— Я думав, що точно буде гарна стаття через вчорашній благодійний захід, — похмуро сказав Сельфіус, гортаючи газету.
Сельфіус ще не знав, що сталося на вечірці минулого вечора. Він також все ще приховував від нас те, що сталося в школі. Я знала, що він не хоче, щоб ми про це знали, бо це було б ніяково для нього.
Я уважно спостерігала за Сельфіусом, який ретельно переглядав газету, бурмочучи собі під ніс.
«Чи варто мені першій йому сказати?» — мені потрібно було поговорити з ним про це, але я не знала, як почати розмову.
Ми з Тердео довго обговорювали це минулої ночі, але жоден з нас не міг придумати гарної ідеї. Жоден з нас раніше не виховував дітей.
Примітка перекладача: а у вас у майбутньому ще свої діти будуть (мабуть?), тож... тренуйтеся.
Поки я була заглиблена у роздуми, Тердео зупинився перед входом до їдальні. Він спинився і глянув на Сельфіуса. Він ніби питав мене, чи я вже говорила з ним про це.
Я слабо похитала головою у відповідь.
— Ваша Світлість, що ви там робите?
Сельфіус відклав газету вбік і побачив Тердео, який стояв у дверях. Він зацікавлено нахилив голову.
— Я потягуюся.
— Пфф, — Сельфіус закотив очі.
Тердео незграбно потягнувся, бо він ніколи цього не робив, і прокашлявся, перш ніж підійти до свого місця. Коли всі сіли на свої місця, Сельфіус, як завжди, почав снідати.
За обіднім столом запанувала тиша.
Сельфіус, який був єдиним, хто їв, звернув увагу на тишу і підняв голосу.
— Ви двоє не будете їсти?
— Що?
Ми з Тердео були заглиблені в думки і навіть не торкалися їжі. Я озирнулася і повільно підняла руку над столом.
— Звичайно, їстиму. Прямо зараз.
— Зачекай, — швидко сказав Тердео, перш ніж я встигла взяти виделку. — Ти ж не забула, що лікар сказав учора? Він сказав бути обережною і не напружуватися.
Тердео дивився на моє зап'ястя.
— Все добре, — хіба виделка така важка?
Тердео відрізав шматочок хліба на один укус розміром і підняв його виделкою, перш ніж запропонувати мені. Він підніс шматочок хліба близько до моїх губ.
Я перевела погляд з їжі на Тердео. Він що...?
— Чому не їси? О, задалеко? — Тердео недбало встав зі свого місця і підійшов до мене, все ще тримаючи виделку в руці. Він поклав іншу руку на стіл і зігнувся, щоб піднести її ближче до моїх губ. — Ось.
«Він намагається мене нагодувати?» — збентежена, я почервоніла. Моє обличчя палало.
Вираз обличчя Тердео був, як завжди, спокійним.
— В чому справа? Ти не збираєшся їсти?
— Ц-це для мене?
— Так, — Тердео недбало кивнув, ніби це було очевидно. Коли я все ще не їла, він здивовано нахилив голову. — Хочеш щось інше, крім хліба?
Пробурмотів він, озираючись на стіл, повний їжі.
Він може навіть почати пропонувати мені все, поки я не спробую.
— Чому Його Світлість раптом дивно поводиться? — Сельфіус виглядав збентеженим, спостерігаючи за нами.
Я тихо зітхнула і простягнула руку.
— Моє зап'ястя...
Грух! Сельфіус схопився зі свого місця, відкинувши стілець назад.
— Боже, ти мене налякав. Що трапилося, Сельфі?
— Ваша Світлість, — вигукнув він і поспішно підійшов до мене. — Ви пошкодили зап'ястя?
Погляд Сельфіуса був прикутий до мого опухлого та забитого зап'ястя.
— О, це...
Перш ніж я встигла закінчити, Сельфіус швидко повернувся і пильно подивився на Тердео.
— Ви просто стояли осторонь і спостерігали, як Її Світлість отримувала травму?
— Я... — почав Тердео.
— Що сталося на заході минулого вечора? — перебив Сельфіус Тердео і стурбовано подивився на моє зап'ястя. Він не наважився доторкнутися до нього, але виглядав шокованим і стурбованим. Я подумала, що можливо мені не варто було йому про це розповідати.
— Ти маєш рацію, це моя вина.
— Звичайно! Захищати Її Світлість, щоб вона не постраждала, це ваша робота! Це ваша недбалість!
Я простягнула іншу руку і легенько поплескала Сельфіуса по плечу.
— Все гаразд, Сельфі. Я просто впала і пошкодила зап'ястя.
— Ви впали? — обличчя Сельфіуса зблідло. — Як ви могли стояти осторонь і дозволити їй впасти? Треба було впіймати її раніше, або впасти замість неї!
Можливо, зрозумівши, що він надмірно реагує, Сельфіус швидко обернувся після свого спалаху гніву. Потім він наказав серу Молтону принести лід для мого зап'ястя.
— Я прикладу вам лід.
— Все гаразд, Сельфі. Тердео прикладав мені лід усю ніч. Набряк вже майже спав.
— Його Світлість? Він би ніколи такого не зробив, — Сельфіус з сумнівом подивився на Тердео.
Але це була правда. Тердео приготував мені лід, а коли він весь розтанув, він навіть сам приніс ще. Гадаю, він не спав більшу частину ночі, бо доглядав за моїм зап'ястям. Він вибачився за те, що не зміг дотриматися своєї обіцянки завжди бути поруч зі мною, щоб захищати мене. Він звинувачував себе у тому, що сталося.
— Тож раніше виглядало гірше? — Сельфіус взяв пакет з льодом у сера Молтона та обережно поклав його мені на зап'ястя. — Ви кликали лікаря?
— Так, звичайно. Він сказав, що воно просто трохи опухло.
— Коли лікар це сказав? Я думав, він казав тобі не користуватися зап'ястям через сильний синець.
Я кинула на Тердео погляд поверх голови Сельфіуса.
«Чому ти це сказав?»
— Справді? Все так серйозно?
— Ні. Тердео просто перебільшує.
Я спробувала заспокоїти Сельфіуса, глянувши на Тердео. Колись напружена та тиха атмосфера трохи послабилася.
Думаючи, що це його шанс, Тердео поклав виделку, яку тримав, і обережно запитав:
— Сельфі, щось відбувається цими днями? Можливо, з твоїми друзями в школі?
— Перепрошую?
«Невже він справді має бути таким очевидним?» — я ледь чутно зітхнула і схопилась за чоло.
Сельфіус, який дуже обережно охолоджував моє зап'ястя, злякався цього питання.
— Емм, — сказав він, задумавшись.
Ми з Тердео спостерігали за Сельфіусом, поки чекали.
Його губи повільно сіпнулися, і він сказав:
— Ні. Нічого не відбувається.
Звичайно. Він не розповідав нам весь цей час. Чому він раптом вирішив би це зробити зараз?
— Зрозуміло, — Тердео кивнув, нахмурившись.
«Зрозуміло? Це все, що він хоче сказати? Як він планує продовжити цю розмову? Така відповідь не призведе до жодних інших питань! Який у нього тепер план?»
Я пильно подивилася на Тердео, засипаючи його цими питаннями. Відчуваючи мою критику, Тердео повільно уникав мого погляду.
Поки ми мовчки сперечалися, Сельфіус глянув на годинник, щоб перевірити час.
— Я допоможу вам приготувати лід, коли повернувся зі школи, — слабко сказав він. Йому вже час було йти.
Сельфіус обернувся, щоб вийти з їдальні. Я здивувала себе, раптово схопивши його за руку.
— Ваша Світлість?
— Ти погано почувався вчора. Тобі сьогодні краще? Якщо ти ще не повністю одужав, можеш ще відпочити. Тердео також сказав, що твоє здоров'я в пріоритеті, — я раптово відчула тривогу.
Сельфіус подивився на руку, яку я тримала, не знаючи, що робити. Він посміхнувся.
— У мене все добре.
Його ухиляння трохи мене розчулило. Скільки разів я чула, як він каже, що з ним усе гаразд? Чому я ніколи не сумнівалася в цьому? Чому я не запитала вдруге, щоб переконатися, що він каже правду? Я придушила своє занепокоєння і спокійно сказала:
— Тоді дозволь мені відвезти тебе до школи.
— Спочатку вам слід подбати про своє зап'ястя. Я можу піти до школи сам.
Коли я спробувала встати зі свого місця, Сельфіус забрав руку.
— Я повернуся!
І перш ніж ми встигли його зупинити, він вислизнув з їдальні.
— Він втік, — пробурмотіла я з жахом, дивлячись на двері, через які вийшов Сельфіус.
Весь цей час, коли я наполягала, щоб відвезти його до школи, він казав, що з ним все гаразд і що він може піти сам. Тоді я не дуже над цим задумувалася. Але тепер. Коли я все знала, я розуміла, чому він так поводився.
«Для всього, що роблять діти, є причина».
З розбитим серцем я закусила нижню губу.
— Це погана звичка.
Тердео, який був поруч зі мною, простягнув руку і торкнувся моєї нижньої губи.
— Тобі не потрібно кусати губи і стримуватися. Ніхто не просив тебе стримуватися. Просто роби, як хочеш. Тому ти й одружилася зі мною, чи не так?
— Робити, як мені завгодно?
— Так. Наприклад, — Тердео повернув голову, щоб подивитися, куди втік Сельфіус. — Якщо хочеш піти і повернути Сельфіуса, тобі слід це зробити. Просто йди і забери його назад. Ніхто тебе не зупинить. Бо я тут.
— Але...
— І Сельфі, — Тердео перевів подих. — З Сельфі все буде добре.
— Звідки ти знаєш? Ми навіть не знали, через що проходив Сельфі.
— В Сельфі є ти, і ти так про нього піклуєшся. Тож йому стане краще, — Тердео подивився на мою покусану нижню губу і мовив: — Вона ще не загоїлася після вчорашнього. Наступного разу, коли тобі захочеться вкусити губу, краще вкуси мій палець.
Тердео недбало простягнув палець з порожнім виразом обличчя.
Примітка перекладача: гадаю, ніхто з нас, читачів, не відмовився б від того, аби вкусити Тердео... хоча, це могло б призвести до смерті, буквально. Рівень його довіри до Перешаті настільки високий, що він навіть ніби забуває про своє прокляття поруч із нею, адже вона єдина, кого воно не вб'є, тож можна дозволити собі подібні жарти) Це мило.
— А що, як я справді вкушу тебе за палець?
— Я сказав тобі це зробити. Яке це має значення? Це ж просто укус.
«Не думаю, що не зроблю це», — я подивилася на палець Тердео прямо переді мною і вкусила його. Я думала, що він здивується, але обличчя Тердео зовсім не змінилося.
Ми повільно подивилися одне на одного.
Тердео підняв іншу руку, поклав її мені на голову та погладив її, його інший палець все ще був між моїми зубами.
— Молодець.
Ем, що тут відбувається? Було дивно, що він хвалить мене за те, що я вкусила його палець, як він мені казав.
Я відпустила його палець і відлинула від нього.
***
Я набралася сміливості після слів Тердео та вирушила до школи Сельфіуса. Я зустріла інших жінок, які забирали своїх дітей із занять, але, на щастя, принцеси Додолеї там не було.
На відміну від минулого разу, я чекала в кареті. Невдовзі з будівлі висипали школярі. Юні благородні діти побігли до своїх батьків, які чекали на них. Вони щасливо поїхали додому у своїх каретах.
«Сельфіус, мабуть, бачив це щодня, коли сам ішов додому», — чому я не прийшла сюди раніше? Я відчула біль у серці.
Я побачила, як Сельфіус виходить зі школи зовсім один серед жвавих дітей. Його плечі опустилися нижче, ніж зазвичай.
«Сельфі...»
Він, мабуть, не хотів, щоб я приходила, бо не хотів, щоб я бачила його таким. Він хотів би, щоб я бачила лише його хороші сторони.
«Що, як мій прихід сюди сьогодні зачепить його гордість?» — я завагалася і не відчинила двері карети. Все, що мені потрібно було зробити, це ступити один крок уперед. Але я не могла, боячись, що цей крок зашкодить Сельфіусу.
Сельфіус зупинився. Він дивився на інших дітей, які бігли до батьків. Я бачила самотність, заздрість і смуток у його очах. Він опустив очі в землю і продовжив йти.
Я зовсім забула про те, що могла б завдати шкоди Сельфіусу чи його гордості. Я відчинила двері карети і крикнула:
— Сельфі!
Сельфіус раптом підняв голову.
— Мама тут!
Всі повернулися, щоб подивитися на нас.