Глава 166 - Шок Совішу. Частина - 1
І що він збирається сказати? Чи буде він мені що-небудь гнівне або захоче добра? Він не скаже, що я знову вийшла заміж. Іскри, здавалося, летіли з його очей, так що це не може бути нічим хорошим.
Імператриця. Ні, Наяві. Що з тобою не так?
Дивно, але його голос відносно спокійний. Хоча вогонь в його очах не заперечується, то тон настільки голосний, що він зовсім не здавався сердитим.
- Це пропозиція шлюбу, поясни мені.
Я розслабилась, а тоді відповіла кивком:
- Я знаю відповідь, яку ви хочете почути.
Він хоче знати, чому я вийшла заміж відразу після нашого розлучення і чому саме Гайнлі. Но...
- Я знаю, але не відповідатиму. - Я намагалась говорити, як можна рівняти: - Це не стосується мого колишнього чоловіка.
Сумління мало не захиталося, почувши мою відповідь:
- Колишній чоловік?
Він недовірливо втупився на мене:
- Колишній чоловік? - Він відкрив рот, і з його губ зірвався різкий гаючий сміх: - Так, колишній чоловік. Я твій колишній чоловік...
Самовладання в Суміш похитнулося. На його лобі залякувала голуба жилетка, і він шалено посміхнувся. Він зробив ще один крок до мене, його голос був небезпечно низьким, коли він заговорив:
- Я все ще твій імператор. І я не дозволю своїй колишній дружині вийти заміж.
Отже, справа дійшла до цього. Я підозрювала, що це станеться, тому досягла успіху, змусивши Верховного первосвященика схвалити повторний шлюб у його присутності...
Верховний первосвященик знову втрутився у розмову і прищепив язиком:
- Імператор Совешу. Це стосується мого обов’язку.
Хтось біля засміявся. Досить голосно, і обличчя Совешу посуровило, а вуха почервонів. Хіба ця ситуація не виглядає смішною п'єсою?
Погляд Совішу мітнувся між мною і Гейнлі, а потім він повернувся на підборах і вилетів у коридор через бокові двері. Я хотіла подякувати верховному первосвященику, але він також відвернувся і пішов за Совешу до виходу.
Коли імператор і Верховний первосвященик пішли, кімната несподівано наповнилась какофонією звуків, дуже схожою на гру цілий сонма інструментів одночасно. Мої батьки, фрейліни та маркиз Фаранг підбігли до мене і засипали запитаннями.
- Що відбувається?
- Нав'язливо, раптово вийшла заміж вдруге...
- Що трапилося, Навай...
Вони помітили Хейнлі, але тепер він не просто чужинний принц, а король, і тому вони націлилися на мене.
- Вибачте, що не попередила вас заздалегідь.
Я соромилась вибачитися перед ними. Цей план треба було тримати в таємниці, щоб усунути будь - які можливі невдачі. Ці люди, які піклувалися про мене, мабуть, засмучені... Але, на щастя, фройліни не кладали на мене вину. Більш того, вони обіймали мене і з радістю плакали.
- Ні, це чудово.
- Ви навіть не уявляєте, як це приємно.
- Я мало не зламав собі зуби, скреготія ними, коли розлучення дозволили! - Лора стиснула кулаки і дала клятву: - Я щойно прийняла рішення! Я поїду за кордон і піду по Нав'є!
- Лора, це ж... – Почала я.
- Вам все одно знадобиться фрейліна після того, як ви станете королевою!
Лора, на відміну від інших жінок, стала моєю фрейліною для того, щоб вивчити правили придворні. Але я не наважувалась взяти Лору з собою в чужу країну. Потім заговорила графиня Джубел:
- Тоді ми з Лорою підемо за тобою, Навіє.
- Графиня Джубел? - Здивована я.
Лора не очікувала, що графиня Джубел добровільно погодиться і здивовано підняла очі. Графиня Джубел продовжувала говорити:
- Графіне Елізе, можливо, буде важко слідувати за вами за кордон, оскільки вона в добрих стосунках зі своїм чоловіком. Але, мій чоловік і я в розлуці протягом тривалого часу. Йому знадобиться рік, щоб помітити, що я не повернулася додому.
- ... - Я витріщилася на графиню Джубел, і вона почала посміхатися.
- Він навіть не знає, чи була я вдома вчора ввечері.
Її жартівлива поведінка змусила мене посміхнутися:
- Я буду рада, якщо ви складете мені компанію, графиня Джубел ...
Я все ще була збентежена. Хейнлі, який спокійно спостерігав за тим, що відбувається з боку, підійшов і привітно кивнув Лорі та графині Джубел:
- Від імені моєї дружини дякую вам. Там вона буде ставитися до неї ліпше, тож будь ласка, не вагайтеся йти за нею.
Лора видалила стиснений звук під час слова "жінка", і мої батьки були приголомшені. Здається, їм все ще важко змиритися з цією новою ситуацією.
- Ах, тесть, туща!
Коли Гайнлі звернувся до моїх батьків, вони ще більше розгубилися і не могли повірити своїм очам. Відчувши їхню нерішучість, Гайнлі нахилився до них і тихо сказав:
- Ваш син знаходиться у Західному королівстві.
Очі моїх батьків розширилися від подиву, а батько розридався. Моя мати не плакала, але виглядала дуже досить. Вона була б цілком щаслива, якби мене не кинули як колишню імператрицю, але ще більше вона була вдячна за те, що її вигнаний син в порядку.
Коли я спостерігала за сценою, то трохи випросталася. У моєму серці більше не було порожнечі, гніву і смутку. Хоча я пережила сором розлучення і втрати, всі навколо мене усміхалися й раділи моєму схваленню на повторний шлюб. Щастя наповнило мої груди, витерпівши смуток і гнів, які так довго переслідували мене.
Особливо я була вдячна Хейнлі.
Без нього ... Я б стояла тут і слухала, як фрейліни намагаються потішити мене. Мої батьки звинувачували б себе за те, що погодилися з тим, чого я стала наслідницею принцесою, і всі дивилися б на мене із жалем.
Але навіть коли я потрапила в ситуацію, яка викликала сльози радості, то не хотіла плакати перед людьми. Я зітхнула і усміхнулась Гайнлі, заспокоюючи свої очі.
***
Рашта пішла за Совешу, думаючи про жорстоку імператирку.
Ах. Але тепер я імператриця.
Рашта знала, що Нав’ята підтримувала Совішу тільки для того, щоб стати імператрицею і не любила свого чоловіка. Цього достатньо, щоб вважати Навіє снобом і владною. Але вийти заміж за іншого короля, як тільки розлучилася? Вона справді жадібна до влади! При цьому Навот зовсім не думав про те, з якими насмішками зіткнеться Совешу.
Ні. Він дуже сильний.
Рашта прищепила свій язик співчуттям і поплив за Совешу, який подавався прямо у свої покої. Входячи в його кімнату, вона побачила, що він стоїть на столі однією рукою і дуже дихає. Його очі виглядали безжиттєвими, наче він все ще глибоко вражений тим, що сталося раніше.
- Ваша Величність...
Від цього видовища на очі Рашти навернулися сльози.
Бедняжка.
Вона притиснула руку до рота і підійшла до Совешу. Він все ще важко дихав і насупився, коли подивився на Рашту. На його губах з'явилася жорстка усмішка:
- Мені дуже шкода, Рашта. Зараз я хочу побути сам.
- Ваша Величність...
Вона піддала ридання і накрила його руку на столі обома своїми. Її голос тремтів, коли вона заговорила:
- Ваша Величність. Листи друга принца Хейнлі... Насправді це була нізложена імператриця.
Сумління переводило погляд на Рашту. Він уже знав це. Він також знав, що Рашта прикидалась його другом за листуванням. Але він не міг не задатися питанням, чому вона говорила про це.
Рашта опустила свої великі очі вниз, наче сумний ангел:
- З того часу у нізложеної імператриці був роман з принцем Гейнлі.
-!
- Рашта хотіла захистити імператрицю... так Рашта вдавалась другом по листах.
Совішу пильно подивився на неї. Вона подивилася на нього ясними очима, витираючи сльози тильною стороною долоні:
- Але, якби я знала, що вона нанесе тобі такий удар в спину ...я б сказала тобі раніше. Рашта прийняла неправильне рішення, Ваша Величносте.
Коли Совішу витріщився на її лялечку, вираз його обличчя став дивним.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr