– Сестри, це Свята Гора! Ми знайшли її!
Хакала закричала, виплескуючи свою радість. Багато відьом приголомшено завмерли на місці, вражені дивом, яке бачили. А деякі плакали разом зі своїми товаришками.
Червоні Зіниці нахмурилася:
– Це справді Свята Гора?
– Невже щось не так? – тихо запитала Листочок, нахилившись уперед.
У глибині душі в неї було таке саме запитання. Небесне місто зовсім не нагадувало опис у книзі, воно не сяяло золотом і не випромінювало велич. Будівлі-шпилі великі, але вони були чорнувато-сірими та виглядали темними навіть у день. Що вже говорити про червоний туман, який огорнув небесне місто, він був густий, немов кривава імла.
– Щось… стиснуто у тих дірках, – сухим тоном сказала Червоні Зіниці, – я не можу роздивитися це чітко, але воно не схоже на божественних створінь…
Листочок відчула мурашок по всьому тілі, Червоні Зіниці бачила найкраще серед усіх сестер Союзу Співпраці. Почувши її слова, відьма відчула легку тривогу. Шкода, що Блискавка пішла із Соловейком, вона б могла підлетіти, щоб поглянути ближче.
– Сестри! Свята Гора перед нами, – закричала Хакала, піднявши руки. – Ще трохи зусиль – і ми скоро знайдемо вічність!
Після цих слів вона підкликала до себе Кам’яну Діву, щоб та несла її вперед. Листочок хотіла зробити крок, сказати щось, але зупинилась. Вона загадала про те, що сталося з Венді два тижні тому. Будь-які розмови не мають сенсу, поки наставниця не побачить все на власні очі, то не зупиниться.
Група прискорилася. Вони полишили підніжжя гір, снігові замети несподівано зменшилися, а температура навколо піднялася. «Це легендарні заборонені землі, землі, на які люди не можуть ступити, – подумала Листочок, – але зараз наші сліди відпечатуються на цій безлюдній території. Якби тут була Блискавка, вона, мабуть, була б дуже щасливою, так?»
Озирнувшись назад, відьма побачила великі й менші гори, що нагадували нездоланний бар’єр. Це змусило Листочка задуматися, чи може бути так, що саме через Непрохідний гірський хребет демонічні звірі не могли прямо кинутися вглиб континенту, а тому їм доводиться обходити аж до прогалини на далекій півночі?
Хай там що, а якщо вони справді знайдуть Святу Гору, їм більше не доведеться блукати з місця на місце, і цього буде достатньо… Вона тихо зітхнула. Чесно кажучи, коли Соловейко в таборі розповіла, що бачила і чула у Прикордонному Місті, Листочок була зачарована. Коли Венді запитала, хто хоче піти із Соловейком, у неї виникло бажання зробити крок і вголос назвати своє ім’я. Та, зрештою, вона не змогла цього зробити, загубившись у тіні власного минулого.
Листочок похитала головою, зупиняючи себе від думок про минуле, їй потрібно не відставати від інших у цій Пустці.
Але незабаром з’ясувалося дещо дивне, якби швидко вони не йшли – місто завжди віддалялося, ніби мало таку саму швидкість, що і відьми. Після годин швидкої ходи, воно все так і висіло у хмарах, не збільшуючись і не зменшуючись, ніби… відьми взагалі не рухалися.
– Шановна наставнице, будь ласка, потрібно відпочити, сестри втомилися, – сказала Кам’яна Діва. Протягом цього часу кілька людей несли наставницю і саме вона протрималася найдовше.
– Ні, ми не можемо зараз зупинитися! – Хакала без вагань відкинула цю пропозицію. – Це божественне випробування для нас, сестри, без твердої волі ми ніколи не досягнемо Святої Гори! Ми не можемо зупинитися, потрібно йти далі, йти, поки перед нами не з’являться ворота Святої Гори!
Побачивши, що вмовляння не спрацювало, група була змушена йти далі.
Однак нічого не змінилося. На шляху відьми двічі зіткнулися з демонічними звірами. У другій хвилі з’явилися пара демонічних гібридів. Листочок не змогла затримати їх надовго, одну з сестер заскочили зненацька і роздерли гострими кігтями горло, кров розлилася по землі.
Коли їм нарешті вдалося розібратися з демонічними звірами, вони виявили, що небо поступово темнішає. Очевидно, скоро на землю спуститься ніч. Місто досі було перед ними, але обриси розмилися і ніби зникали.
Згідно з минулим досвідом їм потрібно місце, щоб зробити табір, але ця територія не була схожа на Непрохідний гірський хребет. Це майже пласка рівнина, і в будь-який момент можуть з’явитися демонічні звірі, тут не було безпечного місця, де можна провести ніч.
– Шановна наставнице, для початку повернімося до підніжжя гір! Нехай Червоні Зіниці показує дорогу, а Червоний Перець освітить шлях – можливо, ми зможемо повернутися до півночі.
– Ні, – вигукнула Хакала, – нам знадобився цілий день, щоб дістатися сюди, ми майже не робили зупинок по дорозі. Зараз, вибившись з сил, ми не зможемо повернутися з тою самою швидкістю. Сестри, потрібно ще трохи протриматися, коли ми дістанемося до Святої Гори, то зможемо по-справжньому відпочити.
– А що тоді робити з Шері? – запитав хтось, вказуючи на бездиханну відьму на землі.
– У нас немає часу на її поховання, – похитала головою наставниця. – Залиште її тут, земля про все подбає.
Листочок сумно заплющила очі, ще одна сестра пішла. Якби вона була сильнішою, то ця відьма уникнула б долі померти в такому безлюдному місці і лежати тут без жодного надгробка.
Поки вони не могли визначитися, куди їм іти – вперед чи назад, Кам’яна Діва раптом крикнула:
– Погляньте на небо, міста нема!
Листочок розплющила очі, поглянула вгору і побачила, що нічне небо приховували чорно-сірі хмари, а місто безслідно зникло, ніби його ніколи не було.
Усі завмерли, на деякий час запала моторошна мовчанка.
Місто, до якого неможливо наблизитися, ілюзія, що плаває в повітрі, видіння, яке безслідно зникає із заходом сонця… Листочок раптом пригадала приголомшливі історія, що розповідала Блискавка, фантастичні видіння, які можна побачити в морі. Вона затремтіла і прошепотіла:
– Нас обдурили… – І після цього вигукнула: – Нас обдурили, це була не Свята Гора! Те, що ми бачили, – міраж!
– Міраж? – Хакала різко повернула голову з моторошним виразом обличчя. – Що це?
– Про це часто згадувала Блискавка у своїх розповідях, його можна часто побачити під час довгих морських подорожей, на суші теж можна зустріти це явище, але набагато рідше. Те, що ми бачили, видіння, справжнє місто може бути далеко від нас і навіть знаходитися в іншому напрямку!
– Це ж означає, що воно справді існує? І не зникло?
– Цього… – Листочок зітхнула, – я не знаю.
У цю мить Червоні Зіниці раптом закричала:
– Будьте обережні! Щось наближається! – вона дивилася ліворуч від групи зі страшним виразом на обличчі.
– Ще демонічні звірі? – Погоня За Вітром приготувалася до зустрічі з ворогом. – Скільки їх?
– Ні… – Червоні Зіниці відступила на два кроки. – Я не знаю, що це таке…
Поки вона говорила чорна тінь здалеку вистрелила чимось, що з блискавичною швидкістю летіло до Червоних Зіниць, яка не змогла ухилитись. Хоча вона бачила світло і тінь, які наближаються, у неї не було змоги втекти – на відміну від арбалета ця річ була занадто швидкою.
Майже миттєво чорна тінь пробила груди Червоних Зіниць і відкинула її назад.
Це був довгий спис.
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.