Глава 82 - гівняний гнів Совешу. Частина - 1
Я хотіла відвести його в порожній кімнату, але врешті вирішила прогулятися. Принц Гейнлі йшов поряд зі мною.
- Що це за документи?
Гадаю, він сподівався, що я щось з ним обсуджу, але принц Гейнлі не показав мені паперу. Коли я простягнула руку, щоб взяти їх, він з легким смішком витягнув їх із моїх пальців.
- Досить варити дурня. Що це?
Принц Гейнлі знову посміхнувся і простягнув документи.
-!
Я подивилася на папери, потім знову здивовано перевела погляд на нього. Всередині теки нічого не було. Я здивовано здивувалася на нього, і він винен усміхнувся:
- Прошу вибачення. Я подумав, що більш природно, якби ми зустрілися таким чином.
- Не дурій.
Я не хочу робити те, що змусить Королеву почуватися незручно.
Я глянула на нього і помітила, що він дивиться на мене. Його обличчя було м’яким, а очі в фіалках сяяли надзвичайної теплоти. Я соромилась повернути йому документи, і він прийняв їх, але його погляд не здригнувся. Я відштовхнула його щоку, і він повернув голову прямо і розсміявся.
- Навіщо ти тут, якщо нам не про що говорити?
- Ну, це неправда. Мені треба дещо обговорити.
- ?
У мене було таке відчуття, що це не щось добре. Його усміхнене обличчя миттєво похололо, і він почухав підборіддя, намагаючись знайти потрібні слова. Здавалося, він сперечається сам з собою, можна говорити чи ні.
- Принц Гейнлі?
- Кілька днів тому я сказав тобі, що мій брат не дуже здоровий.
- Так.
О...
- Йому стало гірше?
- Схоже на те. Я отримав ще один лист, але тепер все погано.
-!
Мої ноги зупинилися перш ніж я зрозуміла це. Здоров'я Західного короля було серйозним питанням, яке міг мати політичні наслідки для Східної імперії, не кажучи вже про горе мого особистого друга принца Гейнлі...
За таких обставин я не хотіла б заважати принцу Гейнлі повернутися на Захід. Якщо він стане королем, наші зустрічі можуть стати рідкісними в майбутньому, і ми ніколи не зможемо так фамільярно розмовляти один з одним, як зараз.
Ця думка не полегшила мого смутку. Я подивилася на нього з занепокоєнням:
- Тоді ... Ти повертаєшся у Західне королівство?
- Не відразу. Але, мабуть, скоро.
- Зрозуміло...
Брови принца Хейнлі зійшлися на переносниці:
- Я повинен виїхати до того, як мій брат помре, щоб почути його останню волю.
Король, мабуть, був у важкому стані, якщо він залишає своє заповіт.
- Тоді чому б тобі не поїхати швидше?
Тепер я дійсно переживала за здоров’я короля, а принц Гайнлі з нещасним видом копали каміння на землі.
- Принце?
- Іноді значення речей змінюється...
- ?
Зітхнувши, він відразу похитав головою і гірко посміхнувся.
Це було тоді...
- Ваша Величність.
Почувся шорх, і до нас підійшов Великий князь Капмен. Його раптова поява застала мене зненацька.
- Я не знала, що ти тут.
Йому не слід бути поряд зі мною, коли він все ще під дією зілля, і я боялася, що принц Гейнлі може неправильно зрозуміти наші стосунки. Ні, не тільки він, але і всі інші теж.
- Так. Я вийшов, щоб охолонути. - Спокійно відповів Великий князь Капмен і подивився на принца Гейнлі зверху вниз. Я вперше побачила цей вираз обличчя князя на новорічному балі. Це був критичний погляд, який оцінював ворога в деталях.
Принц Гейнлі теж нахмурився. Я поспішно відірвала його і коротко попрощалася з Великим князем Капменом, потім повернулася до Гейнлі:
- Давай продовжимо прогулянку. Нам є, про що поговорити.
Я боялася, що великий князь Капмен скаже щось дивне принцу Гайнлі. Але мені не вдалося розділити їх. Великий князь Капмен простягнув мені руку, очікуючи, що я відійду від принца Хейнлі. Принц Гейнлі виглядав ошарашевим, і його губи попереджали скривалися.
- Відійди від неї.
Саме я тримала за руку принца Хейнлі, але великий князь Капмен сказав це так, ніби все було навпаки. Зельє, яке було в крові князя, сильно затьмарило його розум.
- Ви. Це поведінка Великого князя з континенту Хва?
Принц Гейнлі розсміявся, ніби знайшов усю цю ситуацію абсурдною. Але Великий князь Капмен замовк і встав між мною та принцом Гейнлі.
Я не могла не відчувати себе крихітною, поки два великих чоловіки дивилися один на одного зверху вниз. Атмосфера між ними була настільки огидною, що було важко втрутитися.
- Як дивно. Королева стояла переді мною, чому ж ви стоїте тут?
- Заздрість.
- Ревнощі?
Я мало не задихнулася і потягла за підол одягу Великого князя Капмена. Я боялася, що він навіть визнає мене за таких обставин:
- Великий князь Капмен. Принц Гейнлі. Припиніть.
Незважаючи на мої спроби відтягнути його, Великий князь Капмен холодно дивився на принца Гейнлі, і Принц Гайні відповів йому заклинання. Його звичайна усмішка перетворилась на грізний погляд. Здавалося, це була прелюдія до бійки.
- Великий князь Капмен. Будь ласка, не роби нічого, про що потім пошкодуєш.
-!
Зрештою мені стало шкода його, але я впустила його п'яткою мого взуття. Він рвався до мене, наче прийшов в себе, але у цей момент принц Гейнлі відштовхнув його в сторону.
- Принце!
Незважаючи на мій протест, він усміхнувся, що не відповідає поточній ситуації.
- Що сталося, Королева?
- Не дави на нього.
- Я взагалі не можу бачити тебе з цим хлопцем переді мною. - Він винен зітхнув:
- Мені дуже шкода. Ти злишся на мене за те, що я його штовхнув?
- Я не сержусь...
- Принц Гейнлі не підходить для того щоб спілкуватися з тобою.
Невже все почалося знову? У мене розболілася голова. Саме тоді, коли я сподівалась, що він заспокоїться, знову спалахнуло.
Принц Гейнлі з посміхом втупився на Великого князя Капмана. Він виглядав страшно, навіть коли посміхався.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr