Глава 5 - Як можна порівнювати? Частина 2
Імператорський палац, гудел від новин, про ув’язнення Лори під варту.
Слух був прямим виразом його любові до Раште, що це була кара Імператора за фрейліну Імператріці. Це був її перший, неофіційний, спортивний конкурс зі мною, і вона в ньому перемогла. Я не чула цього своїми вухами, але мої фрейліни були розлючені і розповіли мені про це.
« Я мала бути там! »
Фрейліна, яка купала Рашту, вигукнула, що якби вона була присутня, вона б тримала мене подалі від невільниці.
"Я думаю, що Імператор, дійсно любить її".
"Раніше, я захоплювалася ними, але цього разу він навіть не слухав слів імператриці".
Незважаючи на свій гнів, фрейліни турбувалися про майбутнє.
« Імператор зустрів її лише кілька днів тому. Я стурбована."
Я навіть нічого не змогла зробити в цій ситуації.
Ми з Совешу поводилися так, ніби нічого не сталося, коли ми зустрілися в центральному палаці. Я зосередилась на роботі і спробувала забути, що сталося того дня. Коли я була одна у своїй кімнаті, я згадала холодний погляд Совішу і відчула біль в моєму серці, але біль стала меншим, коли я працювала, відволікла чимось.
Коли, через п'ять днів, закінчити Лори нарешті закінчилося, я піднялася до вежі, щоб особисто її забрати. Я попросила інших майбутніх леді, викупити Лору, у ванній кімнаті і принести їй суп. Я також замовила для Лори, її улюблений торт.
Секретар, посланий Совешу, прийшов до мене, щоб доставити повідомлення.
"Його Величність Імператор, хоче вас бачити."
"Мене?"
"Так".
Що б це могло бути? Я кивнула і повернулася до графіки Елізе.
« Коли торт доставлять, скажіть Лорі, щоб вона прийшла сюди і поїла. Дайте їй знати, що вона може відпочити кілька днів перш ніж повернутися до роботи."
"Так, Ваша Величносте."
Я повернулася, і кивнула секретарку, він швидко пішов вперед. Атмосфера змінилася, коли ми пішли на схід. Можливо тому, що палац в цій частині був оформлений зовсім по-іншому.
Я була занепокоєна тим, що знову зустріну Рашту, але її ніде не було видно, по дорозі, не в спальні Сумішу.
Імператор, сидів за маленьким круглим столом.
"Ви звали мене?"
Совешу, мовчки дивився на мене, коли я підійшла до нього. Його очі, здавалося, були повні слів, але, він мовчав.
"Що я можу зробити для вас?"
Я знову заговорила, і Совішу, на мить засміявся і стиснув губи.
"Ваша фрейліна, та в'язниця..."
« ЛОРА. Донька маркера Таріталя. "
"Я чув, ви забрали її з в'язниці, особисто."
« Вона моя фрейліна. Вона страждала там, п'ять днів."
Сумлію, він виглядав ще більш незадоволеним.
"Саме Ви повинні були це зробити?"
« Ви, питаєте мене, чи повинна я, піклуватися про мою фрейліну, яка, була покарана?»
Свешу, ясно чув знущання в моєму голосі.
« Ви знаєте, що я намагаюся сказати. Іншими словами, ви самі повернули фрейліну, хоча знали, що мене це образить. Ні?»
Частково. Я підозрювала, що Совешу, може образитися ... але я також подумала, що він вже охолонув, бо минуло п'ять днів. Можливо, після того, як все владнається, я зможу дати йому зрозуміти, що його покарання було занадто суворим.
Можливо, ні.
« Я підозрювала, що ви можете бути незадоволені».
« Тепер ви дбаєте про неї? Якщо б ви думали про мене, то відіслав би її. Хто такий імператор, якщо імператриця, піклується про людей, яких він карає? "
« Неможливо, відправляти людину до в’язниці після того, як вона вже отримала покарання. Крім того, те, що вона зробила, було в порядку речей."
"Називати людей брудними, це в порядку речей?"
« Вона, намагалася перешкодити мені вдягнути мій одяг. Я б її нагородила."
Чим більше я говорила, тим серйознішим стало його обличчя.
"Значить, ви будете тримати цю фрейліну при собі і далі?"
« Це рішення повністю залежить від мене, я вирішую хто буде моєю фрейліною".
Лора, можливо, захоче кинути роботу в Імператорському палаці, я збиралася залишити її на деякий час. Покарання за побіжну невільницю було досить суворим, вона буде вигоном вищого суспільства. Якщо я її відпущу, вона не буде захищена, нічого вже про Совешу. Як імператриця, я використовую своє ім'я для захисту її.
Совешу, зітхнув і відвернувся.
« Я втомився сперечатися з вами. Хіба ви не можете, просто бути слухняною мені, на цей раз? "
« Імператриця, не повинна підкорятися волі імператора».
"Продовжуйте в тому ж дусі, і ви навіть не зможете порівнятися з ...."
Порівнятися? ... З ким?
Він дивився прямо на мене, потім, він торкнувся свого обличчя.
« Я бачу, що ви втомилися. Будь ласка, повертайтеся до себе і подбайте про цю погану кобилу.»
***
Після того як імператриці Нав’є, Совішу, зітхнув і подзвонив у маленький дзвіночок, який був на столі. Двері відчинилися, але в кімнату увійшов не слуга.
"З яких це пір ти почала працювати?"
Його сором’язливість усміхнулася, коли він був спантеличений.
« Я відчуваю себе тягарем, коли нічого не роблю...»
« Ти будеш працювати, зараз? »
Рашта, з радістю розвіяла руками, і Совешу посміхнувся.
"Відь ти, не можеш навіть нормально ходити»
Служити імператору вважалося великою честю, і це було становище серед палаців, яке прагнули навіть ті, хто не мав титулів. Але Рашта, хотіла працювати на Імператора тому що вона відчувала себе тягарем... Вона і гадки не мала, що двіряни готові задушити один одного через цю посаду.
"Яка незвичайна людина..."
Совешу, посміхнувся над її дивністю. Для Совішу, в його житті було тільки дві важливі жінки. Одна була його мати, Велика Імператриця, а інша - Нав'ята, сьогоднішня імператиця. Він вчився з Нав'є, і знав її досить давно, але він думав, що незграбна Рашта була неймовірною незалежно від того, як вона робила.
"Іди сюди і перекуси".
Совішу, знову подзвонив у дзвінок, і увійшов слуга, який, з нетерпінням чекав біля дверей.
« Тисковий пиріг. І принеси вино. "
Слуга пішов, щоб виконати наказ, і Рашта плескнула в долоні та вигукнула: « Тисковий пиріг! »
« Тобі подобається їжа?»
« Не лише їжа. Скільки людей у своєму житті ніколи не їли і шматочка, гарбузового пирога?»
Вона усміхнулася невинними, як дитина.
« Імператриця не реагує, навіть на найдорожчі ювелірні вироби і незалежно від їхньої вартості. Але ти, щаслива, через таку дрібниці, як гарбузовий пиріг.»
"Хіба вона не любить прикраси?"
"Любіт, але вона рідко виражає свої емоції."
Рашта, нахмурилась і зітнулась.
« Імператриця зростала в розкошах і не знає суворого світу. Будь-хто на її місці може прийняти коштовності, як належне.»
"Хм?"
« Імператриця не має права, а лише багатства. Навіть якщо ви дістанете їй найбільший самоцвіт, це її не здивує.
« Це правда. Боже мой. Моя видобутка розумніша, ніж я думав."
Рашта не знала, чи він жартував над нею, і вона почервоніла та надула губки.
« Ви, завжди називаєте мене здобиччю...»
"Тому що ти жертва, яку я зловив у своїй пастці".
"І тому... ваша Величність".
Рашта розсміялася над його легкою жартома, а потім вирішила знову поговорити з ним. Вона зомкнула пальці і обережно пішла вперед.
« Ви сказали, що зробите мене своєю наложницею...»
"Так".
"Імператриця, здається, ще цього не знає..."
Я кивнув і усміхнувся.
« Ми нікуди не поспішаємо, тож давай не поспішати. Твої ноги ще не повністю зажили. "
« Я не кваплюсь, але... Мені було важко, коли я зустріла імператрицю раніше. Я не знала, як їй представитися. Раптом, це станеться знову ...."
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr