Піт стікав по моїй спині.
На обличчі Додолеї, за кілька дюймів від мого, був моторошний вираз.
Щойно я поворухнула губами, щоб відповісти, я була майже готова влити гарячий чай собі в рот.
— Чому ти така напружена? Через це мені хочеться тобі надокучати, — Додолея оглянула мене з голови до ніг, як хижак, що ось-ось накинеться на свою здобич.
Я була ніби олень у світлі факелу, переляканою до смерті. Але я швидко опанувала себе і похитала головою. Я припустила, що вона просить мене не заважати їй і Тердео. Якби могла, я б сказала їй, що вона може робити все, що їй заманеться, але ми з Тердео були пов'язані контрактом.
І Тердео підписав цей контракт, бо хотів уникнути шлюбу з четвертою принцесою. Тож я не могла просто дозволити їй тинятися навколо нього.
«По-перше, мені потрібно вигнати її з маєтку», — сказати щось на кшталт: «Руки геть від мого чоловіка!», не спрацює. Якби спрацювало, то до цього взагалі не дійшло б. Я обережно глянула на стіл. Подивилася на апетитний яблучний пиріг.
Коли мій погляд упав на пиріг, Додолея теж повернулася, щоб подивитися на нього.
— Хочете яблучного пирога? — спитала я.
Додолея зневажливо посміхнулася моєму раптовому питанню.
Я недбало проігнорувала її смішок, встала зі свого місця та акуратно сама розрізала яблучний пиріг ножем.
Додолея сіла на диван і подивилася на мене здивованим поглядом, ніби питаючи, чи не збожеволіла я раптом.
Поклала один шматочок на свою тарілку, а інший — на тарілку Додолеї.
— Тобі справді потрібно це зараз їсти? — нарешті спитала Додолея.
«Ти справді думаєш, що я подаю це, щоб насолодитися з тобою пирогом і чаєм?» — я мало не вимовила цю думку вголос, але не зробила цього. Я передала Додолеї її тарілку.
Вона подивилася то та мене, то на тарілку.
— Бажаєте шматочок? Він не надто солодкий, дуже смачний.
— Чому? Ти його отруїла?
Я справді шкодую, що це не так.
— Ви що, вважаєте мене дурепою? Якщо вас отруять тут, у кімнаті, де ми тільки вдвох, звичайно, я буду відповідати за це. Я б ніколи не стала вас тут труїти, — я широко посміхнулась.
Додолея подивилася на мене з великою підозрою. Але врешті-решт вона простягнула руку, щоб забрати в мене тарілку. Мабуть, вона припустила, що я маю рацію.
Потім.
— Ой! — встаючи зі свого місця, я впустила шматочок яблучного пирога на сукню Додолеї. Жирний пиріг залишив на сукні принцеси помітніший слід, ніж я очікувала. — Божечки! Ваша гарна сукня! Моя рука здригнулась!
Я сподівалася, що все закінчиться цим яблучним пирогом. Мені потрібна була причина, щоб вона пішла. Вдаючи, що дуже схвильована, я простягнула руку над чашкою на столі поруч з Додолеєю. Чашка зісковзнула зі столу, промочивши сукню Додолеї, і покотилася по килиму.
— Боже! Я така незграбна! — я, очевидно, прикидалася, але мені було байдуже.
Її сукня була зіпсована, Додолея скривила обличчя.
— Ти... — вона справді виглядала так, ніби зараз мене вб'є.
Я сховала ніж, яким різала пиріг, за спину та підняла брови, вдаючи, що стурбована.
— Ваша сукня зіпсована. Гадаю, вам краще повернутися додому. Ми не можемо дозволити комусь побачити принцесу імперії в такому вигляді.
Все ще здригаючись, Додолея підвелась, розмазуючи яблучний пиріг по килиму каблуком.
У її думках я, мабуть, була цим яблучним пирогом. Шкіра на спині в мене вкрилась дрижаками.
— Хах, можливо, це тому, що ви не кровні родичі. Як дві сестри можуть поводитися так по-різному?
