Нахилившись, він зачерпнув долонями воду й хлюпнув собі в обличчя. Крижаний дотик трохи прояснив хаотичні думки.
Силоміць витерши обличчя рукою, Шу Шиюнь швидко вийшов із кімнати, опустився одним коліном на край ліжка й, нахилившись, витяг телефон з-під подушки.
Не звертаючи уваги на нове повідомлення на екрані, він спочатку прочитав відповідь Шан Чена, що надійшла вночі. Лише після цього тривога в його серці нарешті вщухла.
Шань Чен: [Ні]
Коли він знову відкрив сніжно-білу аватарку, у стрічці моментів уже з’явилося кілька дописів.
Найсвіжіший був опублікований три дні тому: по обидва боки широкого конференц-столу лежали документи й стояли ноутбуки, а в центрі кадру виднілася біла порцелянова чашка якогось старого чиновника.
«Слухаю читання сутр»
Побачивши підпис, Шу Шиюнь на мить завмер, а потім не стримав сміху.
Решта записів здебільшого складалася з окремих фотографій без тексту: наприклад, нічне місто, зняте з висоти хмарочоса, або стоси папок на робочому столі. Гортаючи далі, Шу Шиюнь їв доставлений сніданок і тримав телефон у руці, але зовсім не нудьгував.
Та невдовзі він дійшов до кінця й лише тоді зрозумів, що сам не помітив, як переглянув усю стрічку Шан Чена. З легкою досадою він повернувся назад і тільки тепер згадав, що ще не відповів на повідомлення Шан Чена.
Юнь: [Доброго ранку]
Юнь: [Бачив. Ти зовсім не такий, яким я тебе уявляв]
Надіславши ці слова, Шу Шиюнь заблокував телефон і зосереджено взявся пити суп, але кінчики вух ставали дедалі гарячішими.
Досвіду в стосунках у нього було небагато — лише один роман, спокійний і нічим не примітний, який сам собою й завершився. Ніколи раніше він не казав нічого подібного. На перший погляд, у цих словах не було нічого дивного, але вчора він уже сказав Шан Чену те, що сказав. А написати таке сьогодні — сенс був надто очевидним.
Він усе чекав на відповідь, але навіть коли переодягнувся й сів у машину, що прямувала до будинку Лань, вікно чату все ще залишалося на його останньому повідомленні.
Чому той не відповідає? Невже вважає його надто настирливим?
Або… своїми словами він зруйнував враження, яке склалося про нього в Шан Чена?
Цілковито не маючи досвіду в тому, як домагатися прихильності людини, Шу Шиюнь неабияк мучився.
Провозившись удома чимало часу, він приїхав до родини Лань уже після обіду. Дивлячись на знайомі ворота, Шу Шиюнь відчув у грудях важку, невимовну тугу. Вперше він не відчинив двері за відбитком пальця, а натиснув на дзвінок.
— Іду, іду!
Двері розчинилися. Тан Ітун у фартусі побачила Шу Шиюня й радісно вигукнула:
— Ах ти ж дитинко, навіщо дзвониш у власний дім? Просто заходив би одразу.
Її нинішній скромний вигляд домогосподарки наклався в пам’яті на яскраво вбрану жінку з похорону, і Шу Шиюнь відчув лише фальш. Хіба не втомливо щодня грати таку роль? Але заради мети для неї, мабуть, усе це було того варте.
Зберігаючи байдужий вираз обличчя, він увійшов, перевзувся й тихо відповів:
— Усе ж таки треба телефонувати. Це ж не мій дім.
Тань Ітун, яка стояла в передпокої, явно ошелешилася від його слів, а потім одразу стурбовано подивилася на нього.
— Шиюнь, у тебе сьогодні поганий настрій?
— Ви надто багато думаєте.
Не бажаючи більше з нею розмовляти, Шу Шиюнь перевзувся й попрямував просто до вітальні.
Цю віллу Лань Сучжи та мати Шу Шиюня придбали ще до розлучення. Оскільки будинок багато років не оновлювали, він мав дещо застарілий вигляд. Але тепер, придивившись, Шу Шиюнь раптом зрозумів, що всі меблі та прикраси всередині коштують цілий статок.
Більшість із них він колись сам купив, коли його вмовляли зробити це добровільно.
— Чому сьогодні так пізно? Знову був чимось зайнятий? — Лань Сучжи спускався вниз зі стурбованим обличчям, — Я ж давно казав: не треба так виснажувати себе заради кар’єри. Здоров’я — найважливіше.
Шу Шиюнь подивився, як той підійшов до нього, і вперше ухилився від руки, яку той збирався покласти йому на плече. На губах з’явилася легка усмішка, але в живих, красивих лисячих очах не було ані краплі веселощів.
— Якщо не старатися, то як я утримуватиму таку велику сім’ю? Невже всім лише північно-західним вітром харчуватися?
— Е…
Лань Сучжи завмер, явно не очікуючи від нього таких слів.
Якби це було раніше, Шу Шиюнь, почувши подібне, напевно вирішив би, що той щиро про нього турбується. Але тепер кожне слово, що досягало його вух, звучало як насмішка.
— Шу Шиюнь, що це ти таке кажеш?
З другого поверху долинули квапливі кроки, і в полі зору Шу Шиюня з’явився Лань Сюань. На зріст він був майже такий самий, а на його обличчі читалося явне невдоволення.
— Ти сьогодні пороху нанюхався? Щойно повернувся — і вже в кожному слові отрута. Хто тебе взагалі зачепив? Якщо не хочеш приходити, ніхто тебе не змушує.
Побачивши його, Шу Шиюнь лише відчув, наскільки все це смішно.
Лань Сюань прийшов у цей дім разом із Тан Ітун, коли та вийшла заміж за Лань Сучжи. Хоча він і не був рідним сином Лань Сучжи, усе одно завжди жив у достатку.
У минулому житті ставлення Лань Сюаня до нього не можна було назвати особливо добрим, але щоразу, коли він ненароком завдавав йому болю, сам приходив щиро й серйозно просити вибачення. Через це Шу Шиюнь вважав, що Лань Сюань просто почувається чужим у родині Лань, і тому навіть шкодував його, виявляючи ще більше терпіння.
Тепер, згадуючи про це, він розумів, що тоді його наче ослиця копитом у голову вдарила. Чого було жаліти Лань Сюаня?
Щодня він їв і пив собі на втіху. Після випуску йому навіть не довелося шукати роботу — достатньо було числитися на формальній посаді в компанії Лань Сучжи й отримувати пристойну зарплату. А з грішми на витрати, які той йому давав, йому цілком вистачало на розкішне життя.
Що більше він про це думав, то смішнішим усе здавалося.
— Справді? — Шу Шиюнь усміхнувся. — Тоді не буду забирати у вас час. Їжте й пийте на здоров’я.
З цими словами він розвернувся, щоб піти.
— Зачекай…
Тань Ітун поспішила за ним, намагаючись зупинити. Коли Шу Шиюнь ухилився, вона на мить завмерла, а потім швидко обернулася й сердито подивилася на Лань Сюаня.
— Як ти розмовляєш із Шиюнем? Він, мабуть, втомився на роботі й просто не в гуморі. Ану швидко вибачся перед молодшим братом.
Але цього разу, не давши Лань Сюаню заговорити, Шу Шиюнь тихо засміявся.
— Наскільки я пам’ятаю, кровного споріднення між нами немає. Тож не варто називати мене братом абияк.
І Тан Ітун, і Лань Сюань завмерли, мимоволі перезирнувшись.
Шу Шиюнь не звернув уваги на їхні дрібні рухи, лише ковзнув поглядом по Лань Сюаню, який насупився й мав украй розгублений вигляд. До переродження в його серці залишалося надто багато сумнівів. Усього за два місяці і він сам, і його мати один за одним зазнали нещасть. А зрештою навіть Шань Чен…
Тепер, якщо замислитися, усе це аж ніяк не могло бути простим збігом. А хто став головним вигодонабувачем після їхніх нещасть, було очевидно з першого погляду. Обличчя Шу Шиюня мимоволі похололо.
Він раптом зрозумів, що відкритий розрив стосунків — не найкращий вихід. Хіба він не знав чудово, що ця родина цінує найбільше? Йому хотілося подивитися, як саме Лань Сучжи крок за кроком вибудовував свої плани й розраховував використати його.
Після короткого мовчання Лань Сучжи ступив уперед, намагаючись згладити ситуацію:
— Що це сьогодні з тобою? Говориш якісь дивні речі. Невже тітонька Тан вгадала?
Почувши це, Шу Шиюнь опустив очі, стримуючи ненависть, що вирувала в його серці. Коли він знову підвів голову, то тихо зітхнув:
— Останнім часом продажі нової продукції йдуть погано. У партнерів-виробників теж виникло чимало проблем. Грошовий тиск зараз доволі сильний.
Обличчя Лань Сучжи злегка змінилося.
— Що ж робити? Тобі бракує грошей?
Шу Шиюнь похитав головою:
— Одразу дістати таку суму не вийде. Мої гроші все ще в дядька.
Лань Сучжи й Тан Ітун перезирнулися, і вирази їхніх облич стали дивно напруженими.
— Не поспішай, сідай і спокійно все розкажи.
Сівши на диван, Шу Шиюнь узяв у Тан Ітун склянку гарячої води, але пити не став. Лань Сучжи довго розмірковував, ніби приймав важливе рішення, а потім сказав:
— У мене є трохи вільних грошей. Поки що візьми, скористайся ними.
Лань Сюань, який сидів у кріслі, скривив губи, явно невдоволений «щедрістю» Лань Сучжи, але все ж не промовив ані слова. У душі Шу Шиюнь усміхнувся, та зовні вдав, ніби засоромився.
— Як я можу взяти ваші гроші? Залиште їх собі, вони ж вам із тіткою Тан самим знадобляться.
— Дурненька дитино, ми ж одна сім’я, — сказала Тан Ітун. — Хіба гроші твого батька — не твої? Не думай про таке.
Лань Сучжи теж кивнув:
— До того ж усі ці роки ти стільки вкладав у дім, дбав про великі й малі справи. Якщо вже так рахувати, то це ми тобі винні набагато більше.
Дивлячись на лицемірство цієї сім’ї, Шу Шиюню хотілося лише сміятися.
Отже, вони й самі все чудово розуміли. Але чому, отримавши так багато, усе одно не могли насититися?
***
Після обіду Лань Сучжи одразу переказав гроші.
Побачивши повідомлення про надходження коштів, Шу Шиюнь задоволено підвівся й зібрався додому. Перш ніж його провели до дверей, він побачив Лань Сюаня, з ніг до голови вдягненого в одяг люксових брендів, і лише усміхнувся:
— Лань Сюань, надалі витрачай ощадливіше. І працюй як слід.
Лань Сюань скривив уголок губ, явно сдерживал злость.
Щойно Шу Шиюнь сів у машину, вираз його обличчя одразу став холоднішим. Він ковзнув поглядом у дзеркало заднього виду на Лань Сучжи, який усе ще стояв біля воріт, а потім відвів очі.
Опустивши погляд, він відкрив банківський застосунок. Побачивши жалюгідні гроші, що залишилися в Лань Сучжи, він навіть не здригнувся й одразу переказав усе на рахунок благодійного фонду, зареєстрованого на його ім’я. Дуже довго Лань Сучжи та інші мучитимуться через рішення, яке ухвалили сьогодні, гадаючи, що допомогли йому.
Від цієї думки Шу Шиюнь відчув приємне полегшення. Закривши застосунок, він помітив, що Шан Чен досі не відповів.
На його обличчі знову з’явився легкий смуток. Чому він не відповідає?
Не вагаючись, він підняв голову й поглянув на водія, який зосереджено сидів за кермом.
— Їдь до групи Ченцзя.
Водій мовчки розвернув машину. Шу Шиюнь відкинувся на спинку сидіння й увімкнув фронтальну камеру телефону, щоб поправити волосся. Сьогодні він не вбирався особливо: на ньому був простий светр із V-подібним вирізом, що відкривав тонку шию та ключиці, а вище — світле, витончене й живе обличчя.
Маленькі м’які губи з легкою червонястістю ледь стиснулися. Шу Шиюнь тихо кліпнув, і його щоки порожевіли.
Але навіть таким… Шан Чен все одно його любитиме.