Глава 160 - Не залишайся довго на самоті. Частина - 1
Як тільки я побачила золоту пташку, що впала, то закричала:
- Ні!
Я поспішно притиснула Королеву до грудей і зачинила вікно. Мене засмутило те, що лучники все ще стежать за моїми вікнами, але спочатку я повинна подбати про Королеву. Я затримала штору для усамітнення і поклала її на своє ліжко.
Вона що, померла? Королева, ти ж не померла, правда?
Мої руки пробіглися по її шиї та грудях, і на моє полегшення я виявила, що вона все ще дихає. Я притиснула вухо до її серця, і сльози навернулись мені на очі, коли я почула сильний, риючий стук.
Я відчула, як велике крило накрило мою голову і перната груди птаха зігріла мені щоку. Сльози нарешті пролилися, я підняла голову і подивилася на Королеву. Вона дивилася на мене своїми великими розумними очима. Дивлячись на неї, моє серце стало ще більш крихким.
- Королева... не вмирай.
- Гу.
Ні, зараз не час бути такою. Я встала з ліжка і принесла аптечку першої допомоги. У коробці лежали мазь, бинти і марля. Я вийшла в вітальню, взяла пляшку вина, повернулася до своєї спальні і замкнула її, а потім підійшла до Королеви. Вона слабо кліпала, але її очі, здавалося, посміхалися мені щоразу, коли наші погляди зустрічалися. Глибока біль пульсувала в моїй грудях, наче хтось вдарив мене ножем під ребра.
- Все буде добре.
Я стала посміхатись, але сльози продовжували капати.
Зараз не час для цього. Спочатку я повинна допомогти Королеві.
Я поставила пляшку вина і грубо витерла долонею мокрі щоки. Коли я опустила руку, Королева витягнула ніжку і чрікнула.
- У тебе болить нога?
Я нахилилася, щоб оглянути її ногу, але вона виглядала нормально. Королева знову заспівала і трясла ногою.
- Ах.
Тепер я змогла розглянути лист, прив'язаний до ноги Королеви.
- Добре.
Я взяла лист і залишила його на столі.
–! - Королева широко розплющила очі, немов не вірячи, що я не читаю листа.
- Спочатку ти.
Гейнлі мій дорогий друг, але і Королева теж. Здоров’я птаха на даний момент є найважливішим.
- Давай подивимося.
Я ретельно прочісувала її густі пера в пошуках стріли, що поранили його.
- Ах.
Була рана, але стріли не було.
- З тобою все гаразд.
Я думала, що Королева серйозно поранена, коли вона врізалася у вікно. Стріла зачепила її, але не увійшла в тіло.
- Ти мене дуже налякала...
– ?
Королева, мабуть, дуже втомилася після перельоту на велику відстань і вибігши майже смертельної атаки. Вона все ще поранена, тому я підняла її пір'я і вилила вино на розорване тіло. Очі Королеви розширилися, і вона спробувала вирватися, я схопила її однією рукою, щоб вона не змогла втекти.
- Буде боляче, але потерпи трохи.
Я промокла рану марлею і наклала трохи мазі. Я обережно подула на рану, і Королева знову витягнула ноги та широко розплющила очі.
- Занадто боляче?
– ...
- Завершено.
Я погладила її по щоках, і Королева швидко заспокоїлася. Я легонько поцілувала її в дзьоб і перев'язала рану. Вона сиділа в дивній позі, звісивши стегна над ліжком, і махала крилами, перевіряючи пов'язку навколо нього.
- Приємно знову бачити тебе, Королева.
Ця птіаца така миле і чудове створіння, що я дала їй ще один поцілунок в лобі. Потім я розкрила листа Хейнлі.
«... Я недалеко. Я хотів би зустрітися з тобою особисто...
... Приходь завтра до кімнати герцога Елгі в будь-який час...."
Зміст листа був несподіваним. Гейнлі тут? І він у кімнаті герцога? Знову?
Невже в кімнату герцога проникнути легше, ніж до решти палацу?
Як Гайнлі потрапив до Південного палацу? Чи він справді прийшов переодягнутим? Ні, як Гейнлі дістався сюди так швидко? Сер Артіна прибув лише кілька годин тому. Як Гейнлі опинився тут невдовзі після того, як отримав листа від маркера Фаранг?
***
- У покої імператриці прилетіла птах - гонець?
Совішу нахмурився, почувши повідомлення про те, що у вікно спальні імператриці влетіла велика золота пташка. Лучник, що стояв біля Західного палацу, швидко відповів:
- Так, Ваша Величносте.
Совешу зітхнув. Імператриця, можливо, вже знає про його намір розлучитися після зустрічі з Верховним первосвящеником. Це далеко не ідеальна ситуація. Чи вона так сильно хоче спілкуватися, що готова дозволити одній чи двом птахам померти?
Незадоволений цими подіями, Совешу стиснув кулак і повільно зітхнув. Тим не менш, вигляд імператриці після того, як вона знепритомніла, стояв перед його очима. Вони збираються розлучитися. Мабуть, вона вже в шоці. Він не має відваги побачити її обличчя і сили знову боротися з нею.
- Дуже добре. Відпусти ситуацію. - Він заговорив важким тоном.
- Зрозумів, Ваша Величносте.
- Більше немає необхідності стріляти в птахів, які летять у покої імператриці.
- Так, Ваша Величносте.
Коли лучник пішов, Совешу знову зітхнув. Він подзвонив у дзвіночок і наказав слугам принести йому пляшку міцного напою. Він осушив кілька склянок.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr