Глава 88 - Темніше за все перед світанком. Частина - 1
Я думала, що мені буде самотньо після того, як всі мої хороші друзі поїхали. Насправді це було зовсім протилежне: Совішу вирішив влаштувати банкет на честь своєї першої дитини, і я була зайнята більше ніж звичайно.
- Ви не повинні йти. - Лору трясло від гніву: навіть у компанії або з близькими друзями, ви не повинні бути присутнім.
Є різні зобов'язання між візитом банку і великим балом, але якщо я не прийду на святкування дитини Совішу, то можу в кінцевому підсумку зашкодити йому. Я не хотіла просити друзів допомогти мені почуватися краще.
- Я знаю.
Моє обличчя виражало спокій, але під ним клопотало роздратування. Я не хотіла посміхатися, коли всі вітають Рашту та імператора, і не хочу прикидатись непоміткою, якщо вони побачать мене. Але банкет вже призначений, і я не могла відмовитися.
Через чотири дні після встановлення з банком Совешу я пройшла по палацу, даючи вказівки. Зрештою я улизнулася і сховалась на відокремленій лавці. Я сиділа, придушуючи в собі гнів, який зростає.
Чотири дні тому секретар Совішу сказав мені, що призначений бенкет на честь першої дитини. Совішу вистачило розуму попросити свого секретаря передати мені цю новину, і відправився в іспаномовну подорож до іншої провінції. Відтоді я його не бачила. З моїм теперішнім настрійом, був величезний шанс, що я зроблю йому на ногу, як тільки побачу його.
Я сиділа там одна, коли почула звук наближення кроків. Я не хотіла піднімати голову, тому підняла руку, щоб прикрити очі. Мабуть, це урядовий чиновник, придворний службовець чи лицар. Вони повертали назад або проходили повз.
- ...
Але кроки зупинилися прямо переді мною. Я опустила руку і підняла голову.
Це був Совешу. Мабуть, він тільки що повернувся з подорожі, на ньому був темно - коричневий дорожній плащ, а волосся розтріпані. Наші очі зустрілися, і він заговорив трохи нахмурившись:
- Ти погано себе почуваєш?
Я чула голоси неподалік, які говорили слугам розвантажувати багаж. Була ціла суміш інших голосів, які було важко розібрати.
- Я в порядке. Ви щойно приїхали?
- Так... але ти дійсно в порядку?
- Так.
Я уявляла, як сильно я зроблю йому ногу перед тим, коли він прийде сюди. Тепер, коли він був прямо переді мною, я не знала, що робити. Мені було важко залишатися в його присутності, тому я вставала зі лави і розгладила м’яту спідницю свого одягу.
- Ти, мабуть, втомилася, так що йди відпочинь сьогодні.
Я нехтувала ним і обернулася. Але Совішу повторив ще раз:
- Ти дійсно в порядку?
Це питання було таким же, але цього разу нюанс був дивним. Коли я повернулася, він зупинив на мені похмурий погляд, ніби намагався розгадати мої думки. Я підозріло подивився на нього. Я не думаю, що він поставив мені це питання тому що побачив мою сумну фігуру на лавці.
- Я в порядке.
Я посміхнулася, роблячи вигляд, що нічого не знаю. Але Совешу вирішив бути прямолінійним.
- Тобі, випадково, не подобається, що я влаштовую на честь дитини?
Це болюче питання. Він подивився мені прямо в очі.
Якщо він поставив це запитання відразу, як тільки приїхав, чи варто було турбуватися? У всякому разі, я відповіла чесно:
- Я не хочу бути там, але оскільки я зобов'язана туди, то впевнена, що мені ще більше не сподобається.
Імператриця все ще така холодна. Ніякої прихильності взагалі.
- Те ж саме стосується і вас, Ваша Величносте, який знає, що я не хотіла б влаштовувати цей банкет, але все ж доручив мені це зробити.
Совешу зітхнув і стиснув віскі. Було ясно, якою жінкою він мене вважає. Я впевнена, що він вважав мене холодною і брутальною.
- Ти хоч уявляєш, чому я влаштую цей банкет?
- А мені потрібно це знати?
Неважко зрозуміти чому. Він хотів показати Рашту. Він з радістю отримає свою першу дитину. Або ж він хотів зачепити мої почуття. А може, і всі разом.
- Ти вже казала це раніше. Дитина Рашти офіційно не належить до імператорської родини.
- ...
- Можливо, колись вони будуть забуті в історії, як ти і сказала. Але принаймні поки ми живі, люди думатимуть про дитину як про первістка імператора.
- І ви попросили мене підготувати банкет, щоб зізнатися в цьому?
- Визнаєш ти це чи ні, але так воно і є.
Я щільно стиснула губи і подивилася убік, уникаючи його погляду. Я боялася, що програю, якщо не відвернуся. Моя шия була витяжена, а щелепи стиснуті, щоб обличчя було безстрасним.
- Дитина... Можливо, це і ваша дитина. Сподіваюся, ти не зненавидиш його ще до того, як він народиться.
Мій лоб зморщився від слів Совешу. Чому він це робить? Чому дитина Рашти повинна стати моєю дитиною? Я недовірливо подивилася на нього. Сумління дивилося на мене своїми темними очима.
- Ти розумієш, що я маю на увазі?
- Ви вимагаєте від мене занадто багато.
Як тільки я захвилювалася, Совешу зітхнув і серйозно поборов мене. Пройшовши кілька кроків, він обережно відкрив рот, щоб заговорити.
- Ми одружені вже дуже давно.
Чому він це сказав? Я обережно витріщилася на нього. Я не знала, що він скаже, але в мене було зловісне передчуття.
- У нас ще немає дитини.
- ?
Звичайно, ми обоє молоді і в нас може з’явитися дитина. Но... - Його обличчя потемніло: - Цього може і не статися.
-!
- Цього не сталося, коли ти була молодше і здоровіше, ніж зараз.
Я в шоці зупинилась на нього. Сумління також стало не по собі, коли він це сказав. Це видовище змусило моє серце сильніше забитися в грудях.
- Так ви хочете сказати, що... -Я намагалась говорити, як можна спокійніше, але мій голос зрадниці тремтів: - Якщо у нас не буде дитини, дитина Рашти може бути визнано частиною імператорської сім'ї?
Він насупився.
- Я кажу про найгірше. Якщо так, то не треба ненавидіти дитину, яка ще не народилась.
- Чим більше ви це говорите, тим більше мені це не подобається.
- Це може бути хороша дитина.
- Враховуючи, за чим це обернеться пізніше?
- ...Ти натякаєш, що у Рашти або в мене погані особистості?
- Кому б це не знадобилося, малюку я не подобаюсь. І мені це не сподобається.
Коли я сказала це, то швидко вклонилась і повернулася на підборах. Совешу гукнув мене, але я не озирнулась. Десь у глибині мого серця повиснув морок. Це обожнювало мій ніс і змусило очі заволодіти. У мене в мозку щось гудело.
Коли я повернулася до Центрального палацу, то тільки машина. Мені потрібне тепло Королеви. Я потребувала Королеви більше, ніж будь - коли раніше.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr