Розділ 163 - ніч перед розлученням. Частина - 2

Розділ 163 - ніч перед розлученням. Частина - 2

Останні кілька днів були нестерпні для маркування Фаранг. Скільки б він не чекав, він вже кілька днів не бачив короля Гейнлі в Західному королівстві. Він написав листа до Нав’ята і збирався залишитися тут, поки Гайнлі не відповість. Хоча використання пташки швидше, деякі аспекти комунікації неминуче втрачаються - наприклад, реакція адресата, коли він отримував повідомлення.

Коли маркс Фаранг передав листа Нав’є Хейнлі, король посміхнувся і з радістю прийняв його. Король і імператриця несподівано виявилися в добрих стосунках. Коли марксе Фаранґ побачив його реакцію, він вирішив особисто доставити листа Хейнлі.

Перші кілька днів король Гейнлі говорив, що занадто зайнятий, щоб написати відповідь, і маркер Фаранг не надто думав над цим. Зрештою, Гайнлі недавно коронований монарх, і не дивно, що він по вуха зайнятий роботою. Маркіс Фаранг все одно хотів зустрітися з Кошаром, тому вирішив почекати.

Але час минув, а відповідь від короля Хейнлі все не було.

- Невже він настільки зайнятий, що не має часу?

Терпіння маркиза Фаранґ почало виснажуватися, і він звернувся до МакКенна, найближчого помічника короля. Його дуже здивувало пояснення МакКейн.

Король поїхав. Маркіс Фаранг нічого про це не чув. Його рот відкрився в замішанні, але відповідь залишилася незмінною.

- Але з чого це раптом...

- Це надзвичайна ситуація. - МакКенна кинув на маркизу Фаранг співчутливий погляд: - Будь ласка, почекайте в палаці. Він не затримається надовго.

Це маленька нота потіхи, але для маркування Фаранг вона була неприйнятною. Імператриця Навіє послала свого найближчого помічника сказати маркеру Фаранг, щоб той доставив листа, і він успішно виконав своє завдання. Адже не лише Хейнлі питала, як у нього справи. Маркіз Фаранг не знав змісту листа, але усвідомлював, що його невідкладність доставки є доказом на те, наскільки важливою вона була.

Але чекати тут, поки король Гейнлі закінчить свою роботу? Маркіс Фаранг не міг цього зробити.

- Я повернуся пізніше.

Зрештою маркс Фаранг вирішив покинути Західне королівство, кинувся до своєї кімнати і зібрав речі.

***

Після того дня, коли я відвідала Гейнлі, то не могла залишити палац імператриці. Те ж саме можна сказати про мої фрейліни.

150 років тому імператриця наказала вбити свого чоловіка ще до того, як вони офіційно розлучилися. З того часу імператриця, яка сподівається розлучення, повинна залишатися в палаці до першого засідання суду.

Я опинилася в пастці. Можливо тому, що я чекала чогось більшого, час ішов швидко і повільно одночасно. Час півстоліття, поки я була зайнята вдень, але коли стемніла ніч, час приходило і йшла, як мить ока.

Тепер, коли Гайнлі тут і я поговорила з ним, я принаймні можу розповісти батькам про своє повторне одруження.

Хоча я планувала знову вийти заміж після розлучення, це не означає, що мені радісно відраховувало час до нього.

Минали дні, і я не могла стримати сліз. Перші два дні, фрейліни плакали кожного разу, коли бачили мене. Але згодом вони спробували заговорити зі мною з важкою забавою.

За день до одруження в мою кімнату увійшов Совешу. Моє тіло напружилося від стресу, і коли я побачила його, мій розум став порожнім.

Я згадала день нашого весілля. Ми були занадто молодими, щоб нервувати і тому, що ми звикли бути поруч з іншими, ми сміялися та розмовляли за день до нашого весілля. Але в день нашої коронації я так нервувала, що навіть не могла пити воду. Той факт, що ніхто не може виправити мої помилки, викликав мене в жах. Це зовсім інший досвід. Чому я згадала той день?

Мій шлунок дуже збився, і я помоститись. Тим часом Совешу мовчки притулився до пороги, очі його остеленіли, ніби він теж поринув у свої думки. Нарешті він моргнув і підійшов до мене, а графиня Еліза тихо закрила за ним двері.

Розлучення вже не за горами, і Солешу виглядав на диво нормально. Він все ще гарний і здавався здоровим.

- Ви тут для того щоб попрощатися?

Я не хотіла, щоб він бачив, що я розчавлена, тому трималася недбало. Минулої ночі мені хотілося рвати на собі волосся через нього. Але тепер я відчувала себе спустошеною посудиною.

- ...Скоро ми розійдемося в різні сторони. - Совешу говорив тихим шепотом, уникаючи мого питання.

Це його спосіб попрощатися? У всякому разі, його слова прозвучали майже комічно. Це не займе багато часу, поки ми не розлучимося. На моїх губах з’явилася усмішка.

- Відтепер у нас буде більше днів порізни, ніж разом. - Я заговорила рішучим тоном, знаючи, що розлучення стане нашим кінцем.

Але його відповідь, здавалося, означав, що він взагалі нічого не розуміє:

- Я хочу, щоб ти залишилася зі мною після розлучення.

Я трохи не фиркула. Що спонукало його зробити таку дивну пропозицію? Можливо, це зроблено з співчуття? Вияв ввічливості щодо друга, якого він давно знав?

Річ не в тім, що немає імператриць, які б залишалися зі своїми чоловіками навіть після розлучення. Це неприємна угода, але не безпрецедентна.

- Коли ми розлучимося, то станемо чужими один одному. Так що цього не станеться.

- Останься.

- Ні.

- Розлучення не зробить нас чужими.

Це незвичні слова для Совешу, але не фальшиві. Розлучення не зробить нас чужими, навіть якщо ми не зможемо поладити. У нас все ще будуть почуття один до одного - навіть любов та ненависть -- і хоч би як ми намагалися забути одне одного, ми не зможемо викреслити наше минуле.

Коли я подивилась на нього, то була дуже пригнічена і думала, що він теж може почуватися винним. Але чи ж це не зухвало для чоловіка, який першим зробив розлучення?

Я відкрила рот, щоб сказати йому це, але Совешу обережно взяв мене за руку.

Я зібралася з силами і віддерла руку.

***

Останній візит Совішу дозволив мені позбутися відчуття порожнечі всередині. Хоча гнів замінив її, він дав мені стимул рухатися на краще майбутнє.

Після того як я з'їла свою останню вечерю в якості імператриці, графиня Еліза заговорила зі мною із похмурим виразом у очах:

- Що б ви хотіли надіти, Ваша Величносте?

Фрейліни, які вже кілька днів були спокійні, знову розплакалися. Я кілька разів відкашлялася, щоб мій голос не срвався:

- Мені б хотілося такий же одяг, як і зазвичай, будь ласка.

- Так, Ваша Величносте.

Поки я одягалася, в кімнаті стояла повна тиша, якщо не вважати незвично гучного шуршання одягу. Закінчивши одягатися, я зупинилася і побачила себе в дзеркалі. Я бачила, як плачуть придворні дам. Більше всіх плакала Лора...

Я дуже зітхнула. Ще місяць тому здавалося, що нічого не зміниться, і перш ніж я зрозуміла це, все, здається, змінилося повністю. Це було б безнадійно, якби я не пообіцяла знову вийти заміж за Гайнлі, але я все ще відчувала себе сумною своєю ситуацією.

Я навіть не встигла зібратися з думками, як до моєї кімнати увійшли лицарі Совішу і сказали, що мені пора. Я гадала, що вони відвезуть мене до суду. Невже Совішу все це влаштував, щоб я не втекла?

Рицарі мовчки стояли навколо мене, поки один з них не заговорив похмурим голосом:

- Ви готові?

- Так. Ходімо.

Я відповіла спокійно, щоб приховати свій смуток і зробила крок вперед. Але лицарі подивилися один на одного, і всі вони вклонились і стали навколішки переді мною.

Плач фройлін ставав все голоснішим.

***

https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr