«Що?»
Примружившись, Тердео підняв пігулку та підніс її ближче до Айлет.
— Це твоя кров, яку продав той чоловік? Айлет, ти впевнена?
Все ще сонна, Айлет потерла очі обома руками та широко розплющила їх. Вона пильно вдивлялася в пігулку та впевнено кивнула.
— Так. Можна розірвати цю тонку плівку рукою або використати її, вкусивши зубами... Щ-що трапилося? — рішуче сказала Айлет, але її голос замовк від страху, коли погляд Тердео ставав все лютішим з кожним її словом.
— Нічого, — Тердео відновив самовладання та поклав пігулку назад у нагрудну кишеню. Його червоні очі пильно дивилися на прибудову. — Я все гадав, де мені шукати підказки, але ніколи не уявляв, що вони самі приповзуть до мене.
Якщо той чоловік продавав цю отруту — кров Айлет, повстанцям, він мав щось знати. Секретні паролі, якими обмінювались під час зустрічі, місце збору, обличчя чи імена. Якщо пощастить і їхня наступна зустріч вже була запланована, ми зможемо їх зупинити.
— Сайорис. Залиш це мені.
— Гадаю, в мене немає вибору. Але я буду перевіряти, чи все ти зробив правильно, — Сайорис розчаровано клацнула язиком.
«Але якщо ця отрута — кров Айлет, то отрута, яку я проковтнула минулого разу, зрештою була кров'ю Лапілеонів, — як я і думала. Коли я прокинулася, я відчула себе бадьорою. Не думаю, що я б почувалася так, якби це була справжня отрута. — Або ж в мене є імунітет до всіх видів отрут чи щось таке».
— Гадаю, це вирішує всі невідкладні питання, — сказала Глорія, оглядаючи свою родину. — Фін, Айлет і я повинні підготуватися до процедури удочеріння, тому, гадаю, нам потрібно повернутися до великого герцогства.
Глорія рішуче встала зі свого місця.
Здивована цим, Айлет повернулася до мене.
— А як щодо Її Світлості? Вона поїде з нами? — спитала Айлет. Вона не була готова прощатися.
Замість того, щоб відповісти, я встала і підійшла до Айлет, яка все ще була на руках у Фінеаса. Вона простягнула руки і кинулася мені в обійми. Вона була такою теплою. Можливо, температура тіла дитини була вищою, ніж у дорослої людини. Якби я заплющила очі, тримаючи її на руках, я б відчула всім тілом, як б'ється її серце.
— В-ви не поїдете?
— Ні, я маю залишитися тут.
— Т-тоді...
— Але не хвилюйся, Айлет.
— Але...
— Я буду тут, тож ти зможеш приходити до мене, коли захочеш.
— К-коли завгодно?
Я ніжно торкнулася її чола й посміхнулася.
— Звичайно! Приходь до мене будь-коли!
— А якщо я захочу поговорити з вами? Навіть якщо я поїду найшвидшою каретою з великого герцогства до столиці, це займе щонайменше місяць. Я не зможу приїхати одразу.
— Тоді ти можеш написати мені листа. Ми можемо записувати те, що бажаємо сказати одна одній, і писати листи. Тоді це буде схоже на бесіду.
Айлет пробурмотіла собі під носа «лист», і на її обличчі промайнув жах.
— А-але я ще не вмію писати! Я-я не вмію писати листи!
Її батьки не навчали її належним чином. І вони точно не відправляли її до школи або до репетитора.
— Тоді ти можеш навчитися та писати мені листи.
Сльози текли з червоних очей Айлет.
— Але що, як мені знадобиться забагато часу, щоб навчитися писати?
Я ніжно засміялася, дивлячись на Айлет, яка хвилювалася про всілякі дурниці. Потім я дістала хустку та витерла їй очі.
— Тоді я спочатку напишу тобі. Я продовжуватиму писати тобі та чекатиму, поки ти зможеш писати у відповідь.
Айлет застогнала та міцно обійняла мою шию. Мої плечі незабаром стали мокрими від її сліз.
— Дякую.
Моє серце калатало в грудях, ніби хтось бив у барабан. Я міцно обійняла її у відповідь та кивнула.
— Я теж хочу подякувати тобі, Айлет. Дякую, що довірилася нам і обрала нас. Я так рада, що зустріла тебе. Я завжди вболіватиму за твоє щастя, де б ти не була і що б ти не робила.
Я справді мала це на увазі.
— Я теж, — Айлет шморгнула носом. — Я так, так рада, що зустріла вас. Я тут зараз завдяки вам. Якби не ви, я б досі була там...
Голос Айлет затих, і вона почала ридати.
У мене також чомусь почало щипати в носі.
— Ви моя фея, — сказала вона.
Ми вдвох трималися разом, знову і знову дякуючи одна одній.
Глорія зітхнула.
— Як тільки процес удоречіння завершиться, ми повернемося до столиці. У всьому цьому немає потреби.
— Перепрошую?
— Що?
Ми обидві здивовано підвели погляди.
Глорія підійшла до нас. Лівою рукою вона ніжно витерла сльози Айлет, а правою відкинула моє волосся назад.
— Айлет дуже обережно ставиться до прокляття, тож немає нічого поганого в тому, щоб вона спілкувалася з іншими дітьми свого віку. Тому я планую записати її до академії Дельпаніл разом із Сельфіусом. У клас для шестирічних.
— Я-я піду до школи? — спитала Айлет, широко розплющивши очі. Її обличчя миттєво проясніло.
— Звичайно. Хіба не краще мати друзів, ніж бути самотньою? Але якщо ти не хочеш, чи не бажала б ти натомість мати приватні уроки у великому герцогстві?
— Н-ні!
— Але ти ж знаєш, що маєш бути дуже обережною, щоб не поранитися до крові, чи не так? Якщо хтось дізнається про твоє прокляття, нам, можливо, доведеться вчинити неминуче, щоб захистити нашу таємницю.
— Так, так! Навіть коли я буду вдома, я намагатимусь не отримувати ран! Я буду дуже обережною! Сельфі теж це робить!
Сельфіус підвів погляд від кошика та поспішно струсив крихти з обличчя.
— Гей, Айлет. Чому ти згадуєш мене? Я можу подбати про себе сам.
Всупереч її різкому тону, дотик Глорії був дуже спокійним і теплим.
— Ти хороша дівчинка. Якщо ти навчатимешся в столиці, Фінеас зупинятиметься на віллі для відпочинку Лапілеонів тут. А я стара і маю багато недуг, тому мені краще бути там, де Фінеас. Такого поняття як прощання назавжди не існує.
— Т-тоді я можу залишитися з Її Світлістю?
— Це займе лише три-чотири години їзди в кареті. Ти зможеш відвідувати її будь-коли. Тож витри сльози.
— Тоді, чому я просто не можу залишитися тут? Глорія та Фінеас також!
— Айлет, ми не повинні турбувати молодят.
«Ем, ми не молодята. Принаймні не в цьому сенсі».
— І лабораторія Фінеаса там, тож ти зможеш навчитися багато нового.
Я теж мало не заплакала, думаючи, що це прощання. Відчуваючи легкий сором, я голосно шморгала носом. Айлет, мабуть, теж трохи зніяковіла. Вона подивилася на мене зі своїми почервонілими очима та носом і посміхнулася.
Бачачи її посмішку, мені стало так добре, що я не могла не посміхнутися разом із нею.
Спостерігаючи, як ми посміхаємося одна одній, Глорія мовила слова втіхи.
— Я ніколи цього не забуду, — вона подивилася на мене щиро з найдобрішим виразом обличчя. — Я тепер перед тобою у боргу і дуже вдячна. Якщо тобі колись знадобиться допомога, я зроблю все можливе, щоб допомогти, щоб там не було.
— Я й не розраховувала на щось подібне. Все добре.
— Все ж таки, я б хотіла зробити це для тебе, дитя.
Вона щойно назвала мене «дитям»?
Це був перший раз, коли я почула подібне, і це викликало в мене дивне відчуття. Але це було приємно, і я не могла не посміхнутися та не відчути легкого поколювання.
— Що завгодно і коли завгодно. Навіть якщо тобі буде потрібно позбутися когось, просто дай мені знати.
Що? Злякано, я широко розплющила очі. Я вже чула це раніше. Я перестала посміхатися. Я не збираюся когось вбивати.
Глорія повернулася до дверей, спираючись на свою тростину з вигравіруваним гербом родини Лапілеон на ній.
Фінеас пішов за нею, знову тримаючи Айлет на руках.
На мить Глорія повернула голову, подивилася на мене та посміхнулася.
— О, я чула чутки, що принцеса прагне отримати Тердео. Якщо це тебе якось засмучує або якщо тобі потрібна допомога, дай мені знати.
Примітка перекладача: а чи не турбує це твого внука, ти спитати не хочеш, Глоріє? Хаха Головне, щоб невістка не засмучувалась через наявність конкурентки (лише в очах самої Додолеї).
— Перепрошую?
— Навіть якщо людина, яку ти хочеш вбити, — сам імператор, я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти. Усунення цього сопляка не повинно бути великою проблемою.
Вона назвала імператора «сопляком»? Хіба вбивство імператора не є зрадою? Чи готова вона вчинити зраду заради мене?
— І коли ти матимеш нагоду, приходь до мене в гості. Я хотіла б тобі багато чого розповісти.
Сказавши ці страшні слова, Глорія вийшла з саду з Фінеасом та Айлет.
