Чи ви виявляєте співчуття? – Частина 2
- Ви повинні бути здорові, Королева. Сподіваюся Вам не холодно.
- ...Небагато.
Я ніяковіла схопила його за руку, і принц Гейнлі видав слабкий смішок. Я міцно стиснула спідницю і підняла підборіддя, перш ніж направити розмову в інше русло:
- Ваш лист потребує деяких вправ. Ви, мабуть, хвилювалися.
- Пффф...
-!
Я дійсно просто хотіла відключитися на наступні п'ять годин. У мене в голові крутилося зміст листа. Але слова вже злетіли з моїх губ, і принц Гайнлі відчайдушно кусав губи, щоб стримати сміх.
- Так. У мене багато проблем з вибором канцелярських приналеж. Я повинен був переконатися, що воно не пірветься в дзьобі Королеви.
Хоча він намагався зберігати спокій, його незахищене обличчя витягнулося. Я нахмурилася, а принц Гейнлі спробував вибачатися жестом помахати мені рукою. Але він все ще був зайнятий боротьбою зі сміхом.
- Через-ха-Ха, вибачите.
- Я сказала не то.
- Я знаю. Ви хотіли запитати мене, чи багато я займаюся спортом?
- Ні, я збиралася запитати про Вашого брата.
- Ну, мій брат не дуже багато тренується.
Невже ... Цей принц? Я зупинилася, бо не любила грати.
Я зробила обличчя холодним, принц Гейнлі відразу ж заспокоївся:
- Мій брат передав, що почуває себе ще гірше, ніж раніше. Йому поки нічого не загрожує, але він завжди був слабкий.
"Слава Богу" - погана відповідь. Те, що його брат ще не в небезпеці, не означає, ніби він не буде у безпеці і пізніше. На обличчі у мене з'явився стурбований вираз, і принц Гейнлі посміхнувся, ніби бажаючи розрядити обстановку:
- Ви подумали про мою пропозицію?
- Яким чином?
- Як помститися, один або два. - Він голосно відкаштувався: - Я рекомендую номер один.
- Ви маєте на увазі, що мій підозрюваний коханець - красивий, респектабельний чоловік?
- Якщо Вам не потрібен фальшивий коханець... - Голос принца затих, коли він подивився на мене, і я раптом подумала, що під фальшивим коханцем він має на увазі себе.
Я знала, що він не любить Совешу. Тим не менш, він дражнив мене раніше, тому я заплатила йому тією ж монетою:
- Ви маєте на увазі Великого князя Капмена?
- Ні!
- Не Великий князь Капмен?
- Ні.
- Але чи є інші гарні, поважні і великі люди?
- ...
Я прихилялась до його обличчя, ніби хотіла перевірити його красу. Я поспішала і посміхнулася йому, щоб переконатися, що він зрозумів мою жарт.
- Ви жартуєте?
- Я серйозно.
-!
Так от чому принц Гейнлі дражнив мене раніше. Досить смішно спостерігати за його реакцією.
- Ви маєте рацію.
- Це я?
- Я не хочу виглядати так, ніби у мене роман, який мені не потрібен.
- ...Це частина жарту?
- Чому?
Його обличчя стало похмурим. Мені було шкода дражнити його, але він виглядав скоріше милим, ніж жалюгідним. Я йшла поряд з ним, змушуючи себе стримувати сміх.
Ми мовчки пройшли шлях до Хрустального будинку. Не знаю, чому принц Гейнлі нічого не сказав, але в мене не було часу на розмови, тому що я озиралася по сторонах. Сьогодні небо було особливо гарним. З заходом сонця воно налилося червоним, і Хрустальний будинок блимав, наче велетенський рубін.
З хвилини я спостерігала за цією сценою. Я бачила це кілька разів раніше, але мій розум порожній, і я не могла придумати, що сказати.
- Якщо я відправлюся в Західне королівство... - Обережний голос принца Хейнлі порушив тишу.
Я повернула голову і побачила, що він дивиться на мене. Можливо, це було через те, що небо потьмяніло, але його фіолетові очі здавалися темнішими, ніж зазвичай.
- Західне королівство...?
- Ви сумуватимете за мною?
Здалека донеслися крики птахів, і я втупилася на нього, обмірковуючи його питання. Повернеться в Західне королівство?
Саме так. Спадкоємець - принц Гейнлі, і врешті-решт йому доведеться повернутися до своєї країни, та вибрати собі королеву.
- ...
Я ніби перестала чути. Невже я занадто звикла до нього? Я відчувала втрату, знаючи, що мої друзі поїдуть у віддалене місце. Чому? Якщо подумати, то ніколи не розлучалася з друзями і сім’єю раніше. Хоча я не часто бачила свою сім’ю з того часу, як вийшла заміж, вони ніколи не були далеко.
- ... Я сумуватиму за вами. - Мені вдалося зберегти самовладання, і коли я прислухалась свого голосу, це прозвучало як ввічливе зауваження: - щиро.
Принц Гейнлі сумно посміхнувся:
- Я не поїду прямо зараз.
Я не знала, що відповісти. Я знову повернула голову до рубінового даху. Коли я подивилась в сторону, то побачила принц Гейнлі діставав годинник і перевіряє час:
- Вже пізно.
Він знову запропонував мені руку, щоб провести мене в Західний палац.
***
Совішу пильно дивився на звіт, який лежить перед ним на столі. Маркиз Карл, його головний секретар, стояв поруч і з занепокоєнням дивився на нього:
- Ваша Величність, ви думаєте, що робити з міс Раштою?
- Що я можу зробити? Ви хочете, щоб я покарав вагітну жінку?
Але імператор думав вже дві години...
Маркіс Карл обережно висловив свою думку:
- Хоча це і несподівано, Ваша Величносте, але наложниця низького рангу, яка прагне жити в вищій громаді, повинна бути у певній мірі захистити себе.
- Захистити...
- Я чув, що герцогиня і міс Рашта зіткнулися один з одним під час чаю. Хіба це не заслуговує покарання?
- Ну.
Совешу задумливо нахмурився.
- Якщо ви турбуєтеся про те, що станеться в майбутньому, чому б вам не сказати мені, про що ви думаєте?
- Маркиз Карл.
- Так, Ваша Величносте.
- Це моя справа, а не ваша.
- Мені дуже шкода.
Я зітхнув і передав звіт маркерові Карлу.
- Мені слід знищити звіт?
Було ясно, що це те, чого Совешу хотів би попросити у нього.
Але, поміркувавши ще трохи, Совішу дав несподівану відповідь:
- Я залишу його собі.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr