Розділ 213 - Тривога Рашти. Частина - 1
Хейнлі був приголомшений. Він, здавалося, не зрозумів, що я щойно сказала.
Я зробила глибокий вдих, щоб виглядати якомога спокійніше. Мені було б важко повторити це двічі.
- Я... Я розумію..." нарешті пробурмотів Гайнлі, наполовину закривши обличчя руками:
- Ти бачила мене... Ось чому ти не хотіла дивитися мені в очі.
- Ти здивований?
- Чесно... Одну хвилинку ..."- Гайнлі розгорнувся до мене спиною, і швидко обмахнув обличчя руками.
Певно, це не було наперед. Червона була не тільки шия і обличчя, але й вуха.
Через деякий час Гайнлі повернувся до мене обличчям, але з усього, обмахування свого обличчя руками не справив ніякого ефекту.
- До речі, де ти мене бачила в такому вигляді?
- Я бачила тебе біля фонтану в покинутому палаці.
- Ох ..., біля фонтану, я був...»,- збентежено пробурмотів Хейнлі.
- Ти був весь мокрий і ...",- сказала Навіє.
Гейнлі знову закрив обличчя обома руками.
З іншого боку, коли я сказала правду, то почала соромитися.
Безцінна сила правди.
Мені все ще було ніяково, але принаймні тепер я можу поговорити з ним віч - на - віч. Але тепер Гайнлі не може дивитися мені в обличчя.
У кабінеті на час запанувала тиша. Я не відчувала себе ніяково, але чомусь не могла відкрити рота.
Я хотіла поговорити з ним, але не бажала нічого говорити.
Атмосфера була надзвичайно дивною і незручною.
Хіба не краще було б... просто мовчки триматися за руки в такий час?
Як тільки я подумала про це, Гайнлі простяг руку і доторкнувся моїх пальців, наче він вагався зробити це.
Я пішла до нього на зустріч і схопила його за кінчики пальців. Його мляве тіло злегка затремтіло.
Коли я підняла на нього очі, то побачила Хейнлі усміхається, дивлячись на мене. Як тільки наші очі зустрілися, він міцно стиснув мою руку і запитав з ще більшою посмішкою:
- Ти вже поїла?
- Ще ні...»,- відповіла Навіле.
- Не хочеш повечеряти разом?
Коли я кивнула, він переплив свої пальці з моїми, підійшов по ближче до столу, і натиснув на маленький дзвіночок.
Миттєвість увійшов слуга. Слуга здригнувся, коли побачив наші палітурні пальці.
Відчувши себе ще більш збентеженою, я повернула голову до вікна.
***
Через деякий час ми почали їсти.
Спочатку було ніяково, але згодом це почуття поступово розсіялося. У якийсь момент ми почали розмовляти більш невимушено, але потім Гайнлі обережно запитав: - До речі, Королева, мій образ дійсно продовжує з'являтися у твоїй свідомості? "
Як тільки я це почула, салат, який був у мене в роті застряг комом у моєму горлі. Хейнлі швидко подав мені склянку води, коли я почала кашляти.
- Мабуть, це правда, якщо ти так реагуєш.
Випивши води, я рішуче відповіла:
- Більше ні.»
Звичайно, це була брехня, але знати напевно було неможливо.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr