Навіть всередині міста всі, крім кількох маленьких дітей, були при зброї. Хлопці та дівчата, яким я би дав на Землі 8-10 років, носили поясні ножі або кийки. Поясні ножі були більше схожі на армійські носи, ніж ті, якими ріжуть сир.
Ми довго чекали на одну з будок, і я мав час оглянутись. Я майже очікував, що якийсь юний пан наткнеться на мене або моїх нових друзів і вимагатиме, щоб ми перед ним розшахрувалися. Однак мешканці Анвіча, здавалося, були зайняті своїми справами.
Нарешті нас усіх просканувала жінка з футівким жезлом. Він списував на кожного з інших, і вони витягли здобич, яку вже забрали собі. Дорі несла більшу частину, крім того, що ми розподілили за очевидною потребою.
Цікаво, що жезл не написав, коли провели наді мною. Жінка подивилася на мене, потім на Дорі:
- Що таке, Дорі? Не довіряє чужинці нести свою частку?
Та потиснула плечима, але не відповіла.
- Ну, деякі з цих осколків потенційно цінні, але податки на можливі ціни не такі вже й великі. З вас 185 кредитів за все.
Крег почав протестувати, але Невін шикнув на нього, Дорі заплатила, і вони повели мене далі в місто. Я зрозумів, що поняття не маю, де мені зупинитися, як знайти мера і навіть цінність кредиту. Я почувався таким наївним, але питання було занадто багато, щоб задавати їх раз.
Дорі, здавалося, прочитала мої думки: - Не хвилюйся. Ми тебе не кинемо. Прокляття, якщо ти зможеш побути з нами довше, твій просторовий уміння дуже придалося б. Я помітила, що міські чиновники не змогли виявити... - Вона озирнулась і прошепотіла: ми могли б зекономити купу кредитів. - Її усмішка стала широкою, і вона штовхнула мене плечем. - Тобто, подумай про можливості. Ти міг би ховати зброю, отрути або навіть обробити багатого корпората, і ніхто б не запідозрив.
Я подумав і похитав головою.
- Чиновники б запідозрили, якби ви вийшли з підземелля без здобичі. До речі... ем, не знаю як запитати, але яка покупка у одного кредиту?
- Ну, по різному. - Вона схилила голову. За кредит можна купити їжу в ресторані, мішок рису, ніч у готелі, велику чашку еля - або більшість звичайних речей. Може здатися, що цінність різна, і, ймовірно, так воно і є, але система не дробить кредити, отже це мінімальна сума, яку можна запросити за щось. Іноді можна торгуватися, але не чекай, що тобі зроблять знижку.
Її пояснення економіки здавалося нелогічним. Як же взагалі ця система може працювати? Я вирішив, що треба буде дізнатися більше, але зараз не час роздивитися. Мені достатньо було знати, що за кредит можна купити більшість простих речей, і навіть яблуко буде коштувати борг.
- До речі, треба дізнатися, чи є вільна кімната в « Ружаному цвяхі», - сказав Крег.
- "Ржавий цвях"?
- Готель, де ми зупинилися. Потрібно придумати, як допомогти тобі з випробуванням.
Я кивнув, дозволяючи їм вести мене по місту.
Поселитися в готелі було просто. У них була вільна кімната на третьому поверсі - ця будівля вже встигла надбудувати. Загальний зал був повний і, судячи з усього, служив також чимось на зразок ресторану. У Дорі та інших були свої кімнати на другому поверсі.
Мені довелося викласти сім кредитів, тому що мінімальний термін перебування тривав тиждень, хоча я не планував залишатися так довго. Платити було просто: потрібно протягнути тонкий бурштиновий жезл, який Дорі дала мені як мою частку кредитів. Після сплати в'єтнамського податку у мене залишилося 787 кредитів - з рахунком моєї частки і нагороди за завдання.
Це здавалося величезною сумою, враховуючи, що номер в готелі на Землі коштував би мені сто баксів за ніч. Це раптово дало мені майже 80 000 доларів. Але я також розумів, що один кредит дорівнює вартості яблука на Землі, яке можна купити менше ніж за долар. Це був серйозний розкидання в цінності, і, чесно кажучи, моєму мозку було важко це укласти.
Потім ми зайняли столик і замовили їжу - знову по кредиту за кожну страву. Ми сіли і поїли. Було цілком зручно. Якщо чесно, смак нагадував смажену курку з картоплею і свіжозаписний лимонад. Я вирішив не питати, що це було насправді, тому що не був впевнений, чи мені сподобається відповідь. Їжа була ситною і на смак не огидною, так що я просто їв.
- Здається, у мене є план, який спрацює для нас обох, але тобі доведеться його продати. Впораєшся? - сказала Дорі.
- Яким чином?
Дорі помоститися.
- Мені вже сказали, що нас шукає Бек. Він хоче відвести нас до рішення, щоб « поговорити » з нами. - Вона закотила очі, а потім її вираз став серйозним. - Підозрюю, вона хоче зробити з нас приклад - покарати, щоб попередити інших місцевих. У всякому разі, я не хочу з’ясувати це. У мене таке відчуття, що меру Нітріну це не сподобається. Він ненавидить корпоратів не менше за нас, але розуміє, що Анвічу потрібна зовнішня підтримка для росту.
Якщо ми зможемо надати йому спосіб утерти ніс Корпорації Трансхек, не підбиваючи його самого, він буде до нас прихильний.
Я з сумнівом подивився на неї.
- Не такий прихильний, щоб віддати свій перстень з печаткою.
Невинн усміхнувся.
- О, я зрозумів, до чого клонит Дорі. Сайласе, тобі потрібно уважно читати опис будь-яких завдань чи випробувань. Деталі багато значать.
Я знову відкрив опис випробувань і задумався. І тут до мене дійшло. Мабуть, було очевидно, але розум часто додумується про сенс нашого життя. У завданні сказано тільки, що я повинен дістати перстень, а не що мені залишити його собі або вкрасти. Я не дізнаюся, поки не спробую, але судячи з такого відкритого формулювання, я міг би просто підійти до мера і попросити його дати мені потримати кільце.
- Невже це може бути так просто?
Крег гримнув мене по спині.
- Ти справді новачок у всьому цьому. У мене таке відчуття, що ти у себе там типу науковця або щось в цьому роді. Завжди все ускладнюєш. Система хоче тебе перевірити. Вона хоче, щоб ти працював. Але це також система з правилами, які можна трактувати по-різному якщо ти достатньо розумний, щоб їх помітити... і потім розширити. Завдання авантюриста - зрозуміти, які правила можна розширити, Які порушити, і яких слід уникати.
- Гаразд, Морфеус. Я зрозумів. Мені треба багато чого навчитися, і для цього потрібно пірнати у це з головою. До речі, у себе вдома я лише студент, хоча в мене таке відчуття, що ми трохи більш технологічно розвинені, ніж Ґален - до вашої індукції.
- Морфеус? - Перепитав Крег.
- Це щось із його світу. Ти що, забув, що говорив Атімас? Чужинки іноді бувають божевільними, а Першопрохідці - найгірші з них. - Потім вона подивилася на мене. - Атівас - авантюрист рідкісного класу, який тренував нас всіх в тій чи іншій мірі, - сказала Дорі.
https://literna.net/uk/books/308-laskavo-prosimo-do-multivelnoi