312. Обмеження терпіння (Скука)
Коли я спустилася вниз, було досить чітко видно, як все в кімнаті знову напружувалися. Коли я з'явився, майже всі мої погляди відразу вперлися у мене. Ох. Отже, саме моє існування для когось вже є стресом, зрозуміло.
Кусама ще не повернувся, та й інші все ж досі залишаються на місці. Тому я думаю, що перерва триватиме поки. Я від них відчуваю себе як в центрі шторму, тому піду-ка я звідси! З якоїсь причини, Огівара стоїть на колінах, але я зробила вигляд, що нічого не помітила.
Я знехтувала тим, що мала на увазі, і продовжувала йти далі. Коли я проходила повз Шинохара, її зупинили дві дівчини. Я зробила вигляд, що не помітила цього і пройшла через двері назовні.
Боже. Здається, я ходжу по мінному полі. Це мене дратує. Може плюнути на них на всіх? Не можна? Жаль...
Після перерви наша дискусія продовжуватиметься, ось тільки мій головний помічник - Ворота зараз явно не в настрої. Можливо, не варто більше розраховувати на його допомогу. У такому випадку, мені потрібна допомога від ще когось, ось тільки кандидат на цю посаду залишився лише один.
До речі, про цього кандидата Вампірник покликала чорного вовка і зараз сидить, обблокувавшися на нього, і засмагає. Эй, Вампирчик. Хіба так можна? Хіба можна вампіру загоріти? Здається, що вампірник спеціально випіндовується, порушуючи всі існуючі вампиські закони. Якби вона була звичайною дівчиною, то сценка з загоряння під променями сонця дивилася б навіть мило, але вона ж вампір.
- Що?
Не "Чогокай"! Тобі, мабуть, соромно так поводитися, коли пам’ятаєш про те, що сонце робить з усіма іншими вампірами!
- Погода просто чудова. Якби не запах, я б з легкістю змогла тут задрімати.
Извинись! Негайно вибачся перед усім вампірським племенем! Ні, погода справді чудова. Сонечко припікає. Чорний вовк, на якого обблокувалася Вампірчик, виглядає дуже м'яким і пухнастим. Якби ще не запах пожежників, то погода дійсно була б просто чудовою. Поки я все це обдумувала, Вампірчик і правда закрив очі і схоже збирається, блін, заснути.
- Ай!
Чомусь це мене розлютило, тому я трохи пняла Вампірчика. У відповідь вона втупилася на мене зі злістю, ну прости, це був "Форс мажоре", тому немає чого ображатися! Та й взагалі, Вампірник сама в цьому винна!
- Що за справи? Вже і поспати не можна?
Не можна!
- Навіть якщо я засну, то нічого страшного не станеться. Толку-то від мене на цьому зборищі ж ніякого. Якщо я не потрібна, там може мені бути і не треба?
Раніше, можливо, так все і було, але з огляду на надмірний стан Ворітха, відпускати другого свого помічника було б занадто незручно для мене. Мені треба якось змусити її взяти на себе головну роль! А вона взагалі зможе... Хоч щось пояснити? Може краще не ризикувати?
- Мені так нудно. Що я сиділа там постійно клевала носом. Ось і не втрималася.
Сказавши це, Вампірчик солодко зівнула і потягнулася. Все це виглядало просто шалено сексуальним. Прокляття. Може бути, мені її величезна груди відірвати? А ні, не варто. Я раптом згадала Короля Демони, яка простягалась своїми руками до мене з кривою на губах, тому швидко відкинула всі думки про те, щоб відірвати їй груди.
- І взагалі, хіба тобі потрібно пояснювати це все їм, Майстер? Цей Ґероішка поводиться так, ніби від нього щось залежить, але це ж абсолютно не так? Нехай будуть вдячні, що ми їм хоч щось пояснили. Ми ж не зобов'язані їм все розжовувати і в рот покласти, тому можна на цьому всі й закінчити.
Ого, схоже Вампірнику ця дискусія набридла багато більше, ніж мені здавалося.
Хоча, я частково розумію її почуття. Вампірник повністю відкинула своє минуле життя. Вона чутливо розділяє своє минуле життя і те, яким вона зараз живе, тому й до реінкарнованих вона відноситься як до незнайомих людей, з якими вона колись давно перетиналася. А може й взагалі як до незнайомих людей. Саме тому їй здається, що ми їм нічого не зобов’язані пояснювати.
Якщо чесно, вона навіть у чомусь права. Ми дійсно не зобов'язані нічого пояснювати реінкарнованим. Тим не менш, вони все-таки є жертвами, тому і залишати їх у повному небі було б занадто жорстоко, тільки тому я й взялася за те, щоб всі їм пояснити. Ми дійсно не зобов'язані це робити. Як Вампірник і говорила, Ямада зовсім даремно вважає, що має якесь право нас допитувати, на його запитання ми відповідаємо тільки через доброту душевної.
- І взагалі, Майстер, ти з ними такий тривалий діалог ведеш? Просто чудо якесь. Зазвичай ти і двох слів зв'язати не можеш.
Гей, це ще що за натяки такі зараз були! Ні, можливо це правда, але не будь-яку правду варто говорити вголос, зрозуміло!
- Раптом бачити таке, від холоднокровної і нелюдського Майстра, яку я звикла бачити.
А вона продовжує говорити про мене погані речі. Вампірчик, моя люба тобі не здається, що нам треба гарненько це ДІЗУДИТИСЯ? Схоже, мені з тобою доведеться обговорити непорозуміння між нами.
- *Вітрах*. Ладно, поняла я. Я спробую взяти на себе провідну роль.
У той момент, коли я вже зібралася затягнути Вампірника у свій будиночок для невеликоїДИСЕСІЇ з нею, вона несподівано зробила таку заяву. Це... що зараз ...Было? Вампірник, невже ти почала розуміти, що думають інші.
- Гей, звідки таке здивування на обличчі? Ти мене взагалі за кого вважаєш, Майстер?
За сором раси вампірів. Мабуть, це вплинуло на моє обличчя, бо Вампірчик з роздратуванням схопився. Чорний вовк, на якому вона спиралася до цього, розчинився в її тіні, наче його туди якась сила засмоктала.
- Хмпф. Готова ритися, що якщо все залишити на Майстра, то цей фарс продовжував би ще довго. Звір теж не міг з цим справитися. Час закінчувати з усією цією каніллю.
Сказавши це, Вампірчик спокійно вирушила до будинку в дереві, де сиділи реінкарнували. Ти взагалі ким себе знімала? Звідки у тебе ця поведінка впевнена в собі і успішної жінки?
- Ну і чого застигла? Чим раніше почнемо, тим швидше з усім цим закінчимо.
Перш ніж відкрити двері, Вампірчик обернулася і покликала мене. Я відчувала себе не в своїй тарілці, тому пішла за нею на нестерпних ногах.