Під час місяців демонів вулиці та провулки у фортеці завжди були спустошені, а щури юрмилися, ховаючись на відповідних територіях. Вони ділилися запасеною восени їжею і чекали, поки з’явиться нова жертва, коли знову потеплішає.
Принаймні так мало бути.
«Дідько, чому я мушу пробиватися крізь снігову бурю, щоб слухати якісь кляті політичні проповіді?» Змієзуб гірко сплюнув на землю: «Мені наплювати, що зроблять пани».
«Підніми комір», — сказав він до Джо, маленькому хлопчику, що тремтів поруч. «Ти помреш, якщо підхопиш застуду-чуму».
«Йому не слід було виходити з нами», — сказав Соняшник, нахмурившись. «Невже було справді потрібно посилати нас усіх чотирьох лише для того, щоб отримати якусь інформацію? Канас, мабуть, має щось проти нас».
«Не починай. Навіть якщо так і є, що ми можемо зробити?» — несхвально промовив Тигрокіготь, хлопчина, що тягнувся позаду. «Він наше джерело їжі». Хоча він звучав байдуже, він все ж пришвидшив крок, щоб йти попереду інших трьох дітей. Відтоді Змієзуб відчув, що холодний вітер значно слабшає.
«Дякую», — прошепотів Джо.
Коли мова зайшла про Канаса, жоден з них не хотів нічого говорити.
Щури теж мали соціальні ранги. Вгорі були королі, а внизу були хвости. Різні ранги мали різне місце проживання. Щодо Канаса, то він не був ні королем, ні хвостом. Він був правителем Нескінченної Смуги в західній зоні зовнішнього міста. Якщо він мав якось називатися, то це мало б бути талія чи живіт. Незалежно від того, ким він був, Змієзуб і його друзі повинні були шанобливо називати його босом щоразу, коли зустрічали його.
Подібних до нього правителів у західній зоні було шість, але їхній бос, а саме король західної зони, все ще залишався невідомим для Змієзуба.
У Канаса було кілька команд щурів, і вони були однією з них. Єдиним способом завоювати більше прихильності правителя було продемонструвати більшу компетентність, ніж інші команди. На жаль, як безпритульні діти, вони явно були в невигідному становищі як за кількістю, так і за силою. Але Тигрокіготь був іншим — це було неймовірно, при тому що він щодня їв лише половину шматка чорного хліба, бути таким міцним.
Причина, чому шатенка Соняшник подумала, що Канас цілився в них, полягала в їхній попередній невдачі. Вони не привели відьму, яка з’явилася на їх території, до Канаса, тому що Змієзуб хотів використати її здатність, щоб спочатку заробити грошей. Невдовзі після того, як вони вийшли, то несподівано зустріли великого хлопця з родини Жимолость і втратили відьму, перш ніж заробили достатньо грошей.
Через цей випадок Канас дуже на них розлютився. Він вважав, що якби відьму віддали йому раніше, він би заробив набагато більше, продавши її дворянам чи Церкві.
«Це легко сказати», — з презирством сказав Змієзуб. «Продати її Церкві за 25 золотих роялів? Де він зможе знайти тих священиків? Церква в руїнах. Дворяни також чесно не віддадуть золоті роялі щуру. Його скоріше вб’ють замість того, щоб давати йому гроші».
«Змієзуб правий». Джо погодився, все ще тремтячи. «Якби він справді думав, що ми змусили його втратити 25 золотих роялів, він би кинув нас у річку Червоної Води».
«Канас міг би віддати відьму лише королю західного регіогну. Йому також потрібно було б захистити себе від її магічної сили, і він не має Божих Каменів Відплати». Змієзуб продовжував: «Ми йому просто не подобаємося».
«Припиніть говорити «продати». Вона Папір і вона одна з нас!» Соняшник боляче вщипнула Змієзуба. «Ви говорите про неї, як про вантаж! Тоді вона раптом трохи зупинилась і запитала: «Гей, ти її тоді продав?»
«Ні, нічого подібного!» Він вигукнув. «Я докладав усіх зусиль, щоб врятувати її, але ця людина — володар міста».
«У неї все добре в Прикордонному місті?» Тигрокіготь зітхнув.
«Як з нею може бути все добре?» Соняшник пирхнула. «Яка різниця між тим, щоб служити принцу та служити іншим дворянам?»
«Це ти зараз так кажеш, але коли ти справді побачиш рівень життя дворян, то відчайдушно захочеш їм служити», — сказав Змієзуб і сіпнув губами.
Коли вони прибули на площу фортеці, вони були заскочені зненацька. Кілька сотень людей оточили дерев'яну сцену і розпалили багаття. Це була рідкісна річ в сніжний день.
«Хтось справді прийде сюди проповідувати», — прохрипів Тигрокіготь. «Що задумав вельможа?»
«Це не може бути хорошою новиною». Змієзуб знизав плечами. «Я припускаю, що йдеться про збір податків або захоплення здорових хлопців на військову службу. Вони ж ще нещодавно воювали, правильно?»
«Що б там не було, це не наша справа». Соняшник сказала: «Давайте швидко закінчимо і раніше повернемося додому. Джо, підійди до багаття та зігрійся».
«Так-так».
Змієзуб обійшов натовп до краю сцени. Чоловік на ній був одягнений у товсту куртку з бавовняною підкладкою, вовняний капюшон і пару рукавичок з оленячої шкіри. Змієзубу стало тепло від одного лише погляду на нього. Це було набагато краще, ніж він і його брудний, старий одяг. Він думав про те, як було б чудово, якби він мав шанс їх вкрасти, але також знав, що це лише його фантазії. Знак сім’ї Лосів на плащі чоловіка вказував на його особу.
Щур ніколи не міг дозволити собі образити слугу чотирьох родин.
«Підіть з Джо погрітися, я можу про все тут подбати», — сказав Змієзуб двом іншим дітям.
«Справді?» — запитав Тигрокіготь і трохи підняв брову.
«Звичайно, у мене хороша пам’ять». Змієзуб показав йому на голову. «Я все пам’ятаю — і слова, і людей, і люту ненависть».
«Пфф», — глузувала Соняшник. «Тільки послухай себе. Оскільки ти так кажеш, я піду. І дякую... ходімо, Тигрокіготь».
«Але сьогодні ввечері вам доведеться дати мені більше їжі».
«Побачимо. Я не знаю, чи буде сьогодні їжа!» — сказала вона, піднявши руки.
Коли вони пішли, Змієзуб поплескав своє холодне обличчя, щоб повернути свою увагу до дерев’яної сцени. Ця інформація була марною для такого щурячого хвоста, як він сам, але вона могла означати вигідні можливості для щурячих животів і королів. На жаль, навіть якби вони отримали певний прибуток, хвости внизу все одно майже нічого не отримають.
«Мої співгромадяни, я оголошую спільну заяву лорда західного регіону принца Роланда Вімблдона, графа родини Лосів, Шалафі Халла та лорда Фортеці Лонгсонг Петрова Халла». Чоловік зробив ковток гарячого елю та продовжив читати з аркушу пергаменту в своїй руці. «Фортеця Лонгсонг тепер відкриває зернові запаси для відвідувачів. Будь-який громадянин, у якого вдома є зайве зерно, тепер може вільно продавати його на ринку. Проте зверніть увагу, з наступного місяця будь-який несанкціонований продаж зерна буде розглядатися як злочин, і лише мерія буде мати право купувати і продавати зерно! Мерія також вітає публічні повідомлення про такий вид правопорушень і винагородить кожному, хто надасть правдиву інформацію, 25 срібних роялів!»
Змієзуб відкрив рота від подиву, оскільки він ніколи не очікував, що почує таку неймовірну новину!
Вельможа хоче заборонити приватну торгівлю зерном!
Крім того, як закупівельні, так і відпускні ціни на зерно, які пропонує мерія, надзвичайно низькі. Хто їм продаватиме зерно за настільки низькою ціною? Ціна на зерно у фортеці вже зросла втричі через ранній прихід цьогорічних місяців демонів, і її неможливо знизити до того, як припинить йти сніг. Якщо мерія буде зараз продавати, то скільки б його не було, дворяни та купці все скуплять. Невже принц і міський лорд ніколи не думали про це питання?
Зачекай... якщо вони дійсно заборонять приватну торгівлю зерном, то що буде з нами?» Змієзуб раптом здригнувся від цієї думки. Більшість громадян купували більшу частину зерна у щурів. Як тільки ця політика буде запроваджена, і все зерно на ринку скуплять дворяни і купці, це стане лихом майже для всіх них!