Глава 54 - Чи повинен я її спокусити? Частина - 1
Я дивилася на сережки в ящику, коли здивовано підняла очі. Я знову відчула, як його губи ніжно ласують моїми вухами.
Я відпустила своє волосся і прикрила кришку шкатулки. Як тільки я обернулася, Свешу притиснув мої губи. Але замість того, щоб відповідати взаємністю, я відступила. Сумління було здивоване, але коли наші очі зустрілися, він посміхнувся і обережно простяг руку.
Я витріщилася на його погані пальці і похитала головою.
"Імператриця?" - його голос був м'яким, але я знову похитала головою. Я не знала, чому він раптово поцілував мене, але я не хотіла робити це з ним зараз. Він був з Раштою більше місяця. Було ніяково цілувати ті губи, які вже цілували когось іншого.
«... Добре. і кімната зайшла в незручне мовчання. Він втупився на стілець, на якому я сиділа хвилину тому, а я стояла з музичною шкатулкою у руці. Мені знадобилося кілька хвилин, щоб зрозуміти, що музика все ще складалась з ящиків і я закрила кришку. Совішу відвів погляд від стільця, подивився на ящик і знову побачив мене.
« Завжди... Ти як колега, а не дружина".
"Свобода - це також колега, з якою ви йдете по життю разом".
« Якщо чоловік і дружина однакові, то який сенс шлюбу?» Я чула, як зачинилися двері. Я заплющила очі і зітхнула. Через мить двері знову відчинилися, і коли я відкрила очі, я побачила, як увійшла графиня Джубел, оглядаючись назад через плече. Вона поставила піднос з хлібом, соком і варенням, але продовжувала озиратися.
"Ваша Величність, ви посварилися з Імператором?"
Мабуть, вона зустріла Совешу по дорозі сюди.
« У імператора, здається, жар, тому будь ласка, запросіть лікаря».
Я проігнорувала її питання і взяла тарілку: « Я хочу їсти на самоті ».
***
Я залишилася абсолютно одна в кімнаті, здійснюючи механічні рухи за сніданком. Хліб був хрустким зовні і м’яким всередині, а полуничне варення було солодким, як ложка цукру. Зелений сік був прохолодним і відсвіжним, але я виявила, що не можу насолодитися смаком. Чи було це через порожнечу в моєму серці? Я на мить розгубилася, їла я чи ні.
З’ївши тільки половину хліба, я поклала його на стіл. Я зробила ковток соку, коли побачила у вікна знайомий птаху - золоте перо, фіолетові очі, великий розмір, гарний дзьоб ...
"Королева?"
Це було схоже на неї, але як вона міг бути тут? Я підійшла до вікна, щоб відкрити його, і велика птах залетіла в кімнату.
"Королева!"
Це була дійсно Королева. З якоїсь причини мої очі почали плакати.
« Як ти сюди прилетіла, Королева? Ти шукала мене?»
Королева кивнула і обняла мене своїми крилами.
"Королева?"
Ніби вона намагалася мене заспокоїти. Незалежно від того, наскільки великою була птах, вона не могла бути більше людини, тому крила Королеви не повністю покривали мене. Але вона обійняла мене так сильно, як тільки могла, і моє серце було зворушене її вчинком. Я поцілувала її в лоб, і вона як завжди застигла, але вона не відлучилася від мене.
Вона дійсно намагається мене підбадьорити? Я чула, що деякі тварини можуть інстинктивно відчувати людські емоції. Можливо, Королева відчувала, про що я думаю, і навіть не усвідомлювала цього.
« Я не зможу жити без тебе, Королева. Що, якщо тобі доведеться повернутися в Західне Королівство? Чи повинна я слідувати за тобою?»
Королева з ентузіазмом кивнула і випустила звук.
"Де, чорт візьми, принц Гейнлі взяв такого чудового хлопчика, як ти?"
Начебто, намагаючись виглядати привабливо, вона розширила свої крила і подивилася на мене великими ясними очима.
"Чи повинен я завести птаха того ж виду, що і Королева?"
"Королева, якщо я подарую тобі молодшого брата, ти будеш з ним добра?"
На цей раз королева люто похитала головою, і я не могла втриматися від сміху. Раптом...
"Ваша Величність!" Графія Джубель вдерлася до вітальні. Вона виглядала здивованою, побачивши Королеву в моїх руках, але похитала головою, як ніби це було неважливо.
"Ваша Величність, Імператор знепритомнів!"
Що?
« Де він зараз? »
« Ми перемістили його в сусідню свободуну кімнату і покликали лікаря".
« Відправте його в столицю і скажіть, щоб він привів лікаря. Про всяк випадок.
Я поспішно встала і посадила Королеву біля підвіконника. Вона виглядала так, ніби не хотіла летіти, але я не могла грати з нею зараз.
« Будь хорошим хлопчиком. Лети до свого господаря, Королева. О, почекай. Графиня Джубел. "
« Так, Ваша Величносте.»
« Будь ласка, дайте Королеві трохи води. Вона пролетіла довгий шлях.
"Так".
"Королева, попий води і відпочинок перш ніж летіти, добре?"
Я поцілувала Королеву в лоб і вибігла з кімнати.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr