Автор: За словами, 10 хвилин запізнення - не рахується!
Шун
------ ---...----- -- -- - -- ...--..."--
Під акомпанемент розповзаючого тріски трясається земля.
Я ненавмисно задирав голову, витріщившись наверх.
- Не переживай. Ми захистимо вас, навіть якщо стихне весь верхній поверх лабіринту.
Мабуть, помітивши що я занадто часто дивлюся вгору, Огнений Дракон Нгуен вирішив мене заспокоїти.
- Вибачте.
- Не вибачайся. Для вразливих людей, які бояться такого масштабу.
Нгуен люб'язно перервав мої вибачення, як недоречні. Але мені трохи соромно.
Але я не єдиний, кого турбує те, що відбувається нагорі. Катіа і Суе, навіть Ронант, теж час від часу кидають тривожні погляди на стелю. Тут не лише трясеться земля, але й тріска.
Звідти доноситься відгомін сили тих двох, хто бореться там.
Йде бій між Водяним драконом Єною і Софією.
Це на верхньому рівні лабіринту, а ми зараз у середньому.
Я знаю, наскільки великим є Великий Лабіринт Елро, адже я подорожував ним на своєму шляху до ельфійського села.
Неважливо, чи ви намагаєтеся його затопити або заморозити всю воду щоб врятувати від затоплення - все це вимагає настільки великої сили, що просто жуть бере.
Але в цій битві таке суцільне і поруч.
І знову я відчуваю, наскільки незначна моя сила. Моя роль... Просто треба дістатися до найглибшої точки лабіринту, поки Нгуен та інші захищають мене.
В даний момент, ми їдемо на спині Нгуена, який прийняв свою драконячу форму, як тільки ми увійшли до середній рівень.
Ми потрапили сюди відразу, як тільки в стелі верхнього поверху була зроблена діра і всередину хлинула вода. За допомогою хаосу Ронант одразу ж втягнув нас до середнього рівня. З того моменту, зі спини Нгуена ми не плакали.
Ієна ж відволікає ворога ради нас, ставши приманкою.
Затоплення усього верхнього поверху лабіринта водою, та ще з Ієною, це просто блискучий відволікаючий маневр.
А головний загін, заради якого все затьмарено, знаходиться тут.
- Цікаво... З Іеною все буде в порядку?
Я активував ясновидіння і спостерігав за битвою між Ієною та Софією.
Бій між цими двома настільки жорсткий, що у мене просто немає слів. Просто руху такі, що я не можу зрозуміти, як це відбувається.
Швидкість обох настільки велика, що навіть стежити за тим, як вони відбуваються складно, а удари такі потужні, щоб не зрозуміти, вдаривши з усієї сили, або це була лише обманка.
Навіть якби хтось сповільнив би цю битву, мені знадобилися б коментарі фахівців, щоб зрозуміти, що там відбувається.
Настільки складний бій там йде.
Я навіть не можу зрозуміти, хто з них бере верх.
- Вона програє.
- Що?
Дракона Темними Рейз сказав це спокійним голосом, наче зійшов з розуму.
І коли він передрік поразку свого друга, його губи заграли усмішку.
Дивне у нього поведінка.
Я в тому сенсі... Чи це означає, що вони мають якийсь план на випадок її поразки? Якийсь план, за допомогою якого вона повинна опинитися в безпеці?
Але замість цього...
- Ну, з усіх нас у Ієни найбільше сили волі. Вона добре знає свою роль і що від неї вимагається. У нас попереду, напевно купа часу, перш ніж вона помре.
Сказав Рейз, з легко спростивши всі мої припущення.
Я ошукав його поведінкою.
Твій спів помирає, а ти так спокійно про це говориш?
- Рейс.
Можливо, Нгуен відчуває те ж саме, що і я, оскільки вимовив ім'я Рейза з звинуваченням.
- Нгуен. Ієна вклалася в все, без залишку. То чому б нам не гордитися нею, не сміятися і не робити її як ми повинні, хвалячись на цьому шляху?
- Грр...
Нгуену на його слова нічого відповісти.
Мені теж, зі свого боку незручно за то раніше подумав про Рейзе як про безжалісного виродка.
А насправді все навпаки.
Схоже, він повністю готовий і сам повторити її долю, якщо доведеться.
- Виконати призначену нам місію, це найкращий подарунок, який ми можемо зробити для Єни.
Інакше, я не думаю, що він зміг би вимовити ці слова.
- Так. Напевно.
Минуло лише кілька днів з того моменту, як я зустрів стародавніх драконів.
І хоч я і знаю їх дуже недовго, я можу сказати, що до своєї місії, стародавні дракони ставляться дуже серйозно. На відміну від мене. Отже, на них можна покладатися.
- Оххах. Як тут жарко. Задушливо. Я хочу додому.
Поправлюся. Всі дракони, крім однієї.
Крижаний дракон Ніера виглядає не найнадійнішою попутницею... Ну, зараз їй важко, адже саме вона пригнічує жару середнього рівня лабіринта, заради нас. Середній рівень лабіринту наповнений лавою, і просто перебуваючи тут, ми швидко втрачаємо сили. Особливо важко доводиться Кетії, яка втратила майже всі свої здібності, щоб отримати целімудрію. Просто находження на цьому рівні, вже може вбити. Тільки завдяки Ніер, ми все ще живі. Жура цього рівня б’ється завдяки холодному повітряному, який випромінює Крижаний дракон Ніер.
Я вдячний їй за це, але все ж мене гризе - "А правда, крижаному дракону в такій жарі гірше ніж нам..." Особисто я б двічі подумав перед тим, як піти сюди.
- Ніер. Соберись. Ми майже досягли потрібної точки.
Нгуен дивиться прямо вперед, кажучи це, ніби він роздратований.
Під правильним точкою він має на увазі місце, де ми пробуримо стелю, щоб потрапити на нижній рівень. Замість того, щоб йти через весь середній рівень ми просто просунемо діру в точці, де прохід середнього і нижнього рівня перетинаються.
Звичайно, є й вертикальні шахти, які з'єднують верхній і нижній рівень безпосередньо, але на думку Папа, там швидше за все повно пасток.
А можливо, там же чекає нас і Королева, і може не одна.
У такому випадку особливо слід уникати шахти.
Раніше мені чомусь здавалося, що стіни лабіринту зруйнувати не можна.
Такий ось стереотип з відеоігор.
Але якщо поглянути на навколишній світ з погляду реальності, то це зрозуміло. Звичайно, якщо у вас є пара стародавніх Драконів, які здатні зробити таку діру.
- Ладно. Ми на місці.
- Гм. Схоже, битва на поверхні щойно затихла. Я зараз приведу решту.
Сказавши це, Ронант телепортувався. Якщо судити за його словами, то виходить, що в бою Королеви проти дракона Ветра Хіувана і Дракона Моління Гоукки перемогли змії.
Завдяки Ронанту та його телепорті, вони зможуть приєднатися до нас негайно.
Телепортування - це реальночит.
- Так, ну а поки він там возиться, нам треба викопати яму ...
- Я вам не дозволю.
- ...!?
Я не відразу зрозумів, що сталося.
Вогонь рвався до стелі, а коли я зміг проморгатися, я та інші були скинуті зі спини Нгуена на підлогу середнього рівня лабіринту.
- Угх!
Коли я відступав, то тягнув головою з боку в бік і піднімався із землі.
І в цей момент я помітив чоловіка, який стояв прямо перед Нгуєном.
- ...Кьоя!
Це був Кіоя.