Розділ 346 - Спина до спини. Частина - 2
Спочатку ми їхали всі разом. Замість полювання це було більше схоже на те, як ніби ми розмовляли верхи.
З часом видобута здобич змінювалась на полювання. Мастас була особливо жвава і поклялася зловити ведмедя, розмахуючи списом.
- Я чула, що ведмеді тут не живуть, міс Мастас.
Графиня Джубел, ведмеді живуть всюди.
- Хм, це перший раз, коли я це чую...»,- сказала Джубел.
Інші палаци радісно заявили, що збираються на щось полювати, і лицарі теж виглядали схвильованими.
У розпал всього цього Гайнлі раптово подивився на капітана гвардії Юніма і сказав:
- Я хочу піти один зі своєю дружиною, так що йдіть за мною на відстані. "
Це небезпечно, Ваша Величносте.
Але через те, що Гайнлі не здавався, Юнім глянув на мене, щоб я допомогла зупинити його.
Останнім часом ворожість Юніма до мене значно зменшилась. Він був трохи ввічливіший, ніж коли я вперше зустріла його.
Але перш ніж я встигла щось сказати, Гайнлі твердо сказав:
- Це не небезпечно.», потім подивився на мене і запитав:
- Ти згодна, моя імператриця? "
Я кивнула на знак згоди. Водопровідники були невеличкими, і охоронці йшли за нами на відстані.
Я також чула, що оскільки це була мисливиця біля імператорського палацу, то там не було небезпечних тварин. Якби небезпечна тварина вийшла в приватний будинок, це викликало б великий переполох, тому все було повністю під контролем.
Для графіні Джубел не було надмірної реакції прищевкнути мовою, коли Мастас раніше сказав, що вона буде полювати на ведмедя.
Зрештою Юнім неохоче пішов, і Гайнлі попросив мене йти поряд з ним.
Добре. і пішла поряд з Гайнлі.
Подорож на коні була приємною. Сонячне світло пробивалося крізь листя високих дерев і чітко віддзеркалювалось у волоссі Гайнлі. Кожного разу, коли Гайнлі усміхався, від нього походив природний аромат.
Мені подобалося, як його волосся розвілося на вітер. Кожного разу, коли наші погляди зустрічались, він усміхався до такої міри, що його очі ніби теж посміхалися мені. У такі моменти я відчувала поколювання в серці, наче мене гладили, ласували перуком.
Через деякий час Гайнлі раптово виїхав вперед один і сказав:
- Хм? Там щось є, моя імператриця!»
Я пішла за ним, незважаючи на замішання, але Гайнлі зупинив коня і посміхнувся.
- Моя імператриця, я можу піти один.»,- сказав Хейнлі.
Хіба ти не казав, що там щось було?» - запитала Нав'є, витягаючи цибулю за спиною і яким вона досі не могла користуватися.
Очі Гайнлі розширилися, і він замахав руками.
- Справа не в цьому ...",- сказав Хейнлі.
- ...?»,- Навіе нахмурилась.
- Просто... Я б хотів піти сам. Це подарунок, який я хочу піднести своїй імператриці.
Після розмови Гайнлі швидко поскакав і попросив мене йти за ним на відстані.
Що він там побачив?
Хоча мені це здалося дивним, я зробила саме так, як він попросив. Щоразу я тримала лук в руках без напруження.
Коли я озирнулася, то не могла побачити Гейнлі і раптом почула крик неподалік. Це не був гучний крик, але це безумовно був голос Гейнлі.
Я повернула коня і швидко попрямувала в ту сторону. Раптом я побачив Гайнлі, який опинився на "дуелі" з милою пухнастою лисичкою.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr