаду.
Чому він не намагався так розмовляти перед розлученням? Мені хотілося дати йому підзатильник.
- Що привело тебе сюди?
- Вашому Величності не обов'язково знати. "
- Якби прийшла звичайна людина, ти була б права. Але, будучи прийнятою Імперією Західної імперії, я повинна знати. "
Зрештою мені знову довелося зупинитися. Коли я нахмурилась, він стояв з таким незвичайним виразом обличчя, що не був схожий на людину, яка вправно користується своїм становищем.
Хоча я нахмурилася, він був правий. Казали, що Вірвол функціонував як автономний регіон, але Імператор тримав очі закритими, щоб маги могли діяти вільно. Вірвол, безперечно, був територією Східної Імперії.
- Я прийшла побачитися з деканом."
Нехотно я розповіла йому про причину свого візиту, не вдаючись до подробиць. Мене не турбувало, що він знав про це.
- Чому декан?
- Я теж повинна тобі це говорити?
- Це таємниця?»
- Так.»
Цього разу вираз обличчя Совешу став по-справжньому похмурим...
Це була така раптова зміна вираження обличчя, що я боялася, ніби здалася неправильно.
Що з ним не так? Коли я здивовано подивилася на нього, він обережно запитав:
- Ти теж замішана в цій справі?
- Якої справи?
Я не знаю, про що він говорив, але, судячи з його дуже серйозному виразку обличчя, це було делікатна справа.
- Феномен спадка магів.»
- Що ти маєш на увазі? "
Якби це було "збільшення", а не розуміння, то могло б мати якесь відношення до мене. Очевидно, він не питав про це.
- Ти не знаєш?»
Совешу пробурмотів щось собі під ніс. Потім він додав, навіть не чекаючи відповіді:
- Якщо ти дійсно не знаєш, я раджу тобі остерігатися Імператора Хейнлі.
***
Нарешті, я змогла відвернутися від Совешу, щоб піти в деканат, але він залишив мій розум у замішанні.
Його слова все ще переслідували мене.
Чому він спочатку запитав мене, чи маю я якесь відношення до явища занепаду магів, а потім сказав мені остерігатись Хейнлі?
Коли я зустрілася з деканом, то ще більше занепокоїлась.
У декана, якого я не бачила вже деякий час, вираз обличчя був гірше звичайного.
Його веселий образ зник, і на лобі утворилися три глибокі зморшки.
Тепер на думку прийшли дивні слова Совішу, і я занепокоїлася.
Проте, роблячи вигляд, що нічого не помічаю, я привітно поздоровилась з деканом:
- Вибачте за несподіваний візит. "
- Все в порядку...»
Декан трохи ніяково вклонився. Очевидно, він не хотів контролювати свого обличчя.
Я була впевнена, що вираз обличчя декана не було поганим просто тому, він був у поганому настрої. Здавалося, він був засмучений через мене.
Але я знову вдавала, що нічого не помітила, подарувала йому подарунок і пояснила причину свого візиту.
- Декан. Насправді я прийшла попросити Вас про допомогу.
- Про допомогу?»
- Це пов'язано з маною ...»
У цей момент, перш ніж я встигла закінчити свої слова, декан перервав мене і рішуче сказав:
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr