Переклад: Mogi
Коли я розплющив очі, перше, що я побачив, було сліпуче світло. Воно розширилося, охопивши все моє поле зору, і я прищурився від дискомфорту.
Коли мої очі пристосувалися, я помітив, що на мене дивиться молода блондинка. Вона була надзвичайно вродливою дівчиною... Зачекайте, ні. Вона, безперечно, була жінкою.
Хто вона? Подумав я.
Поруч з нею стояв молодий чоловік приблизно того ж віку, з каштановим волоссям, його незграбна усмішка була спрямована на мене. Він виглядав сильним, гордим і мав вражаючу мускулатуру.
Каштанове волосся і впертий вигляд? Я мав би негативно відреагувати, щойно побачив цього здоровилу… але, на мій подив, я не відчув до нього ніякої неприязні. Його волосся, мабуть, було пофарбоване в цей колір. Це був дуже привабливий відтінок каштанового.
Жінка подивилася на мене з теплою посмішкою і заговорила. Однак її слова були дивно невиразними, і їх було важко розібрати. Вона взагалі японською розмовляла?
Чоловік сказав щось у відповідь, і його обличчя трохи розслабилося. Я так само не мав гадки, що він сказав.
Третій нерозбірливий голос долучився до розмови, але я не міг побачити, хто саме говорив. Я спробував підвестися, щоб з'ясувати, де я був, і запитати цих людей, хто вони такі. І скажу вам, що я, можливо, і був затворником, але це не означало, що я не знав як розмовляти з людьми. Але чомусь все, що я зміг вичавити з себе, було це:
— Ааа! Ваа!
Лише незрозуміле скиглення та стогони.
І я не міг рухати своїм тілом. Тобто, я міг трохи рухати кінчиками пальців і руками, але не міг сісти.
Чоловік з каштановим волоссям сказав ще щось, а потім раптом нахилився і підняв мене. Це був якийсь абсурд! Я важив понад сто кілограмів. Як він зміг так легко підняти мене? Можливо, я трохи схуднув після того, як провів у комі кілька тижнів?
Зрештою, я потрапив в досить жахливу аварію.
Була велика ймовірність, що я не вийшов би з неї з усіма кінцівками. Решту дня мені не давала спокою одна думка:
Моє життя перетвориться на пекло.
***
Давайте перенесемося на місяць вперед.
Судячи з усього, я переродився. Реальність моєї ситуації нарешті до мене дійшла: я був немовлям.
Я нарешті зміг це підтвердити, коли мене підняли і обережно тримали голову, тож я зміг побачити своє тіло. Але чому я все ще мав усі спогади про своє попереднє життя? Не те, щоб я скаржився, але хто б міг уявити, що хтось може переродитися з усіма своїми спогадами – не кажучи вже про те, що ця дика ілюзія насправді є справжньою?
Двоє людей, яких я побачив першими, коли прийшов до тями, мабуть, були моїми батьками. Якби я мав вгадати, то сказав би, що їм було десь трохи більше двадцяти. У всякому разі, вони були значно молодші, ніж я в минулому житті. Тридцятичотирирічний «я» вважав би їх дітьми.
Я заздрив тому, що вони змогли завести дитину в такому віці.
Незабаром я зрозумів, що я не в Японії; мова була іншою, а мої батьки не мали японських рис обличчя. Вони також носили одяг, який здавався старовинним. Я не бачив нічого, що нагадувало б побутову техніку; жінка у формі покоївки підійшла і почала прибирати ганчіркою. Меблі, столові прибори та інші предмети були грубо виготовлені з дерева. Де б воно не було, це місце не схоже на розвинену країну.
У нас навіть не було електричного освітлення, тільки свічки та гасові лампи. Можливо, мої батьки були настільки бідними, що не могли собі дозволити оплачувати рахунки за електроенергію.
Але наскільки це було ймовірно, ну справді? З огляду на те, що у них була покоївка, я вирішив, що у них, мабуть, були гроші, але, можливо, покоївка була сестрою мого батька чи моєї матері. Це не було б надто дивно. Вона б принаймні допомагала по господарству, так?
Я бажав повернутися назад і почати все спочатку, але народитися в родині, яка була занадто бідною, навіть щоб оплачувати комунальні послуги, було не зовсім тим, про що я мріяв.
***
Минуло ще півроку.
Після шести місяців слухання розмов батьків я почав розуміти деякі слова. Мої оцінки з англійської ніколи не були високими, але, мабуть, правду кажуть про те, що триматися виключно рідної мови ускладнює навчання. А може, з огляду на те, що я мав нове тіло, мій мозок цього разу був більш пристосований до навчання? Я відчував, що маю незвичайний хист до запам'ятовування речей, можливо, тому що я був ще дуже молодий.
Приблизно в цей час я також почав вчитися повзати. Можливість рухатися була дивовижною річчю. Я ніколи не був так вдячний за те, що міг контролювати власне тіло.
— Як тільки відведеш від нього погляд, він одразу ж кудись зникає, — сказала моя мама.
— Гей, головне, щоб він був здоровий і в порядку, — відповів мій батько, дивлячись, як я повзаю навколо. — Я хвилювався, коли він народився і взагалі не плакав.
— Він і зараз не плаче, еге ж?
Я вже не був у тому віці, щоб скиглити, коли голодний. Я плакав лише тоді, коли намагався, але завжди марно, не забруднити штани.
Хоча я й міг лише повзати, я багато чого дізнався, маючи можливість пересуватися. Перше, що я дізнався, це те, що це однозначно був будинок багатої родини. Будинок був дерев'яним, двоповерховим, з понад п'ятьма окремими кімнатами, і у нас була одна покоївка. Спочатку я думав, що вона моя тітка чи хтось така, але, зважаючи на її поважне ставлення до моїх батьків, я засумнівався, що вона з родини.
Наш будинок розташовувався в сільській місцевості. За вікнами простягався спокійний, сільський пейзаж.
Було ще кілька будинків, всього два чи три, розташованих серед пшеничних полів у різних сторонах. Ми дійсно були в глушині. Я не бачив жодних телефонних стовпів, чи вуличних ліхтарів. Можливо, поблизу навіть не було електростанції. Я чув, що в деяких країнах електропроводи прокладають під землею, але якщо це було так само й тут, то це дивно, що в нашому будинку не було електрики.
Це місце було надто сільським. Мене це дратувало, оскільки я звик до зручностей сучасної цивілізації. Ось я, переродившись, практично вмирав від бажання посидіти за комп'ютером.
Але все це змінилося одного дня рано ввечері.
Оскільки мої можливості були досить обмежені, я вирішив подивитися на пейзаж. Я, як зазвичай, виліз на стілець, щоб зазирнути у вікно, і мої очі розширилися від подиву.
Мій батько був у нашому дворі і розмахував мечем.
Що він, в біса, робив? Він був достатньо дорослий, щоб знати, що це ненормально. Чи був мій батько саме такою людиною? Якимось фентезі-ботаном?
Ой-ой. У своєму заціпенінні від подиву я почав зісковзувати зі стільця.
Мої недорозвинені руки вхопилися за стілець, але не змогли витримати моєї ваги – не з такою важкою головою – і я впав.
Я з гуркотом впав на підлогу і відразу ж почув крик тривоги. Я побачив, як моя мати впустила з рук купу білизни, яку несла, і зблідла, притиснувши руку до рота.
— Руді! Ти в порядку?! — Вона підбігла до мене і підняла мене. Коли вона зустрілася з моїм поглядом, її обличчя розслабилося від полегшення, і вона погладила мене по голові. — О, все гаразд, бачиш?
— Легше, пані, — подумав я. — Обережніше з моєю головою. Я щойно вдарився нею.
З огляду на те, наскільки розгублено вона виглядала, я, мабуть, досить сильно впав. Адже я приземлився прямо на голову. Можливо, я назавжди залишуся дурнем. Хоч це й не надто відрізнялося б від того, яким я був раніше.
Моя голова пульсувала. Я спробував дотягнутися до стільця, але не зміг зібрати сил. Мати вже не виглядала такою нервовою, тож, мабуть, я не кровоточив чи щось таке. Швидше за все, це була просто ґуля чи щось таке.
Вона уважно подивилася на мою голову. Вираз її обличчя свідчив про те, що, незалежно від наявності травми, вона ставилася до цього досить серйозно. Нарешті вона поклала руку мені на голову. — Просто про всяк випадок…, — почала вона. — Нехай ця божественна сила буде живильним поживом, що дасть тому, хто втратив сили, можливість знову підвестися – Зцілення!
Що це в біса? Так в цій країни цілували бо-бо, щоб все стало краще? Або вона була ще однією фетнезі-ботанкою, як батько, що махав мечем? Це був випадок, коли Боєць одружився на Клерику?
Але коли я так подумав, рука моєї матері засяяла слабким світлом, і біль у голові миттєво вщух.
Бвех?
— Ось так, — сказала вона. — Все добре! Знаєш, мама колись була дуже відомою шукачкою пригод. — Її голос пролунав з гордістю.
Мій розум закрутився від плутанини, в голові кружляли різні терміни: меч, боєць, шукач пригод, зцілення, заклинання, клерик…
Серйозно… що щойно сталося?
Мій батько, почувши крик матері, висунув голову у вікно. — Що таке? — запитав він. Він був спітнілий, мабуть, від того, що розмахував своїм мечем.
— Любий, ти повинен бути більш уважним, — дорікнула мама. — Руді вдалося залізти на стілець. Він міг серйозно поранитися.
Мій батько здавався набагато спокійнішим. — Гей, хлопці залишаються хлопцями. У дітей багато енергії.
Такі суперечки були досить звичними для моїх батьків. Але цього разу моя мати так просто не відступала, мабуть, через те, що я вдарився головою. — Коханий, йому ще навіть року немає. Ти що, помреш, якщо проявиш трохи більше турботи?
— Як я вже казав: падати, перечіплятися, отримувати ґулі та синці – так діти стають міцнішими. До того ж, якщо він все-таки травмується, ти можеш просто зцілити його!
— Я просто переживаю, що він настільки сильно заб’ється, що я не подужаю його зцілити.
— З ним все буде добре, — запевнив її мій батько.
Мати міцніше обійняла мене, її обличчя почервоніло.
— Ти спочатку хвилювалася, що він не плаче. Якщо він такий бешкетник, то з ним все буде добре, — продовжив батько, а потім нахилився, щоб поцілувати маму.
Гаразд, ви двоє. Знайдіть собі кімнату, добре?
Після цього батьки відвели мене в іншу кімнату, щоб покласти спати, а потім піднялися нагору, щоб зробити мені братика чи сестричку. Я це зрозумів, бо чув скрип і стогони, що долинали з другого поверху. Мабуть, життя існувало і поза інтернетом.
А ще… магія?
***
Після всього цього я почав дуже уважно слухати розмови своїх батьків між собою та з покоївкою. При цьому я помітив, що вони часто вживають слова, які мені не знайомі. Більшість з них були назвами країн, регіонів і територій – всі вони були власними назвами, яких я ніколи раніше не чув.
Я не хотів робити поспішних висновків, але на той момент це могло означати лише одне: я більше не був на Землі, я був в іншому світі.
Світ мечів і магії.
І мені спало на думку: якщо я жив у цьому світі, я теж міг би робити все це. Адже це було місце високого фентезі, яке не підкорялося тим самим правилам здорового глузду, що й моє минуле життя. Я міг би жити як звичайна людина, роблячи звичайні для цього світу речі. Перечіпляючись, я б піднімався, обтрушував пилюку і рухався далі.
Моє колишнє «я» померло, сповнене жалю, померло, відчуваючи розчарування від своєї безсилості та того, що ніколи нічого не досягло. Але тепер я знав усі свої помилки. Маючи всі знання та досвід з минулого життя, я нарешті міг це зробити.
Я нарешті міг жити правильно.