Глава 110 - передання герцога Елгі. Частина - 1
Плітки дійшли до вух Солешу.
Оскільки це було відносно невелика подія, то чутки про те, що наложниця імператора зустрілася з дочкою Вікента Ротешу, не викликали бурі у світських колах. Совішу почув, що сталося тільки коли послав свого секретаря бути його очима й вухами.
Після промови графа Пірну вираз обличчя Совішу став серйозним:
- Я беспокоюсь.
- Потрібно трохи часу, щоб чутки повністю зникли. На щастя, лорд Алан, син вікнта Ротешу, забрав її до того, як все стало ще серйознішим.
Граф Пірну вимовляв слова, покликані заспокоїти імператора, але в них була правда. Вираз обличчя Свешу не змінився:
- Справа не в цьому.
- Ваша Величність?
- Дворяни надто часто ігнорують Рашту.
Граф Пірну посміхнувся, наче це припущення було помилкою:
- Є дворяни, які ігнорують простолюдинів, але все більше людей думають, що Рашта - мила і чарівна наложниця. Така чистота рідко трапляється у вищих суспільствах.
- Невже вони вважають її занадто м'якою?
- Ваша Величність?
- Вона мила і чарівна. Добре для першого враження, але це все.
- Ах.
- Це був би комплімент для нормального аристократа, але Рашта скоро стане матір'ю моєї дитини. Дворяни повинні до певної міри поважати її.
- На жаль... так. Вони б не зіграли з нею такий жарт, якби її поважали.
Граф Пірну боязко посміхнувся. Хоч би як там було, чи можна підвищити статус наложниці, яка за слухом була рабинею? Можливо, це можна було б зробити з Раштою, але на це піде багато часу. До того ж...
- Ваша Величність, я повинен повідомити вам ще дещо.
- Що таке?
- Це віконе Ротешу, про яке ви вже згадували.
Свешу зацікавився віконтом Ротеша ще з часів інциденту з кільцем « Зоряний вогонь» і не спускав очей із віконта під час випадку герцогині Туаною. Совешу не тільки спостерігав за пометелем Ротіша в Римі і нещодавно купленим особняком, але й стежив за всіма його подорожами.
До цих пір не було нічого особливого. Але граф Пірну, здавалося, хотів щось сказати.
- Скажи мені.
- До резиденції віконта входить і виходить підозріла кількість людей.
- Це його власні люди?
- Я так не думаю. Вони питають про міс Раште.
- Вони хочуть знати, чи дійсно вона рабиня або простолюдинка?
- Так, я думаю, що це і є мета.
Совішу нахмурився:
- З'ясуй, хто за цим стоїть.
- Так, Ваша Величносте.
Коли вони закінчили розмову про Раште, барон Лант, який спокійно слухав розмови двох чоловіків, обережно звернувся до імператора.
- Що таке?
Барон Лант крокнув ближче до Совешу:
- Мені потрібно дещо повідомити про міс Раште. Міс Рашта наказала мені передати вам одне прохання.
- Просьба?
Барон Лант був улюбленим Рашти серед секретарів Свешу. Сумно підняв брови, і барон боязко відповів:
- Так. Вона хоче вивчити аристократичні етикетки, щоб допомогти їй у цьому придворному житті.
- Аристократський етикет?
- Я вважаю, що з тієї ж причини, про яку згадував граф Пірну.
Аристократи, які розграли її на вечірці, безсумнівно, мотивували її.
- Дуже добре. Признач їй кращого вчителя.
Свешу охоче погодився. Рашта ще навіть не навчилася правильно писати. Їй треба було багато чого навчитися, перш ніж вона зможе гідно жити як наложниці.
Але навіть коли Совішу наказав приставити до неї вчителя, в його серце все ще пульсувала біль жалю:
- Я боюся, що чарівність Рашти зникне.
- Вона буде діяти тільки більш офіційно, Ваша Величносте.
- Навіть десятирічні діти поводяться так само, як дорослі після того як вивчили аристократичний етикет. Рашта буде такою ж, як і інші палаци без її нових свіжих рис.
Сумління було дуже сумним, але він не відмовився від своїх слів. Рашта не була б такою цікавою, якби вона була така ж, як всі інші, але оскільки вона вагітна його дитиною, її характер не можна ігнорувати.
Сумно зітхнувши, він відпустив секретарів.
***
Це був день, коли делегація йшла святкувати коронацію Гайнлі I.
Представник місії, Великий герцог Лілтеанг, здавалося, дуже радий очолити цю подорож. Він продовжував посміхатися, слухаючи підбадьорливі слова Совешу, але, коли я вимовила свою прощальну промову, він зробив урочистий вираз обличчя і байдужо дивився вниз.
Навіть після того, як я постійно відмовлялася його хабара, він наполегливо тримався за мене. Тепер, коли він подружився з Раштою, йому більше не потрібно було діяти так, щоб завдати шкоди своїй гордості. Невже це причина холодної атмосфери між Великим герцогом Лілтеанг і мною?
Я стояв поруч зі мною, але мені не вдалося заговорити.
Через деякий час я підійшла до вікна верхнього поверху, щоб спостерігати, як делегація повільно виходить з воріт внутрішнього двору. Натовпи людей зібралися подивитися на процесію, яка зміялася по великій дорозі геть від столиці. Мені було сумно дивитися, як коні та екіпажі поступово зникають далеко. Маленька пташка теж полетіла.
Ми з Гайнлі не зможемо зустрітися з різних причин. Ті дні давно пройшли.
Я можу жити тільки надією, що мир твого народу - це і твоє благополуччя.
Коли процесія повністю закрилася, я відчула тривогу і відійшла від вікна. Я спускалася по сходах однієї за одною і привела свої думки в порядок. Коли я йшла звивистими коридорами, щоб повернутися до Західного палацу, один з моїх знайомих самовпевнено гукнув мене.
- Ваша Величність.
Я повернула голову і побачила герцога Елгі, який виглядав недбало у своїй частково розстебнутій сорочці та пом'яту одягу. Він посміхнувся, застібнув гудзику і підійшов до мене.
- Давно не бачилися.
Він друг принца Гейнлі, але ми ніколи не були близькі. Рашта набагато привітніше до нього, і саме тому я дивилася на герцога неохоче - тривожно. Я говорила з ним всього кілька разів, але все ж ... ...
- Я хотів би час від часу відвідувати вас. Мені рідко випадає така можливість.
- Так. Я сподіваюся, що колись буде гарна можливість.
- Ха-ха. Ви хочете сказати, що не зараз?
- Боюся, що ні.
- Тоді ви не заперечуєте, якщо я трохи пройдуся з вами? Тільки поки наші шляхи перетинаються.
Я старалася ввічливо пройти повз нього, але герцог Елгі свідомо не давав мені закінчити розмови. Як би мені не було ніяково, він все ще залишався герцогом Блакитного Бога, і я не могла відкрито відмовити йому:
- Дуже добре.
Він посміхнувся моїй згодою, а потім заговорив більш ніжно, ніж раніше:
- Я думав, що її Величність буде в складі делегації у Західному королівстві.
- Боюся, я дуже зайнята.
- Вони будуть дуже розчаровані.
-!
Кого він мав на увазі? Невже він говорить про Хейнлі?
Коли я підняла на нього очі, герцог Елгі посміхнувся і поправив мої думки, сказавши:
- Міс Рашта.
- Що змушує вас так думати?
- А вам не здається, що міс Раште подобається, коли імператриця далеко?
- ...
- Це занадто близько до правди?
- Це звучить так, наче вона щось сказала.
Герцог Елгі видав глибокий горловий сміх на знак згоди і продовжив йти поруч зі мною:
- Що думає її Величність про міс Раште?
- Те ж саме, що більшість імператриць відчувають до наложниць.
- Ах. - Він знову розсміявся: чому ви так добре уникаєте питань?
- Яка відповідь, ви хотіли отримати?
- Ні, нічого.
Я й гадки не мала, що задумав цей чоловік. Чому друг Рашти так ласкаво ставиться до мене і ставить мені дивні запитання? Невже він хоче, щоб я лаяла її?
- Якщо ви маєте що сказати мені, кажете, герцог.
Я вирішила бути більш відвертою і, на щастя, цього разу він не обійшов мене.
- Це огидно - гнобити слабких, Ваше Високосте.
У його словах сильний підтекст. Слабкі означають Рашту. Але що він має на увазі під цим "відвертно"? Врешті-решт, це вже не має значення:
- Я не чіпала її першою.
- Що?
- Але, якщо слабка людина кидається на вас з ножем, ви не можете дозволити йому вдарити себе просто тому, що він слабкий.
-!
- Якщо герцог зустріне слабкого ворога, він кине свою зброю і сховає кулаки?
Герцог Елгі не відповів і занурився в мовчання.
Тим часом ми підійшли до Західного палацу. Я не була схильна запрошувати його і дала зрозуміти, що саме тут ми розлучимося. Герцог все ще серйозно обдумав мої слова, але, коли наші очі зустрілися, він посміхнувся.
Чому він так посміхається?
Це був дивний момент для прощання.
- Ви можете вдарити мене хоча б раз?
Я була приголомшена цією абсурдною просьбою:
- З якого дива?
Він хотів, щоб я вдарив його просто так. Це ж просто смішно. Я кинула на нього недовірливий погляд, і він пробурмотів щось собі під ніс у відповідь:
- Я хочу полегшити своє почуття провини.
- Почуття вини? Про яке почуття вини ви говорите?
Замість пояснення герцог Елгі вказав руками в двох напрямках: одне - куди він повинен йти, а інше - де я.
- Ось ми і прогулялися разом. Тепер нам треба йти різними шляхами. Сподіваюся, ви щасливо повернетеся.
Чи ця так звана вина призвела до того, що Рашти став на сторону?
Якщо ні...
Мені раптом спало на думку, що саме Гайнлі запросив сюди герцога Елгі. І ці двоє щось задумують.
Можливо, почуття провини герцога Елгі викликане їхніми планами?
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr