✔ he / Я відвертусь од Места Імператриці
(Похоже на "Імператриця знову вийде Замб")
Глава 441 - може бути краще як я? Частина - 1
Як тільки візостеса Верді теж пішла, Совешу з тривогою запитав лікаря палаца:
- Як принцеса?
- Вона була дуже налякана, але, на щастя, з нею нічого серйозного не сталося. Якби вона впала прямо на голу підлогу, це було б жахливо, Ваша Величносте. Дитина хрупок, вона може отримати серйозні травми якщо її з невеликою силою кинути на тверду поверхню. "
Було полегшено, що маленька дівчинка була загорнута в товсті одеяла і що місце, де вона впала, було м'яким килимком. Інакше дитина могла б зазнати непоправних травм.
Після шоку, що стався з Совешу, вона розлютилася.
Він думав, що Рашта хитає, щоб захистити себе, але вона зайшла занадто далеко, кинувши дитину на підлогу.
Він хотів викинути її зараз від однієї думки про це.
Однак він представив собі, які коментарі отримав би, якби вигнав жінку, на якій був одружений менше року, крім того, що вона була матір’ю його новонародженої дочки.
Навіть люди, які зневажали Рашту, співчували б їй. Люди постійно змінюють свою думку. Вони могли зневажати Рашту і водночас жаліти її.
Якби він оголосив те, що Рашта зробила з дитиною, то міг би не тільки вигнати її, але й ув'язнити на все життя, проте він турбувався про те що коли-небудь буде приголомшена через це.
« Якби вона тихенько поводилась, то могла б жити в оточенні розкошів, як та колишня Імператриця, ціле своє життя. Яка дурна..."
До цього часу Совішу реєстрував кожен злочин Рашти.
Він проігнорував все це, щоб мовчки скласти список злочинів, до такої міри, що інші могли б задатися питанням, чи не всі йому байдуже що вона зробила.
Однак ці документи були дровами для вогнища.
Дрова, які він ще не знав, чи буде використовувати, але які якщо він це зробить, будуть яскраво горіти.
Це був такий вид дров, що чим більше їх було складено, тим сильніше розпалився вогонь. Врешті - решт ці дрова перетворяться на велику пожежу.
Рашта зробила з дитиною те, що вона могла ігнорувати.
Сумління заглушувало неспокійну дитину, намагаючись стримати свій гнів.
Але очі його дуже опустилися.
« Це не буде розлученням, Рашта.
***
Тим часом.
Рашта почувалася відданою Верді, і їй було дуже боляче, що вона кинула дитину на підлогу.
Повернувшись до Західного палацу, Рашта закричала і почала ламати всі речі у своїй кімнаті.
- Ааа... Ааа! Дочко! Мама не хотіла цього робити!"
Коли вона ридала, на неї більше вплинуло те, що зробила з дитиною, ніж зрада.
Потім Рашта поклалася на килимок, куди впала дитина.
- Доню, матуся дійсно не хотіла цього робити.
Хоч вона була спустошена тим, що покинула свою дорогоцінну доньку на підлогу, її жахливе відчуття того, ніби вона тримає мертва дитину в руках, було настільки яскравим у пам’яті її не будучи впевнена, чи він цього знову не зробить.
- Ах... Ах... Малюк... Моя маленька! Моя донька!"
- Як це ..., мабуть... було боляче ... Як вона ..., мабуть... була налякана."
Рашта виглядала так, ніби наполовину зійшла з розуму, коли нещасна форма вдарила себе у груди.
У цей момент пролунав стук у двері.
- Забирайся звідси! Я не хочу, щоб хтось входив! Нікому не входити!»,- сердито крикнула Рашта, піднімаючи тільки верхню частину тіла.
Але людина по іншій стороні дверей відразу ж увійшов, не придаючи значення крикам Рашти.
Цим чоловіком був віконт Ротешу.
- Чому ти тут? Чому? Убирайся! Це наказ! Я сказала, що це наказ! "
Незважаючи на крики Рашти, віконт Ротешу підійшов до неї і сказав:
- Зараз не час для цього. Вставай. Твій справжній батько приїхав до столиці!»
Віконт Ротешу зміг увійти завдяки вартовим. Оскільки Рашта закрилася у своїй кімнаті, перелякані охоронці навмисно дозволили візконту Ротешу увійти.
Охоронці, які вірили, що Вікент Ротешу і Рашти мали добрі стосунки, думали, ніби вінконт зможе заспокоїти Решту.
Служниці теж так вважали. Не кажучи вже про те, що вони були простолюдинами. Навіть якби він увійшов без дозволу, вони навіть не подумали б зупинити його.
Однак, незважаючи на їхні сподівання, вінонт Ротешу зовсім не знав про те, що сталося з Раштою.
Він вважав, що питання про теперішнє батька Рашти є найважливішим і тому не тільки потішав Рамту, але й не дбав про неї.
Її обличчя відразу похитнулося, і вираз її лиця був порожній. Потім вона схопила Віконта Ротешу за комірець і стріхнула його з усіх сил, а по її щоках котилися сльози.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr