Глава 94 - Це неможливо? Частина - 1
Син вікнта Ротешу був Алан.
Алан Ротешу.
Рашта прикусила губу. Він чоловік, якого Рашта колись кохала, чоловік який потім кинув її, і ...
Батько її дитини.
- Це не те, що ти обіцяв!
Гнів Рашти вирвався назовні. Віконт Ротешу говорив, що збереже всі фігури з минулого в таємниці і їй нічого не залишалося, як сумніватися у його намірах. Виконт Ротешу прищепив мовою:
- Не те, що я обіцяв? Коли я обіцяв тримати дитину в полоні?
- Я не питала про це.
- Ну, нам не потрібно показувати дитину суспільству.
- А як щодо Алана чи Ріветти? Вони залишаться у твоєму особняку, коли приїдуть сюди? Що робити, коли ваші діти говорять про Райште в суспільстві?
- Вони навіть не знають, що ти наложниця імператора.
- І як довго?
- Якщо вони дізнаються, я зможу тримати їх у вузді.
Незважаючи на його запевнення, Раште стало не по собі.
- Не хвилюйся. Алан - батько твоєї дитини, чи не так?
-!
- Він триматиме рот на замку заради своєї дитини.
Рашта не могла заспокоїтись. Вона ніколи не повірить людині, яка вже колись порушив свою обіцянку.
- Нічого не поробиш. Алан краще піклується про Ану, ніж я очікував, так що ми не можемо тримати його осторонь.
- А?
- Ім'я твого сина. - Ресиниці Рашти затремтіли, коли він заговорив про її дитину. Віконт Ротешу продовжував, не збиваючись із ритму: - А як щодо цього ти хочеш зустрітися зі своїм сином?
Рашта дала несподівану відповідь:
- Ні.
Вона говорила без коливань, але вираз обличчя говорило про зворотній. У тихій тиші віконт Ротешу тихо хіхкнув і вийшов з кімнати.
Рашта почала розгулюватися взад-вперед по кімнаті, збентежено підтиснувши губи. Вона носила дитину дев’ять місяців і любила її всім серцем. Як тільки вона видужала від нестерпного болю, її дитя було вбито. Вона була шокована і кілька місяців жила в стані болю та розпачу, аж поки не вирішила втекти з пометия Вікента Ротешу, твердо вирішивши померти.
Але тепер віконт Ротешу стверджував, що дитина жива, а ворог і коханець, який її кинув, виховують цю дитину. Віконт Ротешу сказав, що дитина мертва, щоб довести її до безумства. А тепер він сказав: "Нерозумна дівчинка жива". Раште набридло, що нею маніпулює хтось, кого вона ніколи не бачила. Неначе дитина схопив її за кісточку і потягнув глибше. Але вона не могла хвилюватися за нього.
Рашта перестала кружляти по кімнаті і розридалась.
***
- Як це мати дитину?
У кімнаті стало тихо, і я відірвала погляд з книжки та озиралася. Фрейліни дивилися один на одного з застиглим виразом обличчя.
Ах...
Мабуть, я викликала здивування, тому я розсміялася і вказала на свою книгу:
- Вся справа в цій історії.
Приготування до банку майже завершене. У мене було менше роботи, ніж зазвичай. Мої слова змусили фрейлін заміряти.
- Ви хотіли б мати дитину, Ваша Величносте? - Графінія Еліза обережно заговорила зі мною, і я, сміючись, похитала головою.
- Я не це мала на увазі.
Але те, чого я цього не хотіла, зовсім не означало, що мої думки повністю позбавлені теми дітей. Тепер, коли Рашта вагітна, я подумала, що теж повинна народжувати дитину на випадок невдачі, які можуть відбутися в майбутньому, якщо у наших дітей буде велика різниця у віці. Згідно з Законом, дитина Рашти не має права успадкувати дитину, але закон не завжди дотримувався. Але народити дитину зараз було б складно, між мною і Совешу...
Мой Бог.
Як би я не заперечила це, незручна атмосфера в кімнаті не вщухала:
- Я збираюся зробити подарунок малюку міс Рашти. Ви щось підготували?
Я швидко підняла іншу тему, щоб відволікти фрейлін. Це було неприємно, але невловна атмосфера розсіялася. Пані заворочали, але ніхто не сказав - навіщо ви даруєте дитині міс Рашти подарунок? Коли хтось святкує народження дитини імператора, він повинен представити подарунок.
- Я приготувала одяг. Щось, що може врятувати мою репутацію але нічого, чого вимагає занадто великих зусиль.
- Я ще не вирішила, що підготувати.
- Я обрала дитячі дрібнички ...я все ще думаю про це, я могла б змінити подарунок.
Поки я слухала розмову, графиня Еліза обережно повернулася до мене:
- Ви вже думали про те, що подарувати, Ваша Величність?
Пані замовкли і подивилися на мене. Я відповіла кивком голови:
- Я збираюся подарувати дитині декоративний меч.
- Меч? Ви збираєтеся віддати це дитині? - Лора сердито заскочила, немов відповідь їй не сподобалася: - Навіщо вам такий дорогоцінний подарунок? Ви повинні просто подарувати в'яну шапочку, Ваше Високосте.
- Лора, це зробило б її Величність посміховиськом.
- Чому ж? Хіба не дивно бути уважною?
- Лора.
Графиня рішуче похитала головою, дивлячись на Лору, яка важко дихала через ніс. Я хотіла сказати, що маю мету, але не могла. Я не хотіла, щоб мої слова прокинулися так само як у випадку з платтям. Не зрозуміло, чи витік був свідомий, але краще слід бути обережним.
- Леді Лора, деталі я розповім вам пізніше.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr