Глава 140 - Не приходь сюди. Частина - 1
На жаль, сьогодні я мав вечеряти з Совешу. Оскільки я щойно повернулася з подорожі, то могла відкласти вечерю під тим приводом на те, що втомилася. Але замість цього я швидко помилася, переодяглася і, як тільки настав час, поїхала до Східного палацу.
- Як там Вірвол, імператриця?
Совешу посміхнувся мені, наче не він обшукав мою кімнату, поки мене не було.
Хіба не Совішу дав наказ?
Я не могла зменшити пильності. Він довіряє мені, коли розповів про свій намір розлучитися зі мною. Наступного дня він спокійно до мене ставився. Я не єдина, хто знає як контролювати вираз свого обличчя.
- Я зустрілася з деканом і Евелін в Академії.
Я сіла за підготовлений стіл.
- З нею все гаразд?
- Вона бореться з втратою своїх здібностей.
- Ах ...вона все ще втрачає ману?
- Коли я приїхала, вона вже повністю зникла.
Сумно кліпнув совешу.
- О. - Він сумно похитав головою: - Вона, мабуть, дуже засмучена.
- Вона сказала, що почувається нікчемною.
- Цього не може бути. - Совішу виглядав щиро стурбованим: - Якщо її мана пропала, вона не може відвідувати магічну академію... Як щодо того, щоб перевести її в звичайну академію і надати їй деяку підтримку?
На відміну від магічної академії, де навчання і життя були абсолютно безкоштовними, звичайні академіки дорого коштували. У результаті в цих академіях навчалися два типи простолюдинів - ті, хто не знаний, але занадто багатий, щоб їх ігнорували, і люди, які досить розумний для отримання стипендії.
До того ж їм дозволялося ходити в будь - яку школу, якщо вони проходили вступний іспит. Через це між людьми і дворянами виникла велика напруга.
Щоб я штовхнула туди Евелін? Дитина, яка мало не стала магом?
- Я зроблю це, якщо це те, що хоче Евелін, але я наполегливо раджу не робити цього.
- Але не так просто буде відправити дитину, яка навчалася в магічній академії, назад у суспільство.
- Я попросила декана переглянути розклад Евелін. Більшість її магічних занять тепер базуються на теорії. Науковці разом досліджують, як відновити її ману.
- Виводки? Зробити дитину об'єктом?
- Евелін погодилася.
Совешу недовірливо подивився на мене і продовжив критикувати:
- Вона в скрутному становищі. Вона лише дитина. Хіба ти, імператриця, не повинна була перешкодити їй зробити цей вибір?
- Це найкращий варіант для психічного здоров'я дитини.
- Якщо це не схоже на її шлях, ти повинна знати, як змусити її відмовитися від нього.
- Це вже Евелін вирішувати, правильно вона зробила чи ні. Не вам, Ваша Величносте.
Очі Совішу здригнулися. Він міцно стиснув свій кубок і пильно дивився на мене, поки нарешті не відвернувся. Відчувши його раптову слабкість, я випалила питання, яке хотіла поставити йому весь цей час:
- Ви обшукали мою кімнату?
Він злегка здригнувся. Замість відповіді, він обережно розрізав лобстера і поставив своє власне питання:
- Ти щось приховуєш від мене?
- Ні.
Слабкість, яку я помітила в ньому, раптово зникла. Він фиркнув і встав, а потім кудись пішов. Я продовжувала їсти, і він повернувся, несучи маленьку коробочку. На ній не було кришки, і він перекинув коробку, висипивши вміст на стіл. Я відразу зрозуміла, що це листи від Гейнлі. Суму дійсно обшукав мою кімнату і вкрав мої листи.
- Ти нічого не приховуєш, кажеш? - Совішу сказав це холодно голосом і недбало опустився в крісло.
- Так. - Я спокійно подивилася на нього: - Мені не обов'язково говорити вам.
- Не обов'язково говорити що?
- У вас жахливі манери за столом.
Ти обмінювалася особистими листами з королем - бабником. Ти не думала сказати про це своєму чоловікові?
- Коли міс Рашта бере уроки етикету, ви можете сидіти поруч.
Совешу сердито випив свій кубок з водою. Тим часом я збирала кожен клаптик паперу, іспанку та соус. Насправді ми майже не обмінювалися листами.
Коли я взяла четверте, Совішу зі стуком поставив свій кубок і вхопив листа з моїх рук. Він швидко схопив інші листи, поставив поруч з собою свічник і підніс кут одного листа до полум'я. Я кинула на нього похмурий погляд:
- Що ви зараз робите?
- Я спалюю їх.
Після того як він закінчив з одним листом, відстрочив обуглений в сторону і підніс до свічки другий листа.
- Той самий друг по листуванню, якого шукав принц Гейнлі. Це була ти?
- Навіщо ставити питання, на яке ви знаєте відповідь?
- Тобі було весело?
- Що?
- Цікаво було потурати принцу Хейнлі і виставити Рашту брехунів?
Кожного листа спалив сумління, вислизнув попіл з ладаном і втупився на мене похмуро. Я принизливо розсміялася:
- Хіба ви не знали, що міс Рашта збрехала про це?
- Поведінка Рашти - це особисте питання. Імператриця не повинна сміятися з Рашту.
- Мені здається, вона абсолютно точно сказала, що не була подругою принца Хейнлі.
- Ти сказав це глузливо в присутності інших.
Мені дійсно цікаво, що відбувається в голові у Совешу. Рашта намагалася обдурити принца Гейнлі, але він наполягає, що саме з нею повелися несправедливо.
- Якби тобі дійсно було не байдуже, ти б прийшла до мене і тихо відкрила правду. Або ти б сказав Раште, щоб вона не висовувалася, тому що вже знаєш, що це хтось інший.
Не варто намагатися виправити його. Він просто намагається прибрати мене з дороги, щоб зробити Рашту імператрицею. Що б я не говорила, я була тут головним злодієм.
- Моя їжа в безладді. Я більше не можу це їсти.
Замість того щоб сперечатися про минуле, я встала зі стільця так граціозно, як тільки могла.
- Я ще не закінчив.
- Я врахую ваші слова. Зрештою, ви ж все одно збираєтеся сказати, що це всі моя вина, вірно?
Совешу піднявся зі стільця і встав прямо переді мною. Він подивився мені в очі і з силою сказав:
- Ви, ймовірно, використовували птахів - посильних для листів. Вже ні. Я накажу лицарам відстріляти всіх птахів, які спробують залетіти в твою кімнату.
- Я не розумію, чому той, з ким я обмінююся листами має якесь відношення до вас.
- Я твій чоловік.
- Але ж ви не мій коханець, так?
- Що?
Я повернулася і вийшла з кімнати, нічого не відповівши. Яка користь від усвідомлення того, що він мені дійсно подобається? Свешу перетворюється на зовсім іншу людину, коли йдеться про Раште.
Мої очі наповнилися гарячими слізьми, і я пішла так швидко, як тільки могла. На щастя, коли мені вдалося вийти на вулицю і перекласти дух, мої сльози вщухли. Можливо, я вже звикла до цього.
Але мені стало цікаво дізнатися одну річ. Я думала, що Совешу обшукав мою кімнату, щоб знайти причину для розлучення зі мною. Навіщо він спалив докази власними руками?
- ...
Ну, є одна або дві речі, які я не розумію в ньому. Я очистила голову і поспішила назад до Західного палацу. Коли я прийшла до своєї спальні, то попросила графиню Елізу принести мені синю скатертину.
- Ви маєте на увазі синю тканину, а не блакитний плаття?
- Так.
Синій колір символізує небезпеку. Суму погрожував перестрілити всіх птахів, які прилетять до моєї кімнати, тому я хотіла заздалегідь повісити синю тканину. Я більше не зможу зв'язатися з Гейнлі за допомогою кур’єрської птиці...
Хоча я почувалась пригніченою, моє головне завдання — переконатися в тому, що жодна пташка не помре.
- Будь ласка, принесіть її якомога швидше.
- Так, Ваша Величносте.
Коли я побачила кінець плаття графіні Елізи, що входила до вітальні, то зрозуміла, наскільки неправильно.
- Хвилину!
- Так, Ваша Величносте.
- Принесіть червону тканину, а не синю.
Символ небезпеки у Західному Королівстві - червоний колір. Королева розумна, але вона все ще залишається птахом. Якщо вона вихована як птах Заходу, то знає, що червоний прапор означає не наближатися.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr