Венді розплющила очі і побачила над собою незнайому стелю. Дерев’яні балки помережені павутинням, сіра мурована стеля та незапалена люстра. Видіння робилося чіткішим, промальовуючи кожну деталь.
Це була не холодна стеля печери і не вузький намет. Вона подумала: «Так, уже пройшло півмісяця з того часу, як ми покинули Союз Співпраці. Цікаво, чи наставниця привела сестер до Святої Гори?»
Вона глибоко вдихнула, хоча повітря не було свіжим і холодним, як у печері, але від затишної та теплої атмосфери в кімнаті теж було дуже комфортно. Тіло огорнув м’який оксамит, під нею лежало кілька бавовняних ковдр, вона ніби тонула в них. Навіть якщо Венді сильно витягнеться, пальці ніг не визирнуть з-під ковдри.
Вона відчувала невелику провину за своє бажання залишитися в ліжку і нічого не робити, відьма тут лише два тижні, але відчула душевний спокій, якого давно не відчувала.
У замку її ніхто не турбував, як пізно б вона не вставала. Наприклад, як ось сьогодні, Венді повернула голову, щоб поглянути у вікно, сіре небо було навіть трохи яскравим. Мабуть, уже десята. Протягом кількох років поневірянь, рідко випадав час, щоб спокійно спати. Вони прокидалися від найменшого шуму, а до світанку потрібно приготувати їжу на весь день. Боялися, що церква у будь-який момент могла знайти їх, до того ж ніхто не міг гарантувати, що всі переживуть наступне демонічне поглинання.
Навіть коли вони переховувалися в Непрохідному гірському хребті, вона мала займатися повсякденними справами: допомагати із заготівлею продуктів, сушити трави, сушити мокрий від снігу одяг сестер чи прибирати табір тощо…
Венді не мала нічого проти такої роботи і, бачачи усмішки сестер, також почувалася щасливою. Однак вона виявила, що не в змозі встояти перед таким ледачим життям, ба більше, їй це подобалося.
«Ні, я більше не можу лінуватися». Вона поплескала себе по щоках і швидко встала з ліжка. Адже колись в монастирі старша черниця говорила, що ледарі не отримають божого благословення.
Їй пізніше потрібно буде піти до саду на задньому подвір’ї, щоб потренуватися в контролі вітру і заодно здути сніг. Подумавши про прохання принца щодо тренувань, Венді не могла стримати сміх. То були дуже дивні вимоги – наприклад, побачивши демонстрацію її здібностей, він поцікавився чи зможе вона керувати вітром над собою на висоті десь десяти метрів. Однак жодна відьма не могла керувати магією на такій відстані, коли йому про це сказали, Його Високість не розлютився, а натомість запропонував химерну ідею, стати на стілець і спробувати викликати навколо себе сильний вітер. Венді спробувала – і виявила, це можливо. Результат випробування дуже сподобався Його Високості. Крім прохання, щоб вона більше тренувалась, він ще запитав: чи боїшся ти висоти?
Як і казала Соловейко, Його Високість Роланд Вімблдон – незбагненна людина. А ще він людина, яка піклується про відьом.
Подумавши про це, Венді тихо зітхнула.
Принц, який не відчуває ненависті до відьом, справді існує, ви помилилися, шановна наставнице.
Одягнувши нове вбрання, вона відчула, що сукня трохи тиснула їй у грудях — Венді звикла до таких речей і, коли мала дістати голку з ниткою, щоб виправити цю проблему, хтось постукав у двері.
– Заходьте.
Коли двері відчинилися і людина зайшла до кімнати, виявилося, що це прийшла Соловейко. Венді спочатку була здивована, а потім усміхнулася:
– Його Високість ще не встав? Ти приходиш до мене тільки, коли в тебе є час.
– Що ти таке говориш, я не маю ходити за ним щомиті слід у слід, – Соловейко підняла кошик. – Я принесла тобі сніданок.
Зазвичай сніданок до кімнати приносила покоївка, за винятком того часу, коли Соловейко приходить поговорити з нею після того, як Його Високість лягає спати, вони не так вже часто бачилися. Венді подумки усміхнулася, Соловейко принесла їжу, як тільки відьма прокинулася, мабуть, вона кілька разів прослизала досередини, щоб побачити чи Венді ще спить.
– Розказуй у чому справа? – вона взяла з кошика шматок хліба з сиром і поклала до рота.
– М… – Соловейко підійшла до ліжка і сіла. – У Нани сьогодні… той день.
Венді якийсь час мовчала. Хоча демонічне поглинання не таке сильне і тривале, як у день повноліття, все одно важко сказати, що це повністю безпечно. У молодших відьом була низька стійкість до болю. Вона поставила кошик на низьку тумбочку, підійшла до Соловейка і поплескала її по плечу:
– Хіба Його Високість не казав, що поки ми щодня випускаємо магічну силу, то це може зменшити біль.
– Але це лише припущення.
– Принаймні звучить цілком розумно, – втішливо сказала Венді. – Хіба не Анна без болю пережила цей день? Навіть у найважчий день, у день повноліття, вона жодним чином не постраждала. Ти бачила це на власні очі. – Вона зробила паузу, затим спитала: – Де Нана?
– Вона зараз у лікарні. – Соловейко не могла стриматися, кутики її рота тремтіли. – Я чула, що її батько, барон Пайн, купив у мисливців величезну купу зайців і відправив їх до лікарні, щоб вона могла тренуватися аж до завтра.
– Як добре мати такого батька, – зітхнула Венді, – я не пам’ятаю свого дитинства… це дивно, ніби у моїй пам’яті пустота, ні батька, ні матері, нічого подібного не пам’ятаю. Монастир це все, що приходить мені в голову.
– Здається, мені пощастило трохи більше, ніж тобі.
– Еге, добрячий шмат удачі. – Венді підсіла ближче до неї: – Нервуєш?
– … – Соловейко якусь мить мовчала, а потім легенько кивнула.
Венді, звісно, знала, причину переживань. Сьогодні не тільки вирішальний день для Нани, це ще і головний поворотний момент у долі відьом. Якщо Нана переживе цей день, це означає, що відьми можуть позбутися мітки «слуга диявола», а Прикордонне Місто стане давно шуканою «Святою Горою» – можливо, одного дня тут зберуться усі відьми, вони будуть жити так само, як і звичайні люди. Без потреби тікати, щоб уникнути полювання церкви.
– Жодної користі від цих хвилювань. Будемо лінуватися весь день, а потім підемо супроводжувати Нану.
– Ліну… ватися? – Соловейко приголомшено витріщилася на Венді.
– Еге. Хто просив тебе розповідати мені про це так рано, тепер я нервую, – просто сказала Венді. – Оскільки я не в настрої тренуватися, підемо до Нани. Хіба про щось подібне не написано в контракті? Це називається оплачувана відпустка.
……
Після вечері кімната Нани заповнилася людьми: Анна, Блискавка, Соловейко, Венді, Тіґу і Роланд. Побачивши цей натовп, на обличчі дівчинки з’явився спантеличений вираз:
– Ем… я помру?
– Звичайно, ні! – вони всі похитали головами.
– Це твій перший раз, тож вплив демонічного поглинання буде не дуже сильним, – сказала Венді, тримаючи Нану за праву руку. – Зосередься, у тебе все вийде.
– Коли болітиме, щипай тата за руку, – сказав Тіґу, стиснувши ліву руку доньки. – Ти стала сильнішою, коли почала працювати у лікарні, тато пишається тобою.
Дівчинка кивнула, її погляд мазнув по натовпу, поки не зупинився на Анні.
Та вийшла вперед і поцілувала Нану в чоло:
– Виживи, добре?
– …Угу.
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.