Інтермедія. Минуле (Сміх)Ч. 14)
Коли Фоддвей відкрив очі, він побачив над собою незнайому йому стелю. Даючі слабкий світло лампи на стелі так само йому були не знайомі. Тим не менш, хоч він і відчував слабкість та спрагу, але чим більше проходив часу, тим частіше він приходив в себе. А разом з свідомістю поверталися і спогади. Капітане, який почувався погано. І який потім раптово напав на нього. А потім був жахливий біль і він відключився.
Фоддвей не міг зрозуміти, що там чорт візьми сталося. Адже капітан був одним з найвірніших. Так і метод зради був якимось занадто бідним.
Фоддвей взяв емоції під контроль, але після того як він почав усвідомлювати в яку ситуацію потрапив, його знову почало потріхати. Тіло лежить на ліжку. Це добре. Ось тільки тіло його прикручене до ліжка товстими шкіряними ремінцями. І ці ремені дуже багато.
- Якого біса?
Фоддвей настільки здивувався, що проговорив цю думку вголос. Фоддвей був досить відомою персоною в світі фінансів та капіталу. Один з тих, хто безпосередньо впливав на події по всьому світу, так що бути пов'язаним, як був зв'язаний він зараз, це дуже дивно. Це ж повинно було статися, щоб такої людини як він, так прикрутили до ліжка? І перше, що прийшло Фоддвею в голову було природно "викрадення".
Ось тільки, обдумавши цю можливість, Фодвей відкинув її. Навіть якщо здається, що капітан зрадив його і викрав, ситуація все одно залишається занадто дивною. Єдина частина тіла, якій Фодвей міг рухати, була голова, ніж він і використав її для вимірювання навколишнього середовища. Навколо його ліжка було велика кількість медичного обладнання. До його руки була приєднана крапельниця. Побачивши все це, він зрозумів, що знаходиться в лікарні або у чомусь подібному. Для викрадачів, віддати його в лікарню було б занадто дивно.
І все ж факт того, що він прив'язаний до ліжка нікуди не зник. Хотілося б, щоб хтось пояснив йому ситуацію. Фоддвей вирішив так, він почав кричати в сторону дверей.
- Эй! Є тут хто-небудь?
Почав кричати, він відчув, як його горло знову зачинилося. Відтоді як він став дорослим, йому ще ніколи не доводилось відчувати таку спрагу. У горлі було так сухо, що хотілося постійно кашляти. Можливо, хтось почув його крик, тому що за дверима почулися швидкі кроки, а потім двері різко відкрили. Фоддвей засліплений світлом, що йде з коридору, прикрив очі. І тільки в цей момент, він зміг зрозуміти, що у кімнаті, де він лежав не було ніякого освітлення, тим не менш, Він все відмінно бачив. Судячи з того, як його мучить спрага і як він відвик від сонячного світла, у несвідомому стані він, здається, провів багато часу.
- Ви прийшли в себе?
Потім його увагу переключилося на чоловіка, який стояв у коридорі, котрий зовсім не відповідав сподіванням Фоддея. Фоддвей думав побачити медсестру або, в крайньому випадку - лікаря, але у дверях стояв офіцер поліції.
- Поліція?
Він несподівано виголосив своє запитання вголос. Почувши його голос, поліцейський явно здивувався. Фоддвея знову прокинулося, побачивши це роздратування. Він прив'язаний до ліжка, природно йому не подобається, як з ним обходиться медичний персонал, і озвучити свої претензії, це природна потреба.
- І що за хрінь тут відбувається? Сподіваюся, Ви усвідомлюєте, кого саме ви тут прив'язали до ліжка?
Почувши слова Фоддея, офіцер поліції здригнувся. Схоже, він був обізнаний хто такий Фодвей.
- Швидко, розв'яжіть мене.
Його наказ був не таким, як очікувалось.
- Я, я зараз покличу кого-небудь!
Прокривши це, поліцейський втік і не дав Фоддвею сказати все, що він про те думав.
- Скільки пальців Ви бачите?
Скільки часу пройшло відтоді, як поліцейський втік? Фоддвей не міг точно сказати, оскільки годин у кімнаті не було, але враховуючи, що його тіло було прив'язане до ліжка, зрозуміло, він вважав цей час вічністю. Але навіть вічність кінцева. Нарешті хтось зайшов до кімнати, і це був не поліцейський, точніше в кімнату зайшло кілька чоловік. Один з них, схоже, був лікарем, який зараз і проводив лікування Фодвей. Фодвей так і залишався пов'язаним.
- Три.
Хоч його злість ставала все більшою, він відповів доктору на його питання. На початку Фодвей орал, щоб його негайно звільнили і пояснили, що тут взагалі діється, але на всі його крики відповідали щось типу: " Залежно від результату дослідження ми зможемо прийняти рішення про ваше звільнення". Фоддея обурювалася, що з ним поводяться як з якимось маніяком - вбивцею. З іншого боку, люди навколо Фоддея, включаючи лікаря, були надзвичайно серйозними і не додавали йому радості. Коли він вирішив, що буде ліпше співпрацювати, то заткнувся і смиренно почав відповідати на запитання лікаря.
- Вибачте, можете відкрити Ваш рот.
- Звичайно.
Фоддвей відкрив свій рот, як його і просили. Лікар підійшов до роту Фоддея, щоб подивитися ближче, але у Хомеї було дивне відчуття, що щось не так. Зазвичай, коли просять відкрити рот, це роблять для того, щоб подивитися на горло, вірно? Але зараз лікар займався дослідженням того, що було набагато ближче, тобто обстеженням зубів. Мало того, на його зуби дивився не тільки доктор, але й всі інші в кімнаті. Всі шість чоловік в кімнаті дивилися на його зуби.
- Сподіваюся цього вистачить?
Не відчуваючи себе в своїй тарілці, він закрив свій рот.
- А... Да... Звичайно.
Лікар відповів якось невпевнено.
- Отже? Який діагноз?
Фоддвей поставив це запитання, не приховуючи свого роздратування. Перегляд був досить поверховим. Замість оцінювати стан його здоров’я, вони більше оцінювали ступінь зміни. Фоддвей, звичайно, тільки недавно прокинувся, але з його точки зору такий огляд був повним знущанням.
- Пане Фодвей, мушу сказати, що ви дуже пов'язані.
- Ніби в цьому могли бути якісь сумніви.
Фоддвей несхвально висловив свою думку.
- Взагалі-то сумніви були.
Але відповідь була далекою від очікуваного. Ці слова були, здається, керівником групи людей довкола Фоддвея.
- Ви єдиний пацієнт, який зміг повернутися до свідомості або точніше, єдиний з тих хто зумів знову мислити раціонально. З усіх тих, хто був заражений вампіром, Ви єдиний змогли залишитися зміненим.
Людина сказала це сумним голосом.
- Що?
Фоддвей не зміг придумати нічого іншого, як поставити це дурне питання.