Ворота (Кіоя)
------ ---...----- -- -- - -- ...--..."--
Моє тіло бушує само по собі.
Наступного разу воно розносить чергового дракона. А я спостерігаю за тим, що відбувається.
Це ніби твоя душа покинула тіло і тепер дивиться на все з висоти пташиного польоту.
Але на жаль, вигляд як і раніше від першої особи та весь огляд обмежений тільки моїм зором. Ніякого "вида зверху" немає і в помині.
Шизофрення свого роду, коли твої емоції виходять з-під контролю.
І я можу дозволити собі спокійно думати про такі шляхетні речі, адже зробити нічого я вже не зможу.
Після активації гніву моє тіло більше не підкоряється мені.
Це дуже схоже на водіння машини з зламаними гальмами, правда в моєму випадку я сиджу на задньому сидінні, а на місці водія взагалі нікого немає.
Навіть Нуліфікація Єретичної Маґії не може скасувати негативні наслідки того, що людина використовує її гнів.
Можливо, я більше ніколи не зможу взяти своє тіло під контроль. І решту свого життя я зможу тільки спостерігати за тим, що відбувається.
Але я ні про що не шкодую.
У ельфійському селі я зіткнувся з двома стародавніми драконами і без гніву я їх перемогти не міг. Тому, коли мені довелося знову боротися зі стародавніми драконами, я використав гнів без вагань.
Єдине, що мене турбувало коли я активував гнів - це те, щоб не відрізнити друга від ворога, але на моє щастя, союзників поруч немає.
І все, що мені залишилося робити - це спокійно крушити все навколо.
Я не знаю, скільки це тривало, але леопардовий дракон стрибнув на мене, а я розрубав його на шматки.
Схоже, у леопардового дракона закінчилася мана і зараз він може тільки стрибати на мене, всі його блискавки зникли.
Зручні зуби і кігті - остри, а гнучке леопардове тіло дуже вправне.
Навіть якщо він більше не може використовувати блискавки, але проти середнього бійця він би зміг вийти спокійно, адже його показники дуже великі.
Але коли я активую свої вміння гнівливості, мої показники перевищують навіть цифри Аріел в її кращі роки.
Отже, леопардовий дракон для мене - всього лише мішок для биття.
- РРРАААAААРД!
Но... Леопардовий дракон був просто приманкою, щоб Огняний Дракон вдарив по мені ззаду.
Е, він не просто збив мене передніми лапами ... Що?
Огнений Дракон схопив моє тіло. А потім, використовуючи інерцію удару, він влетів у магму разом зі мною.
Моє тіло горить.
Не важливо, наскільки великі твої фізичні показники, будь-яка жива істота буде отримувати урон всередині магми. Урон більше того, що може відновити моя автоматична регенерація, тому отриманий унормований вон починає повільно рости.
І все ж... Моє тіло без найменшої паніки відірвало Огнового дракона передню лапу, якою він мене тримав, і обрало з магми.
Я вискочив з магми.
Це було схоже на те, що саме від мене чекали, бо в той самий момент у мене полетіли кулі вітру.
Прямої удару по голові віддалився в моєму мозку. Навіть під час високих показників, як у мене, такі атаки все одно завдають шкоди. Крім того, коли голова сильно трясе це дуже болісно.
Як наслідок того, що мене штовхнув пулей вітру і короткочасної дезорієнтації, я знову потрапив у магму.
Можливо, завдяки Нуліфікації Потері Сознання я швидко прийшов в себе і моє тіло знову вистрибнув з магми.
І знову куля вітру летить в мою голову, але якщо ти до цього готовий, то впоратися з нею легко.
Я махнув правою рукою, відбивши її.
А потім я помахнув лівою рукою розрубуючи Птерадонового дракона, який кинувся на мене. Правда, меч, який був у мене в лівій руці, втратив своє лезо, тому я промахнувся і моє тіло третього разу спите до магми.
Здається, нарешті зрозумів, що вилізати в одному і тому ж місці небезпечно, моє тіло попливло по магмі і вислизало трохи збоку.
Мечі в моїх руках втратили свої лези. Нехай моє тіло і може плавати в магмі, але мої мечі на це не здатні.
Я викинув рукоятки і витягнув нові мечі з мого Простеленого Інвентаря. Я вже практично використовував всі магічні мечі, які підготував для цього бою. Ті, що у мене в руках, це останні мої мечі. Крім того, під час бою і хіти сильно просіли.
Нехай гнів підвищує рівень порядку, але з хітами, м’якою та витривалістю це не працює.
Навіть якщо сам статус і виріс до неба, поточні показники залишаються незмінними. І якщо хіти та мана з часом виростають завдяки автоматичному відновлюванню, то стаміни це не стосуються.
Крім того, коли мене контролює гнів, то в цю пусту голову навіть не приходить думка, що ману треба економити. Мій запас мани практично порожній.
І мої хіти повільно повзуть до нуля через постійні атаки стародавніх драконів.
Але не тільки Хіти.
Всі показники статусу також потрохи падають, наче зрізають скальпелем, що сховався десь хірурга. Схоже на дебаф від якогось проклять.
Мене повільно, але не відвернемо в кут.
Стародавні дракони знову кинулися до мене. Разом з ними несеться леопардовий дракон, якого я недавно вбив. Краєм ока я бачу Шуна. У цій битві ключовою фігурою є Шун. Оскільки він постійно воскрешає стародавніх драконів, я не можу дістатися до нього.
Я жодного разу не підняв рівень.
А я кромсав стародавніх драконів вже багато разів. Зрозуміло, що неможливо перемогти таких могутніх створінь і не підняти рівень. Найімовірніше, що воскресіння не є вбивством. Оскільки збільшення рівня відбувається за рахунок частини енергії отриманої Системною, то якщо система не отримує душу, тоді напевно і частин енергії для передачі мені не буде.
Зазвичай, досвід виходить відразу в той момент, як противник повалений, але коли поруч є хтось хто здатний воскрешати, то може і отримання нагороди відкладається.
Іншими словами, поки я не здолаю Шуна, який їх воскрешає, то не зможу отримати досвід за їхнє вбивство, хоч би скільки старих драконів я вбив.
Якби я на самому початку вбив Шуна, я б зміг перемогти в цій битві, але, на жаль, поки мною керує гнів, тіло кидається на того ворога, який наближається.
Я знав, що з Шуном будуть проблеми, але вирішив не чіпати його до самого кінця.
Ні. Можливо, я сподівався десь глибоко всередині, що мене зупинять.
Так, ми всі повинні бути готові на все.
Рішення, коли готовий вбити навіть свого колишнього друга.
Але якщо, десь глибоко всередині я відкидаю це, то можливо я сам уникаю зустрічі.
У такому випадку...
- РРРАААAАКААРД!
Цю слабкість... Я повинен розчавити.
- Тобі погано!
Я продерся крізь них давніх драконів і рвався до Шуну.
Його обличчя, бліде як ніби він міг відрубатися в будь-який момент, застигло.
А перед ним стоїть Каната, загородивши мені прохід. Каната підняла руки вгору, заключивши себе і Шуна в якийсь бар'єр.
Мій меч вдарив по цьому бар'єру і як це не дивно, відлетів від нього.
Однак і через бар’єри виникли тріщини. Захист зламано.
А меч у мене два.
Другий меч розколов бар’єр, розбивши його вдребезглі.
- Братик!
Коли бар’єр загальмував мене, ще один чоловік кинувся між мною та Шуном і став на моєму шляху.
Дівчина, яка, здається, є молодшою сестрою Шуна, її обв’язує маленький стародавній дракон, який дає їй божественну охорону, вона і раніше намагалася зі мною боротися. Але вона могла це робити тільки тому, що інші стародавні дракони наседали на мене. Коли бій іде один на один, вона мені не рівня.
Я вдарив сестру Шуна двома мечами раз.
Сестра Шуна заблокувала їх своїм мечем, але як вона не намагалася встояти на ногах, її відкинуло.
А значить, захистити Шуна більше нікому.
Я підняв свої мечі.
Потім, вклавши всю свою силу в них, наніс удар.
Шун відштовхнув Канату в сторону, щоб захистити її.
Але це і все, що він може зробити. Він вже не встигає ухилитися від мого удару. А значить, зараз мій старий друг буде розбитий...
... Або так я думав.
- ...?
Переді мною стоїть Шун, і на ньому ні подряпини.
А коли я здивувався і подивився на свої руки, то побачив, що обидва мої мечі зламані.
Мани нет.
А значить і магія в моїх мечах закінчилася. І здається, без моєї здатності навіть мої магічні мечі не можуть витримати мою силу.
Моє тіло діє далі. Я вдарив своїми зламаними мечами в Шуна. Нехай мечі і зламані, але якщо я вдарю його всією своєю силою, то цього буде достатньо, щоб убити Шуна.
Але ще одна людина обхопила мою руку своєю рукою. А потім, світ крутився навколо мене.
Миттєвість я не розумів, що сталося. А потім під час, поки я летів, я побачив, що за спиною Шуна стоїть ще одна людина в дивній стійкі. Схоже на ту стійку, з якої роблять кидок. Іншими словами, він мене кинув через плече.
Потім, поки я летів, леопардовий дракон запався мені в горло. Схоже, через дебафа мій захист став досить низьким, що дозволило йому прокусити мені шию.
Поки він мучив моє тіло, я знову вдарив леопардового дракона з усією своєю дурістю. А його зуби видерли в мене шматок шиї, з якого хлюпнула кров.
Приїхали.
Мої хіти швидко зникають.
У мене немає зброї.
У мене немає мани.
...Черт.
Моє тіло впало.
- Киоя...
Шун, тільки не треба робити таке обличчя.
- ...Від...вали.
Ха-ха. Не знаю наскільки, але моє горло пристойно розірвано.
Хмм..? Але ж я ніби чув себе? Може, саме гнів деактивується перед смертю?
Ха, хаха!
Яка ж удача!
Є ще одна річ, яку я повинен зробити.
- Посвяткую... тебе ... в ... Жертва...!
Я не можу дозволити собі помилитися, тому виговорю кожне слово дуже чітко.
З кожним новим складом з мого рота тече кров, але я впевнений, що все виговорю правильно.
- ...Що!? Ты!?
Один чоловік, який недавно кинув мене на землю, обшарпаний.
А ось Шун і Каната, схоже, поки так і не зрозуміли, що я зробив.
З самого початку я збирався зробити це.
Якби я не помер у битві, і звичайно якщо б мене не підштовхував гнів.
Я вбив багатьох людей у цьому світі.
Це мій гріх.
А гріхи треба спокутувати.
Тому я віддам свою душу заради цього світу, це все що у мене є. Це моя заслуга.
Широ, Ариел, Софія... Простите. Решту я залишаю на вас.
Далі йти разом ми не зможемо.
А тоді моє тіло перетворилося на порох і розсипалося.