– Тобі краще?
Анна погладила Нану по спині, її живіт теж скрутило, але вона все-таки стрималася.
Коли принесли пораненого, він ще був при свідомості і постійно повторював: допоможіть мені, допоможіть мені… Відчай і благання в його очах викликало в людях глибокий жаль. Коли Нана побачила, що кишківник вивалюється з живота пораненого, юну відьму вивернуло.
Навіть після такого вона вирішила завершити зцілення. Коли Браян допоміг повернути кишківник на місце, Нана простягнула руки і заплющила очі, щоб вилікувати рани бідолахи.
– Угу… – Юна відьма виглядала трохи в’ялою, вона притулилася до Анни і тихо сказала: – Сьогодні я вперше почула сигнальний ріг, з Його Високістю все добре?
– Не знаю. – Анна похитала головою. Вона хотіла піти до стіни і подивитись на ситуацію, але боялася, що може завдати Роланду ще більше клопотів. Зараз вона трохи заздрила здібності Соловейка, залишатися непомітною для інших дуже зручно.
У цю мить з боку міської стіни долинув приглушений шум, усі відчули легку вібрацію.
Браян підвівся і стурбовано пройшовся по кімнаті.
– Спокійно, хлопче, – мовив барон Пайн, протираючи меч. – Втрата терпіння перед виходом на поле бою, тільки погіршить ситуацію. Не кажучи вже про те, що ситуація далека від поганої.
– Вибачте, шановний пане, – відреагував Браян, – я просто не можу заспокоїтись, думаючи про інших, що відчайдушно захищають міську стіну в той час, як я марную свій час тут. Мій обов’язок охороняти це місто.
– Можливо, – знизав плечима барон Пайн, – але ти несеш відповідальність не тільки за охорону міста. Я чув, що Його Високість пообіцяв посвятити тебе в лицарі після закінчення зими, тому ти маєш зрозуміти, що перший принцип лицаря – це вірність. Він велів тобі захищати Анну, ти повинен виконати свій обов’язок.
– Ваша… правда, – Браян трохи завагався, перш ніж сісти на своє місце.
Але незабаром вони почули другий сигнал, довший, ніж перший, і він був схожим на грім серед ясного неба.
Пайн нахмурився.
– Анно! – вигукнула Нана.
Він повернув голову і побачив, як відьма прямує прямо до дверей, Браян негайно наздогнав її і став перед нею.
– Хіба ви не сказали, що хочете охороняти міську стіну? Настав час, – спокійно заговорила Анна, – поки ви будете зі мною, то не порушите наказ Його Високості.
Браян був приголомшений, він поглянув на пана Пайна.
Барон подумав, що дівчина дуже розумна. Це справді не буде вважатися порушенням наказу принца. Тому що Його Високість не наказував тримати її в лікарні. Пайн чув од Нани, що ця відьма може викликати полум’я. Якщо ситуація зараз дійсно напружена, то допомога відьми може все змінити на краще.
Обдумавши це, він кивнув:
– Захищай її.
– Так! – голосно відповів Браян піднесеним тоном.
Побачивши, як ці двоє виходять, Нана запитала:
– Батьку, ти не підеш?
– Моє поле бою тут, мою люба доню, – усміхнувся барон, – чи то демонічні звірі, чи самі демони, я не дозволю їм завдати тобі болю.
Відстань між стіною і лікарнею була невелика, Анна та Браян бігли по кам’яній доріжці біля східного боку стіни. Коли вони дістались до центральної сторожової вежі, то зрозуміли, що ситуація значно погіршилася.
У стіні була велика діра, навколо Роланда стояла його особиста охорона з піднятими щитами, але декілька людей вже були збиті з ніг. Серед демонічних звірів особливою люттю вирізнявся кабан, він розганявся так, що його не можливо зупинити.
– Агов, тут небезпечно, швидко йди звідси! – хтось побачив Анну в дивному вбранні і застеріг її про небезпеку.
Анна поводилася так, ніби нічого не почула, вона йшла прямо до діри. Після того, як демонічний звір проклав свій шлях крізь натовп, він розвернувся і кинувся до відьми. Браян, як охоронець Анни, виступив уперед, нахилився, виставивши меч паралельно землі – скажений демонічний звір навіть не думав ухилятись. Його нога врізалась в меч – клинок одразу вилетів з рук Браяна, однак разом з цим швидкість звіра зменшилась. Кістки в його нозі були роздроблені.
Монстр упав на землю і забився, немов риба, яку витягли з води. Ніхто не наважився підійти ближче. Анна підступила з боку до демонічного звіра, притисла руки до землі – вогонь вирвався з-під чудовиська і швидко перетворив його на попіл.
Роланд також помітив спалах вогню, він покрився холодним потом, коли зрозумів, що це була Анна.
Він такого не планував!
Спочатку Нана мала завоювати прихильність ополчення. А після того, як більшість прийняла б відьму, він хотів розкрити існування Анни.
Але зараз пізно було щось змінювати, тому він повернув голову і сказав:
– Не турбуйся про мене, іди захисти її!
Анна не мала постраждати, вона важлива людина, яка є ключем для розвитку промисловості. Якщо з нею щось станеться, це принесе велику шкоду.
– Зрозуміла, – сказала Соловейко. – Будь ласка, подбай про свою безпеку.
Анна пішла до діри у стіні. Більшість охоронців Роланда вже бачили цю дивно вбрану дівчину, тому пропустили її. Вона стала в розломі, широко розвівши руки в сторони. Полум’я, схоже на виноградну лозу, виривалось з її долонь і тягнулось до країв розлому обабіч неї.
Люди, що були свідками цього видовища, порозтуляли роти, вони не могли повірити власним очам, коли перед ними поволі піднімалась вогняна стіна, закриваючи діру в мурі. Це аж ніяк не було ілюзією – висока температура змусила охоронців відступити, а сніг навколо швидко розтанув, перетворившись у білий туман, що піднявся в небо.
Демонічні звірі також відчули жар вогню, вони розбіглись у різні боки, хоча знайшлося кілька скажених чудовиськ, що кинулись у вогняну стіну, але почвари не змогли зробити і двох кроків, як перетворились на попіл.
– Усі, піднімайтесь на міську стіну! – Роланд закричав, вирішивши скористатись можливістю. – Загін списників повернутись на місця! Загін мисливців, за можливості, стріляйте!
Після цього, він схопив крем’яну рушницю Картера, піднявся на стіну і застрелив демонічного звіра, якому нікуди було тікати.
Дії принца негайно підняли моральний дух інших. Потрібно сказати, що в цю епоху дуже мало представників королівської родити чи шляхтичів билися в першій лінії. Роланд же боровся пліч-о-пліч з ополченням – це неабияк підняло бойовий дух людей.
Люди вигукували «Захистити Прикордонне Місто!» і «Бийтеся за Його Високість», відновлюючи оборонне формування так, як це було до руйнування частини стіни.
Битва тривала, поки небо не потемніло, і, нарешті, перед стіною не залишилось жодного живого демонічного звіра.
Полум’я повільно згасло і зникло, Анна вийшла з розлому, витираючи піт.
Затим Роланд побачив неймовірну сцену.
Охоронці стискали кулаки і притискали їх до грудей, шанобливо схиляючи голови перед дівчиною. Ополчення, немов під враженням від цих дій, чинило так само. Ніхто не кричав «демон» чи «грішниця», натомість вони мовчки спостерігали за нею; після жорстокої боротьби тут на деякий час запанував мир.
Невідома і могутня сила насправді жахала, але, коли ця сила боролася проти ворогів, страх поступово зникав, а на зміну приходили довіра та вдячність.
Роланд придушив у собі хвилювання і підійшов до Анни, він помітив, що її лице бліде, кроки непевні, а тіло похитується.
– З тобою все добре? – він обережно тримав дівчину за плечі, вона слабко всміхнулась, а за тим знепритомніла в його руках.
Сайт, блог і телеграм канал.