Глава 124 - вибух від дотику. Частина - 1
Я вийшла у великий палац за воротами палацу, щоб провести Совішу в його дводенну подорож. Рашта також була одягнена в проста білу сукню. Я, як завжди, старанно відводила погляд від неї, але краєм очі помітила, що вона дивиться на мене. Це мене турбувало.
Наші очі несподівано зустрілися, і я побачила, що вона спопеляє мене поглядом. Це рідкість для Рашти, яка зазвичай зберігає спокійний вираз обличчя. Коли я знову подивилася на неї, вона почервоніла і опустила голову.
Це, звичайно, дивовижно.
- Щось сталося?
Я глянула на Совешу, він з тривогою дивився на Рашту.
У них що, якісь проблеми?
Я подивилася на нього з цікавістю, але потім відвернулася і постаралася зберегти невгасимий вираз обличчя. Коли він увійшов до карети, я нарешті зрозуміла чому Рашта так пильно дивилася на мене.
- Рашта заздрить її Величність імператрицю. - Рашта тихо підійшла до мене, злегка вклонилася і щось пробурмотувала слабким голосом: - Рейшта любить імператора, але повинна придушувати свої почуття. Тим часом імператриця навіть не любить Його Величність...
Імператор сказав тобі, що ти не можеш поїхати з ним?
- Що?
Очі Рашти розширилися від шоку. Якщо б я відповіла - у тебе вистачає нахабства так говорити, - це було б не належне імператрице.
Замість того щоб почати розмову, я витягла кінчики пальців і злегка притиснула їх до брови Рашти.
- Ваша Величність?
Вона дивилася на мене широко розкритими очима. Її м’які очі ще більше заокруглювалися і стали схожі на ока кролика.
- Зніми трохи тиск з очей, ось так.
Я прибрала руку, і вона збентежено заморгала. Спочатку вона не зрозуміла, про що я говорю, але коли до неї дійшло, вона почервоніла.
Я не хотіла витрачати більше ні секунди на розмову з нею, тому розвернулась і пішла назад до себе. До початку аудієнції залишалося ще трохи часу, тому я вирішила зняти туфлі і трішки розслабитися. Але, як тільки я увійшла в кімнату і влаштувалась у кріслі, слова Совешу повернулися до мене.
Перестань розслідувати Рашту.
Він не сказав цього відкрито, але він говорив прямо про мене. Або про мого брата.
- Хааа...
На жаль, до цього часу вже не може так продовжуватись. Я попросила сера Артіна і графиню Елізу припинити розслідування, тому що Совешу дізнався про це.
- Але чи не краще все-таки продовжити розслідування?
- Я буду обережнішим.
Графиня Еліза і сер Артіна хотіли довести справу до кінця, але я навідрез відмовилася. Я подумала ще трохи, і викликала марки Фаранг під приводом того, що хочу порадитися з ним.
- Буде краще, якщо ти на час перестанеш цікавитися віконтом Ротешу.
- Э-э... Звідки ви знаєте?
- Його Величність сказав мені.
- А як він дізнався?
Маркіс Фаранг потер лоб, абсолютно збитий з пантелику. Це була зовсім інша реакція, ніж коли я зловила його на отруєнні Рашти. Можливо, він був упевнений, що цього разу його не зловлять.
- Навіть не знаю. Але спробуй трохи помовчати.
- Його Величність. Злишся?
- Все що стосується її злить.
Маркіз Фаранг підняв брови, а потім зітхнув і опустив їх назад.
- Розумію.
Але він не дав конкретної відповіді.
- Маркиз Фаранг.
Я звернулась до нього більш авторитетним тоном, і він видав звук нерішучості, прикривши рот рукою.
- Ну... Було б краще, якби ми могли мовчати.
- А є причина, по якій ти не можеш?
- Кошар вчора вийшов випити. Він почув щось не дуже хороше.
Не добре? Мені було цікаво дізнатися, що це означає, але маркиз Фаранг не став вдаватися у подробиці.
- Це стосується мене. - Догадалася я, і маркиз натягнувся.
- Ну... люди багато пліткують.
- Мабуть, я і є та сама тема.
- ...
Маркіс Фаранг, здавалося, готовий був плакати, і я закрила рот, щоб переконати його продовжити розмову.
- Як ви знаєте, Кошар трохи ...ну, ви розумієте. У той момент, коли він почув щось погане про вас, він трохи розсердився і сказав...
- Він когось образив?
На щастя, я був там, щоб вирішити ситуацію, як під час бою, так і з людиною, яка була поранена. - Маркіс Фаранг намагався додати ще кілька слів на захист мого брата: - Він не зупиниться. Останнім часом таке траплялося кілька разів. Я намагався стримати його роздратування.
- Тоді хіба все не в порядку?
- Це сталося вчора, ще й доби не пройшло. - Маркіс Фаранг зітхнув: - Кошар все ще в люті.
- А ти не думаєш, що він заспокоїться?
- Ну, принаймні до мого від'їзду.
- До того, як ти поїхав?
- Я намагався пом'якшити ситуацію, поки ви не покликали мене сюди.
Мені теж стало не по собі після слів марки Фаранг. Кошар, мабуть, розлютився, якщо навіть маркиз Фаранг не зміг його заспокоїти. Чи мій старший брат послухає мене, якщо я скажу йому залишатися на місці? Чи він ще більше розізлиться, звинувачуючи мене в тому, що я дбаю про почуття Совішу?
- Не хвилюйтеся занадто сильно, Ваше Високосте. Я з цим розберуся.
- Дякую.
- Тоді я йду. - Маркіз Фаранґ глянув на годинник, встав зі стільця і швидко взяв пальто: - Я б з задоволенням залишився трохи довше, але боюся залишати Кошара одного. Я знову відвідаю вас.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr