Але останнього вирішального бою не відбулося.
Чоловік наблизився до воїтельки і натиснув на руків’я її меча.
– Відійдіть, – сказав він низьким, чистим голосом. Алесія помітила, що чоловік був із команди, яка не постраждала, на його броні була емблема капітана. – Армія божої кари тут.
Вона повернула голову, неподалік від них, із північних воріт вийшла група високих воїнів. Вони всі мали однакову броню, що відливала сріблом під дощем, а за їхніми спинами майоріли червоні плащі. Проте зброя у всіх була різна, деякі тримали щити і мечі, інші – серпи чи залізні сокири. Перетнувши підйомний міст, вони не згуртувалися в команду, а розділилися і попрямували на зустріч демонічним звірам.
Що це за тактика? Це ж суцільний безлад! Зіткнувшись із демонічними гібридами, чия сила та швидкість значно перевищують людські, вони могли перемогти лише зібравшись до купи і об’єднавши всі сили. Невже ці воїни хотіли битися поодинці у такій формації? Ба більше, інші мали спостерігати збоку, поки армія божої кари воює сама.
– Ми повинні підтримати їх!
– Ні, – чоловік похитав головою з трохи похмурим обличчям, – ми залишимося тут. Якщо ми поспішно кинемося в бій, то тільки потягнемо їх униз.
Потягнуть униз? Алесія гнівно поглянула на нього. Можливо, її перше враження було хибним, і цей чоловік жадібно прагнув жити, боячись смерті? Вона стиснула руків’я меча, готуючись обійти його і приєднатися до битви, – хоча майбутнє Нового Святого Міста невідоме, зіткнувшись із ворогом у цей момент, все, що могла зробити Алесія, – це померти на полі бою.
Перш ніж вона встигла зробити два кроки, воїтелька побачила неймовірну сцену.
З неба спустився крилатий монстр. Він виглядав так жахливо, немов грішний ангел. У нього великі крила, вкриті сірим пір’ям, коли чудовисько розправляло їх – вони розкривалися на двадцять чі у ширину. Голова схожа на пташину, але на ній була пара рогів, а потужних кігтів достатньо, щоб роздерти броню воїна, як папір.
Вертикальна атака з великої висоти – це звична тактика цих монстрів, такий напад нелегко помітити і від нього важко захиститися. Навіть якщо боєць тримав у руках важкий щит, наслідків не уникнути. Величезна сила удару роздробить кістки руки і зламає ребра. Це майже смертельний вирок. Єдиний шанс уникнути атаки – відкотитися вбік, коли монстр от-от досягне землі.
Але боєць армії божої кари навіть не думав ухилятися. Воїн у сріблястій броні відкрито виступив проти ворога, коли монстр майже досягнув його, він витягнув руки і схопився за кігтясту лапу ворога. Удар був такої сили, що можна було почути скрегіт металу. Від цих двох піднялася туманна хмара.
Воїн зігнув праву ногу, випрямивши ліву, а тіло витягнулося прямою, майже паралельною до землі лінією, зупиняючи гібрида. Інший боєць націлився на заблокованого монстра і метнув у нього короткий спис. Швидкість була настільки великою, що Алесія побачила тільки як промайнув сріблястий вогник. Спис врізався в голову чудовиська, роздробивши її.
Воїн у срібному обладунку жбурнув труп монстра, який досі судомно здригався, на землю. Його руки мали ненормальний згин. Видно, що атака гібрида не пройшла для нього безслідно, кістки були зламані. Однак він витягнув сокиру так, ніби нічого не сталося, і почав убивати інших демонічних звірів.
Алесія не могла повірити власним очам, вони використовували лише свою силу, щоби протистояти натиску цих монстрів. Сотня воїнів армії божої кари кинулася до орди демонічних звірів. Їхні червоні плащі нагадували кривавий потік, що зупинив просування ворога. Тепер вона зрозуміла, що мав на увазі чоловік, сказавши, що вони «потягнуть» їх униз. Ці воїни мали силу десятьох людей. Кожен з них мав силу, спритність і швидкість реакції, які рівні демонічним гібридам – ні, вони навіть сильніші. Звичайні демонічні звірі навряд чи змогли б їм протистояти.
– Вони дивовижні! – Алесія відчула радість у глибині серця. З такими сильними і хоробрими воїнами собор Гермеса не міг зазнати поразки. – Ох, до речі, я ще не запитала вашого імені. Мене звуть Алесія Квінн, капітанка передового загону. Вам, здається, давно відомі сили армії божої кари?
Він поглянув на неї холодними, як крижаний дощ, очима. Чоловік не назвав своє ім’я, натомість він сказав тихо:
– Мій брат входить до армії божої кари.
******
– Схоже, ми перемогли. – Сказав єпископ Мейн, стоячи на найвищій точці собору Нового Святого Міста. Тут він спостерігав за полем бою за допомогою далекогляда. – Припиніть стрільбу з требушетів, армія божої кари скоро підніметься на міські стіни.
– Хіба ми не передбачили її? – сказав інший чоловік. Він був одягнутий у таку ж золотаву одіж єпископа, що і Мейн, але його голос був набагато старшим. – Суть у тому, що армії чотирьох королівств знищені.
– Саме так, їхні оборонні лінії спустошені, – сказала остання людина, наймолодша у цій трійці, їй було десь за тридцять і вона – єдина жінка серед трьох єпископів. – Більше ніж п’ять тисяч чудово оснащених і добре навчених людей і близько 1000 лицарів – знадобиться чотири-п’ять років, щоб якомога швидше замінити їх. Ну… – вона цмокнула губами, – це блискучий план.
– Але для досягнення цієї мети ми теж втратили багато воїнів. Вони є кістяком церкви, – Мейн зітхнув. – Якби це не був найшвидший план для досягнення нашої мети, я б дійсно не хотів кидати наших солдат у таку м’ясорубку.
Старший чоловік погладив бороду і сказав:
– У нас немає іншого виходу. Звір з’явився, як і було сказано у святій книзі. Часу залишилося мало. Якщо ми не зможемо об’єднати весь континент і зібрати всі сили в одних руках, нас чекає лише знищення.
– У знищенні немає нічого поганого, – сказала жінка з легковажною посмішкою. – Люди злі та жадібні, завжди хочуть наживи. Під знаменом праведності вони роблять речі страшніші за вчинки демонічних звірів. Можливо, демони з пекла набагато добріші, ніж ми.
– Хізер! – чоловік гнівно тряснув бородою. – Твої слова жахливі, ти хочеш піти проти божої волі?!
– Тобі не потрібно так перейматися, Тевроне, – Хізер несхвально знизала плечима. – Я та людина, що відповідає за суд, не ти. Крім того, звідки ти знаєш, що Бог хоче нашого виживання? Можливо, демонів він любить більше?
– Ти…!
– Досить! Тевроне, Хізер! – невдоволено сказав Мейн. – На сьогодні все. Я пізніше доповім про ситуацію Папі. Ідіть закінчіть свою роботу.
……
Після того, як вони пішли, Мейн стояв перед вікном, дивлячись на північ – на прогалину в Нескінченому гірському хребті, країну вічної зими, покриту льодом і снігом, а на заході лежали дикі землі. Ось і початок усього.
Він знав, що архієпископ Теврон має рацію, солдати армії божої кари дуже цінні. Щоб увійти до їхнього числа людина повинна бути не тільки вірною, але і мати сильну волю, щоб пережити зміни. Щоб отримати тисячу чоловік їм довелося покластися на столітній досвід церкви. Для боротьби з демонами цієї цифри недостатньо.
Але північ може забезпечити лише таку кількість воїнів. Якщо їй потрібно більше бійців, не було іншого виходу, як об’єднати весь материк.
Звісно, слова архієпископки Хізер теж правда: вона відповідала за церковний суд і розглядала справи тисячі лихих людей і відьом. Хай хоч би хто там був, лиходії чи відьми, ніхто з них не отримав такої трагічної перемоги, яку вони здобули сьогодні.
Що вище положення в церкві, то чіткіше можна зрозуміти, що Бог не є добром і не є злом.
«Можливо, демонів він любить більше?» Коли Мейн подумав про слова Хізер, то не зміг утриматися від сміху. Схоже, що вона може роздратувати Теврон так, що у нього зникають слова. Мейн подумав, що Бог не захищає світ і також не любить демонів.
Бог любитиме тих, хто переможе.
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.