— Тео, — Сайорис чарівно посміхнулася, дивлячись на тьох людей, що зникали вдалині. — Ти маєш бути добрим до Саші надалі. Глорія тепер вважає Сашу «своїм дитям», тому ти матимеш проблеми, якщо погано з нею поводитимешся.
Що взагалі означає бути її дитям?
— Якщо я почую чутки, що ви сваритеся, від мене прочухана ти теж отримаєш. І що б не сталося, я вважатиму, що це твоя вина. Особливо, якщо я почую, що Саша поранена. Ти ж знаєш, що буде тоді, чи не так? І якщо Саші буде важко через ту нікчемну принцесу... — прогарчала Сайорис, витріщившись, як звір, і пильно поглянувши на Тердео.
Я ніколи не думала, що хтось наважиться так розмовляти з кровожерливим демоном війни. Чим більше я спостерігала, тим менше могла вірити своїм очам.
Але Тердео просто виглядав роздратованим. Він насупився і махнув рукою в бік Сайорис.
— Хіба тобі не слід йти?
— Я якраз збиралась, — Сайорис встала, але, здавалося, раптом щось згадала. — О. Як сказала Глорія, відчувати пристрасть незалежно від часу і місця — це добре, але будь ніжним, добре? Завжди будь добрим і не поспішай, щоб Саша не постраждала.
Щ-що? Я правильно почула? Моє обличчя спалахнуло.
Тердео, здавалося, нічого не відчував. Він сидів з порожнім виразом обличчя і лише насупився.
— Іди звідси, поки ще можеш. Перш ніж я накажу тебе виставити силою.
— Ой леле. Немає потреби так соромитися. Ти ж тепер одружений. Ти ж іноді ще ніби дитина, знаєш, — Сайорис прикрила рота віялом і засміялась з докорів Тердео. Якраз коли вона збиралася піти, Сайорис повернулася до мене і підморгнула. — Бережи себе, Сашо. Не перестарайтеся.
Це також прозвучало багатозначно для мене. Не маючи слів, я просто сиділа, притискаючи свої гарячі щоки руками.
Сайорис посміхнулася. Здавалося, їй подобалася наша реакція. Вона мило помахала нам рукою і вийшла із саду.
Нас оточила незручна тиша. Але невдовзі її порушив чарівний голос.
— Про яку пристрасть вона казала?
«Ой. Сельфіус тут!» — я швидко повернулася до нього.
Сельфіус чув усю розмову, але його голова була нахилена, ніби він не зрозумів її.
— С-сельфі. Це...
— Вам погано, Ваша Світлосте? У вас температура? — здавалося, він щиро хвилювався за мене, і я не знала, що сказати у відповідь.
Я глянула на Тердео в пошуках допомоги, але, схоже, йому теж не було чого сказати.
— Ее-м. Здається, так, — зрештою, у мене не було іншого вибору, окрім як кивнути на запитання Сельфіуса.
Зляканий, Сельфіус підбіг до мене, охоплений панікою.
— Ось чому було сказано, що вам слід їсти тільки м'який суп! Я накажу покоївкам негайно принести його!
Бачачи, яким схвильованим був Сельфіус, у мене не вистачило духу сказати йому зупинитися. Я ледь помітно зітхнула і схопилася за лоба.
— Ох, добре. Дякую, — я вимушено посміхнулася, і Сельфіус вибіг з саду.
Я почула, як він крикнув здалеку:
— Готуйте суп негайно! Без шматочків!
— Пфф.
Нас залишилося лише двоє. Я чула сміх Теодео, який він намагався стримати. Обидва його ока були заплющені, коли він намагався втриматися.
— Не смійся. Мені шкода, що я збрехала Сельфіусу.
— Ти поводилася досить гладко як для людини з докорами сумління. Брехуха.
— Ну... — не те щоб я могла пояснити маленькій дитині, що це насправді означає! Але я не сказала йому цього, лише надулася.
Тердео простягнув свою велику руку. Його міцна долоня ніжно відкинула моє волосся назад.
— Ти була сьогодні неймовірною. Ти ніколи не перестаєш мене дивувати.
— Будь-хто зробив би те саме.
— Ні, — Тердео рішуче похитав головою. — Ніхто інший не зробив би те, що зробила ти.
На мить мені здалося, що я бачу його легку посмішку. Коли я здивовано кліпнула очима, цей вираз його обличчя миттєво зник.
Рука Тердео, що гладила моє волосся, раптом видалась мені дивною. Відчуваючи ніяковість, я повернулася, щоб подивитися на щось інше, і ковтнула.
Я почула тихий сміх, і Тердео встав зі свого місця. Посмішка, яку я думала, він зараз повторить, здавалося була далеко в моїй уяві. Його вираз обличчя знову сповнився люттю. Він повернувся до прибудови.
— Тоді ходімо з'ясовувати, хто отруїв мою дружину?