«Бабак» Коул тривожно поглянув у вікно.
Хоча в цьому жахливому місці сніг не зупинявся ні на хвилину, а небо було сірим і похмурим, неначе простирадла, які його бабуся не прала кілька років, він мав інший спосіб визначити час.
Цей спосіб – тренування ополчення, поки дозволяє погода вони щоранку (о восьмій годині) бігали через міську площу, ці дурні робили це до Місяців Демонів і займалися цим зараз. Хіба ці люди не знали, що головне взимку – зберегти фізичні сили? Коли їм справді доведеться бігти, рятуючи своє життя, можливо, доведеться молити бога, щоб він дав кожному ще дві ноги. Але завдяки цим дурням він міг визначити приблизний час свого виходу.
Правильно, Коул хоче втекти з цього зачарованого міста! Хоча наказ Його Високості другого принца полягав у тому, щоб він знаходився у Прикордонному Місті, спостерігав за діями четвертого принца Роланда Вімблдона і надсилав інформацію до міста Золотого Врожаю, але йому не хотілося залишатися тут і надалі.
Коул боявся, що за два тижні стане жертвою Диявола разом з іншими жителями міста.
Це аж ніяк не перебільшення!
З початку зими тут постійно відбувалися чудернацькі речі, інші, можливо, цього не помічали, та це і не дивно, більшість містян – це неграмотні сільські дурні. Поки в них була їжа, їм байдуже на все, навіть Бог не мав ніякого значення. Але він інший, він «Бабак» Коул! Слідкувати і красти інформацію – це його особливі навички, тому принц Тіфіко доручив йому цю роботу.
Ні міська стіна, що виросла за одну ніч, ні залізна палиця, яка може різким шумом звалити з ніг демонічного звіра, не порівняються з найдивовижнішим відкриттям.
Четвертий принц королівства відкрито дбав про відьом!
Боже милосердний, чи може бути щось гірше за це? Іншого пояснення нема, четвертий принц одержимий Дияволом!
Навіть якщо Його Високість хотів розважитися з відьмою, то міг робити це тихцем у своєму замку. Коул не вперше чув про дворян, які переховують відьом. Адже з ними можна розважатися як заманеться, якщо вони помруть, то на це ніхто не зверне уваги. Звичайно, у дворян дивні смаки, але все виглядало по-іншому, коли подібне оприлюднюють.
Це не було маренням, він бачив усе на власні очі!
Відповідно до принципу «отримав гроші – працюй» Коул, якщо не було сильного снігу, щодня ходив біля міської стіни, де часто можна побачити четвертого принца. Спочатку він дивувався, що змусило невмілого і слабкого принца набратися сміливості та залишитися у Прикордонному Місті, замість того, щоби мчати до фортеці Довга Пісня. Тепер йому все зрозуміло – Роланда Вімблдона давно замінив Диявол!
Він на власні очі бачив, як величезний демонічний звір розтрощив міську стіну і був убитий диявольським громом. А потім хвилю дрібних демонічних звірів охопило пекельне полум’я, викликане відьмою. А потім ця відьма впала в обійми принца і ніхто з ополчення слова не сказав!
Він постійно чув од сусідів чутки про ще одну відьму з цілющими силами. Дехто сказав, що його сина вилікували. А дехто, що стареньку, яка зламала ногу на тому боці дороги, теж вилікували. Яке блюзнірство! Лікуватися у відьми? Яка різниця між цим і прийняттям диявольської спокуси?
Але останньою краплею для Коула стала подія, що відбулася кілька днів тому: він на власні очі бачив відьму, що двічі облетіла навколо замку принца, а потім опустилася на подвір’я. Служителі церкви часто говорили, що спокушені Дияволом відьми отримують тільки одну силу. Він бачив відьму, яка викликала полум’я, і відьму, що літає. Якщо додати до цього чутки про відьму, яка може зцілювати, то це означало, що в маленькому містечку зібралося три відьми!
Жодних сумнівів, Диявол перетворив замок на власне лігво, де збираються демони, він потроху бере контроль над містянами у свої руки. Коул мав якнайшвидше втекти звідси. У будь-якому разі, він отримав доступ до таємниці швидкого будівництва міської стіни. Як тільки Коул передасть мішечок з украденим порошком другому принцу його не тільки не покарають, а ще і нагородять.
Чим більше він думав, то сильніше жалкував, що не поїхав разом з вельможами до фортеці Довга Пісня.
Тепер покинути це місце було непросто, зимою постійно йшов сніг і свистів вітер, дороги замітало. Єдиний спосіб вибратися – потрапити на торговий корабель Вербового міста.
За спостереженнями Коула, в перший день кожного місяця кораблі Вербового міста доставляли їжу. Після двох-трьох годин розвантаження і завантаження вони піднімуть вітрила та покинуть пристань. Він повинен скористатися цим часом, щоб потрапити на борт, інакше доведеться чекати початку наступного місяця.
Сьогодні перший день місяця.
– Один, два три, чотири. Один, два, три, чотири. – Коул почув знайомі слова. За вікном жваво бігла група парубків у коричневих шкіряних обладунках. Якби він не розгледів диявольські плани, то був би обманутий цією сценою.
«Пора йти», – подумав він.
Одягнувши пальто з хутром і затягнувши пояс, Коул вийшов із дерев’яного будинку. Сусід, що збирав в’ялену рибу біля свого дому, побачив його, привітався і запитав:
– Так рано йдеш?
Він мусив визнати, що, хоча володарем Прикордонного Міста став одержимий Дияволом, життя цих людей значно покращилося. Вони наважувалися в’ялити рибу поряд з будинком, потрібно розуміти, що при голоді, навіть якби риба була твердою, як камінь, її все одно спробували б проковтнути сирою.
Але Коул не мав часу відповідати на питання, він поглянув на ополчення, що зникло за рогом, і попрямував прямо до пристані. Місцеві жителів уважали, що він молодший брат Залізного Весла, який приїхав із Хребта Упалого Дракона, щоб відвідати рідню, – звісно, це все нісенітниця. Перш ніж убити Залізне Весло, він дізнався його ім’я й адресу, а потім, прикинувшись молодшим братом убитого, Коул причаївся тут. Йому було байдуже вірили в це місцеві чи ні.
Останні кілька днів сніг змітали з кам’яної дороги, тож на взуті майже нічого не було. Коул підтримував постійну швидкість, максимально економлячи сили; він не переймався про сліди, які залишив. За день їх знову вкриє снігом. Можливо, коли він прибуде до міста Золотого Врожаю, вони все ще блукатимуть у темряві, нічого не знаючи.
Підійшовши до пристані, Коул побачив довгоочікуваний вітрильник Вербового міста.
Під наглядом охоронців з корабля виносили мішки з пшеницею. Він ще раз запустив руку до кишені, там лежали два золотих дракони і шістнадцять срібних вовків, усі його гроші. Побачивши шістьох охоронців, він подумав, що срібних вовків мало, а двох золотих драконів може не вистачити, тож Коул не зводив очей з вантажника. Нагромадження товарів утворить сліпу зону, тож він може або домовитися з вантажником, або вирубити його. Коул вірив, що як тільки зійде на борт, то капітан не встоїть перед спокусою отримати золоті дракони, а тому допоможе йому вибратися звідси.
Коли він був готовий діяти, позаду нього почулися крики.
Його серце зробилося важким, Коул обернувся, до нього бігло кілька ополченців. Йому не залишили шляхів для відступу.
Він не бачив жодних шансів для втечі. Коул негайно підняв руки вгору й опустився на коліна. Одним з його принципів було не чинити безглуздого опору, поки він говоритиме про свого роботодавця, то буде в безпеці, або… його навіть можуть найняти за більшу ціну.
Поки він отримує гроші, то зробить усе – це теж принцип «Бабака» Коула.
Але було дещо незрозуміле: як же вони його знайшли?
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.