Інтермедія S032. Відродження
Важко описати атмосферу, яка запанувала в кімнаті після виходу Вакаба зі своїми товаришами, але зрозуміло, що вона була невеселою. Кудоу, яка завжди була поряд з іншими людьми, тепер без сили повисла на стільці після того, як їй сказали, що вона не зможе повернутися до Землі.
Не знаю, що за ситуація була в ельфійському селі але схоже Кудоу була головним цеглинком у їх групі. А тепер той, хто повинен був тримати їх усіх разом, сам потребує підтримки. У такій складній ситуації, коли всім потрібна керуюча та заспокійлива рука, ця сама рука розірвалася і природно це не вплинуло на стан решти членів групи.
"Я хочу додому, в Японію!" - думаю у цей момент, всі реінкарні думають саме про це. Я і сам думав про таке не одне. Адже рівень цивілізації в цьому світі навіть смішно порівнювати з рівнем цивілізацій у Японії. Але найбільше я сумую за своєю сім'єю, з якою мене розлучила моя смерть. І час від часу я думала: "Ах, якби я тільки міг повернутися в Японію".
Хоч я був принцом однієї з наймогутніших держав, що жили в розкоші, така думка все одно, раз за разом відвідувала мене. Я думаю, що ця ідея відвідувала дедалі частіше інших людей, які жили в менш розкішному оточенні. Стан Кудоу є явним прикладом цього. Їх замкнули в ельфійському селі, обмеживши їхню свободу. Звичайно, всі вони мріяли повернутися в Японію.
- Ніндзюк.
Тиша розірвав злісний голос Шинохара, яким вона зверталася до Кусама. Наскільки я пам'ятаю, вона і раніше його так називала. Але якщо вона колись говорила це любов, то зараз в її голосі чути злість.
- Що таке?
- А це точно, що неможливо повернутися в Японію?
Почувши цю заяву, Кудо з подивом підняла голову.
- Поведінка у них було занадто вже підозрілою, чи не так? Вони щось від нас ховають, вірно? І взагалі, якщо б не було шляху для повернення, то й розмови про це взагалі не зайшло б, так?
Переконані словами Шинохара, всі люди по сусідству були на Кусамі. Явно відчуваю себе не в своїй тарілці від стількох поглядів у його бік, Кусама почав дергатися, а Огі, який був прив'язаний до нього, від цього став морщитися.
- Не знаю! Я нічого не знаю! Правда! Ви мені вірите? Я й справді, абсолютно нічого про це не знаю!
Кусама відчайдушно намагається переконати всіх у своїй непояві. І судячи з того, як він зачастив, малоймовірно, що це брехня. Тим не менш, можливо просто через те, що Кудоу не могла відкинути променя надії, вона підлетіла до Кулсами і вхопила його за плече.
- Так, якщо ти що-небудь знаєш, то ти повинен мені це розповісти! Будь ласка!
- Я й справді нічого не знаю! Я б і сам не відмовився повернутися додому, якби міг, сидів би собі, читав би мангу та вуса не дув би!
Хоч знайдена Кусамою причина на повернення в Японію і виглядає нерозумною, але він явно говорить чисту правду. Хоча, мені здається, що він все це сказав, просто, щоб переконати в цьому Кудоу, ніж через те, хто він дійсно, так сильно сумує за мангою.
- Заспокойся, старий. Кусама сказав, що він нічого не знає? Тобі треба трохи розслабитися, вірно я кажу?
У розмову втрутився Таґава, м’яко відтасовуючи Кудоу.
- Ти не розумієш, що це означає для всіх нас! Ти побував зовні, насолоджувався життям, а знаєш, через що нам довелося тут пройти? Ти тільки й робив, що ходив, дивився на різні місця і розважався, як міг!
Кудоу зовсім не схожий на себе, вона мало не викрикує свої звинувачення.
-Чьоe?
Схоже, вона прийшла на болісну мозол.
- Розважався, кажеш? Це коли моїх батьків вбили, це по твоєму розвагу, або якщо я заради помсти ліз у найстрашніші битви, то за твоїм "Розважатися"!?
Хреново!
- Тагава! Заспокойся!
Я метнувся до Тагави і схопив його за руку. Якби я цього не зробив, він би вже врізався б Кудоу по обличчю. До речі, я не помітив, коли Кусама вислизнув з канатів, але він зараз так само, стоїть перед Кулоу, захищаючи її.
- Ах...
За спиною Кушами, вона дуже перелякана реакцією Таґави і збледенла та впала на підлогу. Хоча, судячи по кольорах її обличчя, напевно тут не тільки страх.
- Вибач. Насправді я трохи зірвався. Все в порядке. Можеш мене відпустити.
Його дихання які стало частішим в момент його сказу, стало сповільнятися, схоже, Таґава знову контролює себе. Я повірив його словам і тому відпустив його руку. Таґава глянув на Кудоу, після чого розгорнувся і не кажучи ні слова, пішов по сходах до своєї кімнати.
- Ой.... Мне так жаль ...
Кудоу сказала ці слова вибачення перед Таґавою в той момент, коли його у кімнаті вже не було. З підлоги, куди вона недавно впала, вона не підводиться і продовжує сидіти на місці, опустивши голову. Потім її плечі затряслися і стали чути тихі всхлипи.
У кімнаті знову зависла напружена тиша. Думаю, цього разу її причиною стала Кудоу. Ні я, ні Кудоу не знали про такі складні перипетії життя Тагави, у зв'язку з чим, вона випадково і зачепила його болісну точку. Слова Тагави вплинули не тільки на Кудоу, оскільки ті хлопці, які лише нещодавно обговорювали, як вони відправляться в подорож, зараз виглядають дещо зрошеними. Звичайно, Кудоу не могла знати про такі нюанси, але все ж ситуація виникла саме через її дії. Правда, я її за це не звинувачую.
- Я думаю, немає сенсу говорити про те, як би все могло бути.
Сам того не помічаючи, я повторив ту фразу, яку нещодавно сказав Кіойя. Роздумуючи над вищезгаданими словами, можна з цим погодитись. Кожна людина в цьому житті йде власним шляхом. Зрозуміло, що кожен має свої проблеми і радість на своєму шляху. Звичайно, люди не люблять згадувати про ті проблеми, через які вони були змушені пройти. Як би ми цього не хотіли, але минуле неможливо змінити. Ми не зосереджуємося на минулому, а дивимося в майбутнє.
- Староста. Одного разу ми вже померли.
Ми вже один раз померли і відновилися в цьому світі. Минуле вже не можна змінити.
- Ми померли. Ми зараз стали іншими, навіть якщо у нас і є спогади про наше минуле, але ми вже інші. Ми переродилися. Почали життя з нуля.
Староста, яка зараз плакала навгляд, підняла голову і поглянула на мене. За словами її обличчя, я бачу, що вона зрошувала цю просту істину і при цьому вона ж її дратує.
Навіть якщо ми повернемося до Японії, то тепер нам вже не буде місця.
Староста б'ється. Навіть старий мусить зрозуміти цю просту логіку. Просто вона не хоче цього визнавати. Може ми трохи схожі на тих, ким були раніше, але не на 100%. Є такі, як Катіа, у яких навіть пол помінявся. Вона вже точно стала зовсім іншою людиною. Навіть якщо ми перемістимося в Японію, то хто нас там чекатиме? Ми вже стали мешканцями іншого світу.
- Краще давайте думати про майбутнє. Думати про те, чого ми хочемо. Або що нам треба зробити.
Я сказав ці слова, в той час, коли я сам намагаюся зрозуміти, чого ж хочу я. Що мені робити далі?
- ...Скуштуй гріхи.
Я чую ці кляті слова у своїй голові і мені здається, що з кожним разом вони стають все голосніше й гучніше. Чим я невпевненіший, тим більше ці слова впливають на мене.
- ...Скуштуй гріхи.
Заткнись! За що ти хочеш, щоб я спокутував гріхи? Що ти хочеш, щоб я зробив?
- Шун?
Можливо помітивши, що зі мною щось не так, Катіа з занепокоєнням мене гукнула.
- Все в порядке. Я просто і сам думав про те, що мені робити далі.
И я не лгу. Я й не знаю, що мені робити. У мене в голові стільки різних інформації, що я не можу зосередитися на чомусь одному. У всьому, що пов'язано з моїм майбутнім можна сказати: "Я перебуваю в повній розгубленості".
До теперішнього моменту, я діяв виходячи зі своїх переконань. От тільки, якщо від них тепер хоч який-небудь прок? Брат Джуліус помер, батька вбили прямо на моїх очах, його вбила моя сестричка Суе, яка потрапила під вплив Юго і його плану по знищенні Королівства. Заради того, щоб зупинити Юго ми і пройшли весь цей шлях до села ельфів, в результаті я виявився неспроможний хоч щось змінити. А потім я дізнався про те, що Вакаба використала Юго і після чого позбулася його. А я про всі ці глобальні рухи в світі навіть і не підозрював. До цього моменту я діяв так, як вважав правильним, але тепер мені здається, що я просто плив за течією.
І що мені тепер робити? Питання треба ставити по-іншому, що я взагалі можу зробити, якщо моїм противником буде Вакаба? Думаю, абсолютно нічого. Тільки недавно я їм не зміг абсолютно нічого протиставити, мене побили, а я валявся на підлозі і нічого не міг зробити.
- ...Скуштуй гріхи.
Я був шокований, коли намагався відкинути свою невпевненість і заглушити цей огидний голос у голові. Правда, не дивлячись на це, в голові у мене продовжували битися ці слова. Я не можу нічого зробити з ними, окрім того як намагатися не звертати на них уваги.
- Шун, а з тобою все гаразд? Ти не дуже добре виглядаєш.
- Так. Схоже я ще не зовсім здоровий. Треба мені повернутися в свою кімнату і трохи відпочити. Заспокойтеся і подумайте, що мені робити далі.
Так я відповів на занепокоєння Катіа і попрямував назад, до своєї кімнати. Ніби б у моїй відповіді не було нічого дивного, так? Схоже, через долучені в мою голову голосів я став занадто емоціональний. Наприклад, спілкування з Кіойя було менш хвилюючим. Зрозуміло, що у нього, те ж є свої власні проблеми, а я не розбираючись взяв і наїхав на нього. Треба було б з ним сісти і спокійно обговорити все.
Правда цього й не сталось. Світ змінився швидше, ніж я думав. не даючи мені часу подумати. І все це лише погіршувало ситуацію.