Глава 29 - Ярість Хейнлі. Частина - 2
Незважаючи на гнів, принц Гейнлі не був вражений.
« Я впевнений, що Рашта писала ці листи. Вона розгубилася. Зміст може бути заплутаним, чи не так?» - заступився Совешу.
"Чи є сенс плутати половину змісту листів?" - запитав принц.
Ще сильніше почервонів. Принцесу Соджу вони зацікавили, і вона поклала виделку та почала їсти печиво, спостерігаючи за виставкою.
« Боже... у леді Рашти проблеми з мозком і пам'яттю? Десять речей, напів забутих? Якщо проблема в її дотепності, тоді я визнаю свою помилку.."- сказав принц.
Невдовзі атмосфера стала жахливою. Я чула тільки, як принцеса Соджу їсть печиво... Вона показала свою допитливість у повній мірі, будучи живою і надійною особою.
« Це я тут такий дивний, хлопці? Леді, яка сиділа тут, Рашта, назвала себе моєю подругою вчора. Я повірив цьому, бо думав, що така знаменита жінка як Рашта не буде обманювати і провів весь день у поклонінні. І, як висловилася принцеса Соджу, я був м'яким як людський заварний крем."
Принцеса Соджу здригнулася.
"У принца Гейнлі хороший слух"- помітила я.
Принцеса відповіла: "Верно.".
Принцеса автоматично стала на бік принца Гейнлі у відповідь на його виклик. Принц Гейнлі озирнувся і знову сказав: « Але під час нашої розмови сталося щось дивне. Леді Рашта не знала більше половини листів. Вона нічого не знала про наші недавні листування. Хіба не дивно, що вона не знає і половини вмісту, а також не знала вміст одного або двох листів назад? Пані Рашті теж цього не знала".
Всі кивнули, і вуха Рашти почервоніли. Совешу подивився на принца Гейнлі так, ніби міг вистрілити блискавкою з очей: « Це достатно цього, принце Хейнеллі.»
"Це повинно було бути тихою справою, але саме Імператор східної імперії вивів на чисту воду"- сказав принц.
« Хіба лицар не повинен захищати свою даму, якщо вона в біді? Якщо Західне Королівство засуджує бідну жінку через дрібниці і називає це лицарством, то мені більше нічого пояснити»- крикнув Совешу.
« Ні, ні. Мою леді теж зачепили, і я також повинен захистити її.."- сказав принц.
"Ну і що ж?" - запитав Совешу.
Іграючи усмішка піднялася на губах принца. «Звичайно, моїм співрозмовником може бути чоловік, а не жінка".
Його погляд на мить впав на мене, і моє серце замерзло. Мені спало на думку, що я написала « чоловік» як підказки.
« Він помиляється... Так, я подумала.
Навіть якби принц Гейнлі виявив, що Рашта бреше, він ніяк не міг сказати, ніби я листувався з ним.
Так воно і було.
Рашта, яка до цих пір не сказала ні слова, схлипнула: « Це занадто. Всі переклали погляд з Совешу і принца Хейнлі на Рашту, яка шкала носом, неначе вона була головним героєм в п'єсі. Принц Гейнлі підняв брову.
« Чому ти спробувала обдурити мене, леді Рашта? Навіщо ти підготувала покоївку? "
Рашта всхлипнула: « Я точно виклала зміст листа. Але принц Гайнлі продовжує наполягати, що це брехня. "
Що ж це таке ...
У цей момент мої губи були сховані. Що вона щойно сказала? Сльози потекли її очима.
« Думаю, я знаю чому Ви це робите. Це тому що Рашта не та людина, яку Вам потрібен? Невже всі дружні жести, які Ви давали мені були фальшивими?»- плачувала говорила Рашта.
Вона була наче трагічна героїня, яку несправедливо залишили. Свешу стиснув щелепи, дивлячись на принца.
"Це правда?." Злоба запитав Совішу.
Плечі принца Гайнлі билися від сміху, потім він зітхнув і похитав головою: « Ви мабуть збожеволіли».
« Ви звинувачуєте мене в тому, що вона обманює, бо ви бачили її з Його Величністю? » - запитала Рашта.
Я колись вірила, що наївність Рашти походить від невинності та невігластва. Тепер я знала, що вона винахідлива жінка.
Принц Гейнлі клацнув мовою: « Леди Рашта. Ти найгірша людина, яку я коли-небудь зустрічав."
"Раді нашої дружби, будь ласка, не кажи більше нічого такого, що може завдати мені болю." Через це дехто з довколишніх двориків почав почуватися незручно. Для тих, хто не знав правди, Рашта була настільки впевненою в правді, що вони були збентежені тим, чим було насправді. Принцеса Соджу дивилася широко розкритими очима і їла печиво, в той час як герцогиня Туанія спокійно спостерігала за ситуацією зі складеними руками.
Тим часом, тільки великий князь Капмен делікатно трудився над своєю трапезою. З його гострими очима і здоровою шкірою карамелі, він рухав посуд з тупим виразом обличчя, як ніби він знаходив весь цей процес стомливим.
"Я повинна вийти вперед і сказати, що я переписуюся з принцом Гейнлі ..." подумала я.
Я тупо втупилася на Капмена, болісно обмірковуючи це рішення. Якби я стала на бік принца, інші висміювали б не тільки Рашту, але й Совішу, який заступився за неї. Але я не хотіла, щоб принца Гейнлі звинуватили через Рашти. Дружба, про яку Рашта неодноразово заявляла, була не її, а між мною і принцом Гейнлі.
У цей момент великий князь Капмен, який їв як машина, зупинився і здивовано подивився на мене. Я злегка кивнула, коли наші очі зустрілися. Кепмен мовчки втупився на мене, потім перевів погляд на Рашу, на принц Гейнлі, а тоді спокійно посміхався.
Я подумала: "Що з ним таке?"
Однак у цей момент проблема була не в ненормальній поведінці великого князя Капмена.
« Я не хотіла влізати й розкривати, але сталося непорозуміння. Я повинна це виправити. Всі звернулися до мене. Здавалося, вони насолоджувалися часом подій. Тільки Рашта дивилася на мене з широко відкритими очима. Раптом мені спало на думку, що візостеса Верді сказала їй що я листувався з принцем і відчувала іронію в цій ситуації. Я не могла зрозуміти, чому Рашта подумала, що може вдавати мене і я буду мовчати.
Я почала розмовляти з Совешу, намагаючись зберігати спокійний вираз обличчя.
«Ваша Величність, я знаю хто обмінювався листами з принцом Гейнлі... І це була не Рашта".
Обличчя принца Гейнлі загорілося. З іншого боку, Рашта дивилася на мене з видом зрадникства а обличчя Совешу побіліло.
"Імператриця»- він звернувся до мене тихим голосом - "Це не вам вирішувати, Те, що Ви не любите Рашу, ще не означає, Що ви повинні стати на бік принца Гейнлі"
Я сказала: "Я лише на стороні правди".
Як тільки я закінчила, принц Гейнлі глузливо промовив: «Ваша Величність. Імператрице повинно бути неприємно, що Імператор сприймає всі слова з уст леді Рашти як чисту правду."
Це зауваження позбавило Ради останнього терпіння: « Я більше не можу цього терпіти».
Совішу встав і витягнув меч. Це був декоративний предмет, який не призначався для бою, але цього було достатньо, щоб поранити беззахисну людину. Побудова в кімнаті швидко стала напруженою.
« Принц Гейнлі, як ти смієш осквернити мою честь? Я кидаю тебе викликаю на дуель.
« Якщо я вб’ю Вас, то чи зможу піти звідси неушкодженим? Якщо так, тоді я приму виклик на дуель.»- відповів принц.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr