Розділ 9. Термінова сімейна нарада. Частина 2
***
Отже, поклавши всю відповідальність безпосередньо на Пола, ми впоралися з цією ситуацію без проблем. В кінці Зеніт дивилася на нього з холодною байдужістю того, хто збирається зарізати свиню. Мої яйця напружилися в очікування того, яке покарання вона може накласти на нього. Проте з цим поглядом Зеніт просто повернулася до своєї кімнати.
Лілія плакала, її обличчя було порожнім і безвиразним, але з очей текли сльози. Пол виглядав збентеженим: чи варто її обіймати, чи ні. Поки що я збирався дозволити плейбою займатися своєю справою.
Я пішов за Зеніт. Якщо ця ситуація завершить тим, що вони з Полом розлучаться, це створить безліч проблем.
Я постукав у двері спальні, і Зеніт вистромила голову.
– Мамо, – сказав я, вирішивши перейти прямо до справи, – те, що я сказав раніше, було брехнею, яку я придумав нашвидкуруч. Будь ласка, не відчувай ненависті до батька.
На мить Зеніт була збентежена, але потім зробила гримаску і ніжно погладила мене по голові.
– Я знаю, милий. Я б ніколи не закохалася у такого жахливого чоловіка, – сказала вона. – Твій батько має слабкість до жінок, тож я готувалася до дня, коли станеться щось подібне.
– Батько має слабкість до жінок? – запитав я, прикидаючись необізнаним.
– Так. Не так часто в останній час, але раніше він був досить активним. Можливо у тебе є старші брати і сестри, про яких ми не знаємо, Руді. – Вона трохи додала сили в руку, якою куйовдила моє волосся. – Переконайся, що ти не виростеш таким, добре, Руді? – вона куйовдила – ні, схопила мене за волосся ще міцніше. – Запевнись, що ти ставишся до Сільфі справді добре, гаразд, Руді?
– А, ой! Звичайно, мамо! Ц-це боляче! – здавалося, що вона вже вирішила, чим я займатимуся в майбутньому.
Все буде добре, якщо вони залишаться такими. Куди вони підуть від цієї точки – тепер залежало від Пола.
І все-таки це неприємно усвідомлювати, що мій татко був таким клятим гедоністом. Жодного другого шансу від мене, сеньйоре.
Тренування з мечем наступного дня було надзвичайно важким.
Все що я міг, тримати з ним на рівні. Я хотів би, аби він не зганяв так на мені своє невдоволення.
Лілія
Я буду відвертою і скажу прямо: це я спокусила Пола.
У мене не було наміру робити щось подібне, коли я вперше прийшла до цього будинку. Але чути їхні стогони ніч за ніччю, прибирати кімнату, де пахне чоловіком і жінкою, які отримали велике задоволення, – у мене були свої потреби, і вони накопичувалися.
Спочатку я справлялася з цими потребами сама. Проте ранкові спостереження за тим, як Пол тренується з мечем на подвір’ї, розпалювали у мені вогонь, який ніколи повністю не згасав.
Спостереження за його тренуваннями, нагадувало мені наш перший раз.
Ми були такими юними, коли він жив у тренувальному залі, де ми проходили навчання. Пол прокрався до моєї кімнати, і тоді все і сталося. Я не відчувала до нього неприязні, але я точно його не любила. Це була не найромантичніша зустріч.
Але наступною людиною, яка до мене залицялася, був той лисий товстий міністр. Це, безумовно, показало, наскільки краще було з Полом.
Крім того, коли я дізналася, що Пол наймає покоївку, то подумала, що можу використати те, що тоді сталося, як важіль у переговорах.
Пол став набагато мужнішим парубком, ніж тоді; будь-які сліди хлоп’яцтва зникли, замінені рисами чоловіка, який удосконалював себе як фізично, так і розумово. Побачивши його, одна з перших думок, що прийшли мені в голову, була: останні шість років були до нього добрими.
Спочатку Пол не намагався зробити жодних рухів щодо мене. Однак він час від часу трохи фліртував, і це роздражнювало мене ще більше. Я могла протистояти цьому, але цілком усвідомлювала, що йду дуже тонкою лінією.
Усе пішло коту під хвіст, коли Зеніт завагітніла.
Знаючи, що у Пола високе лібідо, я подумала, що це можливість для мене. Я побачила шанс і запросила Пола до своєї кімнати. Тож, це дійсно була частково моя вина.
Але мені пробачили. Рудеус пробачив мені. Ця кмітлива дитина зуміла правильно зрозуміти, що сталося, спрямувати розмову саме туди, куди треба було, і навіть підвести все до елегантного компромісу. Він був настільки спокійним і розважливим щодо цього, ніби уже мав подібний досвід.
Це було тривожно – ні, ліпше припинити, поки я не зайшла надто далеко.
Рудеус лякав мене своєю поведінкою, тому я намагалася уникати його якомога більше. Хлопчик кмітливий, він, очевидно, зрозумів, що я його уникаю. Попри це, він мене врятував. Не можу уявити, щоб він мав добрі почуття у такій ситуації, але він обрав мене і мою дитину, а не свої почуття.
Я буду винна йому за це все своє життя. Він той, хто заслужив на мою повагу.
Так, він її заслужив. Я буду перед ним у боргу скільки живу. Тож коли дитина в моєму животі безпечно прийде у цей світ і коли вона виросте, я зроблю все, щоб вона стала вірним помічником юного господаря Рудеуса.
Рудеус
Кілька місяців минуло без серйозних потрясінь.
Сільфі зростала надзвичайно швидко. Тепер вона могла чаклувати заклинання середнього рівня без магічної формули, і досягнула того моменту, коли могла досягнути досить тонких ефектів. Для порівняння, моє володіння мечем залишилося відносно без змін. Я досягнув певного рівня, але поки що жодного разу не переміг Пола, тому важко відчувати велику радість щодо свого прогресу.
Ставлення Лілії теж пом’якшало. Раніше вона завжди була нашорошена щодо мене, але через те, що я з малечку балувався магією, то це було цілком природно.
Хоча по суті нічого не змінилося з відсутністю у неї прямого прояву емоцій, я відчув, що її слова і манери сповнені глибокої поваги до мене. Я розумію, що вона була рада моїй допомозі, але хотів, щоб вона зменшила прояв цього.
Однак після того випадку Лілія почала більше розмовляти зі мною – здебільшого розповідала історії про молодість Пола. З почутого стало зрозуміло, що вони обоє навчалися в одному тренувальному залі багато років тому. Вона розповіла мені такі речі, як-от про те, що тоді Пол показував свій талант, але ненавидів тренуватися. Або як Пол пропускав навчання, щоб поблукати по місту, або, як Пол прокрався до її кімнати посеред ночі та забрав її цнотливість. Або як Пол зрештою покинув тренувальну залу.
Потроху Лілія розповіла мені все це. Чим більше вона розповідала мені про минуле, тим нижче падала моя думка про Пола. Він був обманщиком і бабієм. Він був сміттям.
Він не був гнилим до глибини душі, просто слабким. Він поводився як дитина, безвідповідально, і щось у цьому, здавалося, зачіпало жіночі материнські інстинкти. Він намагався бути хорошим, суворим батьком для мене, але йому не вдавалося підтримувати цей фасад; коли він вирішив це зробити, то просто зробив – відверто і прямолінійно, і я точно знаю, що він не є абсолютним поганцем.
– Ну ж бо, глянь на мене, – сказав Пол, виводячи мене з заціпеніння. Ми відточували володіння мечем. – Хіба ти не хочеш вирости таким крутим хлопцем, як твій тато?
Чесно, ну і нерви у цього чувака.
– Чи круто бути хлопцем, який зраджує дружині й ризикує зруйнувати сім’ю?
– Гхм… – Пол скривився. Дивлячись на його обличчя, я вирішив бути більш обережним. Передбачається, що я молодий і необізнаний.
– Слухай, – сказав я, – якщо тобі так неприємно це чути, не міг би ти, будь ласка, тримати руки подалі від усіх, хто не є мамою?
– О-окрім, Лілії, так?
Він так нічому і не навчився.
– Знаєш, наступного разу мама може повернутися до своєї сім’ї, не сказавши ні слова.
– Ґах.
Він сподівається створити собі гарем? Піти у відставку, жити подалі від проблем, маючи прекрасну дружину, а також покоївку, яка може стати в пригоді, коли б йому забажалося, і сина, якого можна навчати фехтування? Хах. Це, мабуть, був би найкращий кінець з його точки зору. Було б схоже на те, щоб закінчити разом з Луїзою і Сієстою в кінці тої серії легких романів.
Але це не для мене. Я пригадую погляд Зеніт, коли наша сімейна нарада підійшла до завершення. Чи хотів би, щоб хтось поглянув на мене так? Однієї дружини буде достатньо, дякую.
– Я про те, що ти хлопець, – сказав Пол. – Ти знаєш, як воно буває. – Він все ще відмовляється відступати.
Я знаю про що він говорить, але це не означає, що я з ним погоджуюся.
– Що може знати шестирічний хлопчик?
– Ну, візьмімо Сільфі, вона тобі подобається, так? Вона буде прекрасною, коли виросте.
Що ж, я точно не міг сперечатися з ним щодо цього.
– Гадаю, твоя правда. Хоча я думаю, що зараз вона дуже мила.
– Отже, ти розумієш.
– Гадаю, так.
– Хехехе…
Я поглянув на Пола і побачив, що він посміхається і хихоче. Його погляд спрямований не на мене, а кудись позаду мене. Я обернувся і побачив там Сільфі. Вона рідко приходила до нас додому.
При ближчому погляді вона ледь-ледь почервоніла, її руки нервово рухалися. Мабуть, вона почула мої слова.
– Вперед, повтори те, що ти щойно сказав про неї, – мовив Пол.
Я тихо пирхнув. Зовсім не розумію цього хлопця. Гадаю, у Пола все ще є ідеї для всього.
Навіть найсердечніші слова з часом втрачають свій вплив, якщо ти чуєш їх так часто, що вже звик до них. Повторювати ті слова зараз – заборонено. Тож я просто безмовно усміхнувся Сільфі та помахав їй рукою. Крім того, Сільфі зараз лише шість, ще десяток років потрібно зачекати для такої розмови.
– Ем, я хочу сказати… я… я думаю, що ти теж крутий, Руді.
– О, так? Дякую, Сільфі! – я широко всміхнувся, сподіваючись, що мої білі зуби засяють сліпучим блиском (хоча, звісно, вони не засяяли).
Сільфі чудово вміла бути ввічливою, я мало не сприйняв оцей її піднятий на мене погляд за щирість. Я, звичайно, щиро сказав, що вона мила, але за цим не було ніяких романтичних почуттів.
Принаймні поки що.
– Добре, батьку. Ми підемо, – сказав я.
– Не катайтеся там у сіні, гаразд?
О, та годі! Ніби я таке зробив би! Це я міг би сказати тобі, а не ти мені.
– Мамо! – почав я. – Батько…
– Ґах! Ні, припини!
І ось так сьогодні наш дім знову був спокійним.
***
Незабаром після цього Зеніт народила.
Це був важкий досвід, дитина йшла ніжками вперед. Оскільки Лілія була вагітна, вона викликала повитуху з села, старшу жінку, але навіть вона сказала, що ситуація безвихідна. Ось наскільки все було погано.
Пологи тривали досить довго, і мати, і дитина були під загрозою. Лілія використала всі свої знання, а я допомагав, постійно накладаючи заклинання зцілення, хоча я не дуже добре ними володію.
Загалом, наші зусилля спрацювали, і пологи пройшли успішно. Немовля безпечно прийшло у цей світ, видавши свій перший здоровий крик.
Це була дівчинка. У мене маленька сестричка. Я радий, що це не молодший брат.
Однак наш спокій був недовгим, бо і в Лілії почалися пологи. Ми всі вже були виснажені, наша готовність була ослаблена. У моїй голові промайнули слова «передчасні пологи».
Однак цього разу свою роль змогла виконати повитуха. Хоча вона, можливо, погано справлялася з пологами, де дитина йде ніжками вперед, передчасні пологи були тим, у чому, як вона стверджувала, в неї є досвід. Вік іноді справді приносить мудрість.
Я зробив так, як сказала повитуха, ляснув Пола ногою по дупі, щоб вивести його з шокового стану та змусив його привести Лілію до моєї кімнати. Поки він займався цим, я за допомогою магії підготував нову ванну для новонародженого, зібрав усю чисту тканину і рушники, які в нас були, і повернувся до повитухи.
Звідси я дозволив їй керувати справою.
Коли народилася дитина, Лілія сміливо викрикнула ім’я Пола. Він був поруч з нею, сипав солодкими словами, стикаючи її руку.
Дитина була меншою, ніж у Зеніт, але все одно видала такий же здоровий крик. Це теж була дівчинка. Дві дочки. Дві молодші сестрички. Пол навіть безглуздо хихотів, ошелешений тим, що обидві його нові дитини були дівчатками. Удруге за цей день я побачив широку, дурнувату посмішку новоспеченого татуся на його обличчі.
Однак Пол опинився у незавидному положенні. Тепер кількість жінок у нашому домі подвоїлася. Хто в такій ситуації опиниться внизу тотемного стовпа? Ймовірно, той хлопець, який зрадив з покоївкою і зробив їй дитину.
Я сподівався зайняти позицію крутого старшого брата; жодних шансів для Пола отримати хоч крихту поваги.
Дочку Зеніт назвали Норн. Доньку Лілії назвали Аїшою.
Сайт, блог і телеграм канал.