Глава 135 - Мої стандарти високі. Частина - 2
У мене багато роботи.
Він усе ще сяяв і кипів від напруженої діяльності. Хоча це місто магів, занепад магії ще не затьмарив настрою. Молоді вчені проходили повз з сумками повно дослідницького обладнання, а висока жінка, здавалося, була занурена у свої думки і пропускала крізь пальці золотий вітер. Там мили молоді студенти, які обнімали товсті підручники і говорили на своєму жаргоні.
Рицарі, які слідували за мною з цікавістю оглядалися по сторонах і я свідомо йшла повільними кроками, поки вони перевірялися. Коли я проходила повз ресторан, де обідала з Гайнлі, мої кроки самі себе зупинили.
Минув лише рік, але здавалось, що ми пройшли вічність з тих пір, як ми сміялися і весело розмовляли в ресторані. То був важкий час для мене через Совішу і Рашти... але тепер його можна вважати мирним, в порівнянні з вигнанням мого брата і моїм неминучим ствердженням із поста імператриці.
Ресторан викликав у мене сильний смуток, і зрештою я увійшла під приводом голоду. Коли я поглянула на стіл, за яким колись сиділа з принцом Гейнлі, то побачила спину знайомої фігури.
Принц Гейнлі?
Неможливо. Король ніколи б сюди не прийшов. Але це світле волосся і пряма постава виглядають точно так, як у нього.
Я поламала своє здивування і повільно наблизилася. Я крадькома глянула на його обличчя, роблячи вигляд, що просто проходжу поруч. Но...
- Принце?
Це дійсно принц Гейнлі. Мої губи заговорили самі по собі, і принц Гейнлі, який в глибокому роздумі вивчав меню, підняв на мене очі:
- На....
Принц Гейнлі був здивований.
Він швидко закрив рот, коли зрозумів, що майже назвав мене по імені в ресторані. Вираз його обличчя сяяло. Коли я побачила це самозабуте слово, тінь в моєму серці зникла і я посміхнулася.
- Цього не може бути. - Пробурмотів він однією рукою зачісуючи назад волосся: - Який збіг!
Я веліла лицарам сісти за інший стіл і знову повернулася до принца Гейнлі.
- Можу я приєднатися до тебе?
- Звичайно.
Він швидко встав і відсунув стілець навпроти, щоб я могла сісти. Я сіла, а він повернувся на своє місце і поклав щоку на долоню.
- Ти навіть не уявляєш, як я здивований. Я не очікував побачити тебе в цьому ресторані.
Дуже цікаво, що ми знову зустрілися тут. Чи це місце було для нього особливим спогадом?
- Я теж здивована. Принц Гейнлі зараз ... ах.
Він більше не принц. Я почала соромитись, коли зрозуміла свою помилку, але він просто посміхнувся у відповідь.
- Можеш звати мене просто Хейнлі.
- ...Це трохи занадто.
- Тим більше, якщо ти не говориш мій титул належним чином.
- Але...
- Будь ласка. Просто клич мене Гейнлі.
Навіть якщо це просто його ім'я, Хейнлі умів говорити пошепки, який був схожий на краплі цукру. Дивно, але коли він повторив найкращий метод навернення, то почав грати краєм свого вуха, уникаючи дивитися мені в очі. Його обличчя почервоніло, що зробило його схожим на все ще вільного принца. Цей вигляд був дуже милим, але він справді переживав.
- Я й не знала, що ти тут. Як ти сюди потрапив?
Навколо нього не було нікого схожого на його оточення.
- Хм... - Хейнлі ніяк не міг посміхнутись і повертав в руках чашку, що стояла перед ним: Що ж...
Коли він запізнився помітив, що вже все випив, то покликав офіціанта і замовив кілька страв з меню:
- Тебе це влаштує?
- Я в повному порядку.
Заказ Гейнлі був тією ж їжею, яку ми розділили разом у минулому. Він посміхнувся, підперши рукою підборіддя:
- Чесно кажучи, я втік, щоб уникнути всіх цих придворних придирок.
Він говорив так серйозно, що я мало не розсміялася.
- Ти прийшов сюди таємно? - Я здивовано дивилася на нього, чи король може так просто улизнути?
Хіба це можливо? Це звучить небезпечно. Гейнлі посміхнувся і змовщиць прошепотів мені:
- Ніхто так не талановитий у бігу від королівської сім'ї, як я.
- Це звучить ризиковано.
- Іноді найдивовижніші і прекрасні речі трапляються, коли людина йде на ризик. Як сьогодні.
Моє серце зігрілося, коли він вирішив описати нашу зустріч саме таким чином. Чи його слова були легковажними, чи то я просто марила, але принаймні від цих слів мені стало легше. Я розсміялася і похитала головою, а Хейнлі пильно подивився на мене:
- Я сумував за тобою.
-!
Мої очі округли від здивування, і Гейнлі продовжив з м'якою посмішкою:
- Дні, які я провів з вами, Ваша Величність, були моїми останніми днями в якості вільного принца.
Вислухавши його, я задоволена кивнула. Гейнлі переживає складний перехідний період як короля.
Я згадала той час, коли вперше зійшла на трон. Незважаючи на те, що я постійно слідувала за німецькою імператрицею і отримала широку освіту після коронації мені все здавалося дивним та страшним. Хоча мені дали всі інструменти, щоб досягти успіху в цій посаді, я боялася, що мій вибір принесе шкоду людям. Гайнлі, мабуть, бореться з тією ж проблемою.
- Все гаразд, Хейнлі. Ти будеш неперевершений.
- Не це було причиною мого горя.
- Ні?
- Коли-небудь... я скажу тобі, коли випаде така можливість. Це занадто особисте.
- ?
- Все одно дякую. Але це не так вже й складно, все йде своїм чергою.
Я здивовано подивилася на нього, а він впевнено посміхнувся і взяв свою чашку.
Офіціант під'їхав з візком їжі, і ми перервали нашу розмову. Після того як офіціант розставив замовлення і пішов, Гайнлі поставив чашку й продовжив:
- У мене на думці зовсім інша справа, а не робота.
- Інша справа?
Хейнлі збентежено помедлив, але потім все-таки зізнався:
- Мій народ постійно просить мене вибрати королеву.
- Ах...
- Я кажу, що все гаразд, але вони продовжують наполягати, щоб я одружився якомога швидше.
Хейнлі втомився зітхнув.
- Отже, з тобою ще не заручена жодна молода жінка?
Мене ще дитиною обрали дружиною наслідного принца, і мені здалося дивним, що в такому віці у Гейнлі все ще немає відповідного партнера для одруження.
- Я не наслідний принц, тому трохи звільнився від цієї проблеми. - Гайнлі потиснув плечима і украдкою подивився на мене: - Королева, яка мені потрібна - це та, котра може бути негайно залучена в державні справи. Хоч би якою розумна була людина, важко керувати країною без наслідної принцеси.
Хейнлі правий, і коли я кивнула він заговорив більш тихим голосом:
- Крім того, коли я побачив тебе, мої стандарти стали вищими.
- Дякую.
- Це не просто комплімент, це правда. Я не можу прийняти королеву, якщо вона не схожа на тебе.
Його тон жартівливий, але погляд - серйозний. Я почала соромитись і свідомо уникала його погляду. Мій настрій став гірким. Совешу намагається розлучитися зі мною, а Хейнлі хоче дістати таку ж королеву, як я...
Хейнлі обхопив чашку обома руками і подивився мені в очі:
- Правда, іноді я так і думаю. Якби ти була королевою Заходу, народ полюбив би тебе.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr