Без 18. Море трупів.
Я не очікував, що наслідки бою будуть такі жахливі. Робота закінчена і я смертельно втомився. Думаю, через мої високі фізичні показники фізичною втомою я не відчуваю. Але ось ментально, я просто вимотаний.
Все через те, що я займався уточненням списку мертвих і узгодженням компенсацій для членів їхніх сімей. Восьмеро моїх безпосередніх командувачів понесли серйозні втрати. Більше половини померло, після того як я змусив їх безупинно атакувати армію ворога, практично, це була самогубства. Кожного разу, коли мій погляд зупиняється на списку втрат, я відчуваю, що чую голоси померлих, які проклинають мене.
Також є сім’ї, що ридають над трупами своїх улюблених. І я маю говорити їм слова потіхи, але мені важко знайти такі слова. Я сам не вірю в те, що говорю. Я просто не маю право на те, щоб говорити їм все це. Це я, причина того, що вони померли, саме мої накази привели їх до смерті. І саме тому, я і не можу співчувати їм.
Таким чином, щоб позбутися цих думок, я і вирішив завантажити себе роботою з приводу ліквідації наслідків бою. Форт на полі бою був зруйнований моїми власними руками, і тому ніякої стратегічної важливості вже не представляє. Немає сенсу захищати груди щібня. Однак, всередині цих руїн залишилися мертві воїни з обох армій, на них може бути щось цінне, що потрібно зібрати. Якщо все це не заберемо ми, то забрати мародери. Після того, як я зруйнував форт, більшість речей, з тих що були всередині, звичайно ж стали непотрібними, але бувають і успішні знахідки, які не постраждали під обломками, їх треба зібрати.
Найгірше - це, звичайно ж, збирання трупів. Ті, хто займається їхнім збиранням, це природно члени восьмий армії і нещодавно наняті новачки. Більшість трупів почали розкладатися. Часто після того, як вони знайшли іншого трупа, зупиняються і плачуть від горя.
Це все наслідок моїх дій. У мене просто немає слів. Але я не можу і зберігати мовчання.
Я без жодних ознак жалю в голосі сказав працівникам, "Хват кидається, бегом, працювати". А коли на мене починали дивитися з обуренням, я відповідав їм похмурим поглядом. Під цим поглядом вони ламалися і опускали очі.
Члени 8-ої армії, це збірна солянка, члени якої не були мені дуже близькі. Та й вони від самого початку не були мені особливо віддані. А після того, як я переслідував їх на зарізу де вони втратили багато друзів і співпрацівників, їхні почуття до мене перетворилися в ненависть та страх. Ненависть через всі ці безглузді смерті. Але вони не можуть підкоритися мені. Вони чітко розуміють, що́ їх чекає в некорисні.
Зараз я командую армії зла, яка править підлеглою за допомогою страху. Справедливості для них немає. Саме так вибрав я. І тепер, я не можу піти з нього.
Важко зітхнувши, я піднявся зі стільця в своїх особистих апартаментах. Сьогодні буде засідання командирів.
Я залишив свою кімнату і попрямував до кімнати для переговорів. По дорозі я несподівано зустрівся з Меразофісом.
- Вітаю.
- Привіт.
Ми обмінялися короткими вітаннями. Мерозофіс дбав про Софії все її життя. Крім того, з тих пір, як я став командиром армії, він допомагав мені по багатьом питанням, будучи більш досвідченим командуванням. Він може і спокійна людина, яка воліє більше мовчати, ніж говорити, але зараз його явно щось нудить. Його бліда шкіра, сьогодні майже біла.
Без жодних затримок ми обидва зайшли в кімнату засідання. Всередину, вже був командир Дорадо, так само в поганому настрої. Хоча він, здається, просто втомився фізично, його моральні проблеми не пригнічують. На відміну від мене і Меразофісу, командир Дорадо звичайний демон. Його фізичні показники досить низькі. Гадаю, після усіх воєнних дій фізична втому додалася ще й втоми від наслідків війни.
- Хмм. Пане Меразофіс і пан Вратх.
Його голос також відчуває втому. Схоже, він дуже втомився.
- Дякую за вашу важку працю.
Сказав я на автоматі.
- Хмм. Схоже я виглядаю дуже втомленим?
- Так, Смертельно втомленим.
Немає сенсу приховувати це, так що я відповів чесно.
- Мені так соромно. Я був розбитий в момент, який повинен був стати моментом моєї слави, а після битви стало все тільки гірше. Мої плани і надії розбиті.
Командир Дорадо слабо посміхнувся. У цей час командир Комі увійшов до кімнати. Командир - гігант, можливо відчув важку ситуацію в кімнаті, сів на стілець якось занадто зухвало. Командир Когоі виглядає хворим. Думаю, він теж, більш-менш втомився, після всіх цих дій.
Я теж зайняв своє місце і почав чекати початку засідання. Через кілька секунд до кімнати зайшла пані Широ. Може мені і здалося, але вона відразу ж почала дивитися на командира Комі. Очі в неї закриті, так що я можу і помилятися, тому що важко зрозуміти, куди вона насправді дивиться.
- Дуже добре. Схоже все вже на місці.
Поки я дивився на пані Широ, я не помітив, як Аріел зайшла до кімнати. Збір не повний, деяких командирів немає, так що, мабуть, їх нема поблизу. До того ж пан Балто, який стоїть поряд з Ариел виглядає жахливо. Він такий блідий, що здається може померти прямо зараз. З ним точно все в порядку?
Дякую за добре організовану роботу, щоб усунути наслідки воєнних дій. Мені, звичайно, не хочеться вам це говорити саме зараз, коли Ви всі так втомилися, але у нас попереду ще багато роботи. Нам потрібно прискорити реорганізацію нашої армії для підготовки до наступного бою.
Ніхто не відповів, але я думаю, що зараз у кожного в голові тільки одна думка "Ну дай же нам хоч трохи відпочити!"