Крім вогню в каміні, біля столу Барова також стояв канделябр із червоного дерева. Його верхня частина розділена на чотири гілки, по центру найвища, а інші три утворювали навколо головної трикутник. На кожній гілці палала свічка, тому світло нагадувало сяючу гірську вершину.
Кімната була заповнена запахом соснової олії, що нагадував солодкий і вогкий деревний аромат, від якого люди відчували сонливість. Однак у Прикордонному Місті він не міг просити про більше, вишуканість і витонченість не мала нічого спільного з цим місцем, для цих бідних земель хижа, яка захищає від вітру та дощу, це вже велика радість, тож йому потрібно тішитися тим, що у нього є.
Його кабінет розмістився у місці неподалік замку, раніше це була ратуша попереднього володаря. Той, звичайно, коли покинув це місто, забрав із собою людей, тому тепер цією спорудою володів помічник міністра.
Шелест паперу, який звучав час від часу, і завивання вітру за вікном – справляли враження двох різних світів. Баров швидко писав за столом, заповненим книжками і старими сувоями. По обидва боки його столу стояли трохи нижчі столи, за якими, зазвичай, ніхто не сидів, вони використовувалися лише для книг. У разі потреби він кликав своїй підлеглих і садив їх за нижчий стіл, там вони впорядковували інформацію або писали перший проєкт офіційного документа.
Свічки в канделябрі змінювалися тричі, крім тих моментів, коли потрібно було встати і замінити свічку, Баров не зупинявся ні на мить. Час – дуже цінна для нього річ. Поряд все ще чекав стос паперів, які він мав розглянути, а також потрібно ретельно переглянути запропоновані фінансові витрати.
Баров у середньому працював по десять годин на добу, але він узагалі не відчував себе втомленим. Навпаки, тепер помічник міністра міг показати все, на що здатний.
«Ось така на смак влада», – подумав він. Йому не потрібно перейматися через відсутність наставника, всі підлеглі були вправні та не створювали безладу. Як тільки виконано наказ Його Королівської Високості, він міг спокійно займатися адміністративними питаннями.
Було б чудово, якби накази принца були хоча б трохи нормальнішими, Баров з деяким жалем цмокнув губами. Наприклад, оцей документ з персональною печаткою Роланда, в ньому йшлося про запит на відправлення людей до Вербового міста, щоб рекрутувати робітників і купити вітрильник. Щодо другого пункту примітка говорила, що при великій цінні, можна відмовитися від капітана, штурмана і матросів.
Прочитавши це, він здивувався: жодних людей, щоб доставили корабель до міста? Чи вони мають повернутися назад після доставки? До того ж навіщо їм купувати корабель? Це найголовніше. Зараз торгівля між Прикордонним і Вербовим містами стабільна. Навіть якщо план полягав у тому, щоб після зими збільшити торгівлю рудою, достатньо повідомити про це – і кількість кораблів збільшиться. Від купівлі вітрильника жодної користі, а міська пристань придатна тільки для зупинки і розвантаження, там не передбаченого майже нічого для піклування за кораблем. До того ж без матросів про вітрильник ніхто не дбатиме. Це знову одна із божевільних ідей Його Високості?
Що ж до першого запиту, Баров розумів у чому суть.
Наразі в ратуші зайняті всі люди, яких він привів із собою, вони відповіли за нагляд за торгівлею, збирали дані і складали звіти, стежили за доходами і витратами. Сам Баров займався адміністративною і правовою роботою, що доволі незвично. Якщо Його Високість бажав відокремити ці дві сфери, то мусив збільшити кількість працівників міської ратуші. З простих причин помічник міністра не хотів передавати це комусь іншому. Він отримував задоволення від зосередження влади в одних руках, Баров хотів бути схожим на свого наставника – міністра фінансів, що не тільки відповідав за скарбницю Сірого Замку, а ще також був правою рукою короля.
«Кхем-кхем, добре, зараз потрібно зосередитися на Прикордонному Місті», – нагадав він собі подумки. Хоча Його Високість Роланд пообіцяв, що боротиметься за престол, перед ними лежить довгий шлях. Баров не пам’ятав у який момент додав четвертого принца до числа достойних кандидатів. Раніше він думав, що у такої слабкої і малоосвіченої особистості мало шансів отримати корону.
Але після приїзду у Прикордонне Місто, він був приємно здивований. Той факт, що місто перебуває під охороною ополчення, яке досі міцно стоїть на заході, заслуговує похвали. І, навіть якщо не згадувати ті речі, що вигадав Його Високість, те, як він привертав людей на свій бік, більше нагадувало всезнаючого Диявола, ніж четвертого принца Сірого Замку.
У двері постукали, Баров неохоче припинив роботу і сказав:
– Заходь.
Двері відчинив один з його улюблених учнів, «Пенал» Яро.
– Учителю, ми спіймали ще одного «щура».
– М? Ви вже його допитали?
– Він сказав, що його прислав другий принц. Під час обшуку ми знайшли мішечок із цементним порошком, кілька монет і лист. – Яро підійшов і передав наставнику конверт, загорнутий у шкіру. – Допит ще триває. Учителю, потім…
– Як і раніше, після допиту, запишіть всю інформацію до книги. Затим висуньте йому звинувачення і повісьте, – велів Баров.
– Слухаюсь, – Яро поклонився, – тоді цей учень піде.
Коли двері зачинилися, Баров не повернувся до роботи, замість цього він взяв ніж для розпечатування конвертів, піддів печатку і дістав лист.
«Четвертий…» – подумав він.
Задовго до початку Місяців Демонів, Роланд Вімблдон викликав його, щоб обговорити це питання.
Його Високість вважав, що коли цемент, новий сніговий порошок і відьми будуть поступово розкриті, шпигуни, послані його братами та сестрами, не зможуть не повідомити про це своїм господарям, тож це буде найкращим часом, щоб позбутися щурів. Баров був згоден з першими словами принца, але не погоджувався з останніми. На його думку, не можливо ходити хвостиком за кожною людиною Прикордонного Міста, коли тут самих жителів понад дві тисячі. Вони не мали ні людей, ні підготовки для виловлювання «щурів».
Проте Його Високість відмахнувся від цих турбот:
– Як це у нас немає людей? Кожен житель міста буде нашими очима.
Тоді Баров думав, що принц трохи відірваний від реальності, довірити неграмотним і недосвідченим міським жителям стежити за ймовірним «щуром»? Та це ж неможливо!
Що ж, він помилився.
На початку зими був проведений перший перепис населення, Роланд чітко пояснив місцевим жителям, які прожили у Прикордонному Місті більше п’яти років, що хоча план фортеці Довгої Пісні по спаленню запасів їжі провалився, вона не здалася, її лихі посланці поряд, але приховані. Вони прикидаються родичами містян або торговцями, які не встигли поїхати, ці негідники шукатимуть будь-якої можливості, щоб нашкодити. Тому якщо хто-небудь помітить підозрілу людину, нехай негайно повідомить про це в міську ратушу. Після перевірки і підтвердження правдивості інформації містяни отримають нагороду у двадцять п’ять срібних вовків.
Ця ідея виявилася напрочуд ефективною.
Звичайно, були помилки, але дуже швидко таким способом був спійманий перший «щур».
Баров згадав, що Роланд із гордістю тоді дещо сказав.
Що ж він тоді сказав? Баров трохи подумав, точно… «Нехай ворог зануриться в бездонне море боротьби з місцевими жителями».
Слова і речення справді дивні, помічник міністра похитав головою та розгорнув лист.
Чоловік на прізвисько «Бабак» неодноразово підкреслював, що всі дивні явища вказують на те, що четвертий принц Роланд Вімблдон замінений Дияволом. Баров чітко міг прочитати страх у цих рядках. Коли помічник міністра подумав про те, як принц користується людськими серцями, він не міг не відчути легкий проблиск співчуття. Чоловік глибоко вдихнув, підніс лист до свічки і полум’я швидко охопило папір – за якийсь час залишився лише попіл.
І все-таки цей Диявол, що не боїться каменю божої кари, може дати йому владу, чи не так?
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.