Дві сестри? Я насупилася на тихе бурмотіння Додолеї.
— Ви говорите про Рейну? Ви її знаєте?
— Звичайно, — Додолея посміхнулася мені, роздратовано відкидаючи своє розпущене волосся. — Хіба ти не знала? Твоя сестра стала моєю компаньйонкою кілька днів тому.
Примітка перекладача: дві змії скооперувались.
Що? Про що вона говорила?
— Тепер, коли я вже одужала, мені теж потрібна компаньйонка. До неї дійшли чутки, що я бажаю вийти заміж за Великого герцога Лапілеона, і запропонувала свою допомогу. Вона прийшла до мене першою.
«Рейна...»
— Вона ненавидить тебе так само, як і я. Це досить кумедно.
Я дивувалася, чому так тихо останнім часом, але тепер я зрозуміла, що відбувається. А оскільки ми з Тердео не дуже залучені до вищого суспільства, ми про це не чули.
— Але що відбувається між твоєю сестрою та твоїм колишнім нареченим?
— А що з ними?
— Мене попросили дозволити твоєму колишньому нареченому пройти іспит на посаду імперського лицаря. Твоя сестра попросила.
«Рейна запитала від імені Шиффа? Вона справді хапається за будь-яку можливість. Але, з її точки зору, їй знадобився б інший засіб безпеки, якщо їй не вдасться вкрасти мою спадщину», — я знизала плечима.
— Ох, то ти вже знала про їхні стосунки? Це не весело.
— Я його кинула, тож це не моя справа. Якщо вона бажає підібрати мої об'їдки, може робити з ними що завгодно.
— Ти зовсім не весела, — сказала Додолея, цокаючи язиком. — Але мені завжди подобались такі ідеї. Тож я думаю дозволити йому пройти випробування і призначити його до Великого герцога Лапілеона.
Це означало б, що Шифф нарешті вступить в орден імперських лицарів. Це була сумна новина. Мені вдалося забрати це в нього, але йому вдалося це повернути. Я пильно подивилася на Додолею.
Вона хихикнула.
— Що з обличчям?
Шум за межами вітальні привернув нашу увагу до дверей. Вони відчинилися.
Щойно вона побачила Тердео, обличчя Додолеї проясніло.
— Ахім!
Га? Що це був за звук, який вона щойно видала? Ахім?
Примітка перекладача: слово, яке використала Додолея буквально було набором букв і ніяк не перекладалося, тому я просто використала транслітерацію. Якщо в майбутньому це десь поясниться, я вкажу в примітках, а згодом виправлю за потреби.
Мої кінчики пальців заніміли від цього дивного звуку.
— Ем, — але лише на мить.
Коли Тердео пильно подивився на мене, Додолея міцно стиснула губи разом. Розчарування затьмарило погляд, який був таким яскравим лише мить тому.
— Ваша Світлосте... — Додолея швидко взялася за розум і широко посміхнулася, немов квітка в повному розквіті.
Тердео миттєво осягнув ситуацію і підійшов до мене.
— Ти не поранена?
«Що? Я?» — я здивовано подивилася на нього.
Додолея, яка була позаду Тердео, почала сміятися, ніби вважала це смішним.
— Ти бачиш, у якому я стані? Тобі слід хвилюватися за мене, а не за неї.
Але Тердео проігнорував принцесу і знову запитав мене:
— Ти ніде не поранена?
Вона мала рацію, це я фактично напала на неї. Він мав би одразу це помітити. Я повільно похитала головою.
Позаду нас Додолея пробурмотіла:
— Це на мене напали...
— Принцесо Додолея, — нарешті Тердео повернувся до неї. — Я майже впевнений, що попереджав вас, але, здається, ви забули.
Він пильно подивився на Додолею крижаним поглядом.
Вона стояла трохи скривившись і невимушено посміхалась.
— Я ж казав вам не наближатися до моєї дружини.
«Так, молодець, Тердео!»
Його низький голос майже нагадував гарчання, яке видає звір, якщо хтось намагається вторгнутися на його територію.
— То я знову погана?
— Що вас сюди привело?
— Немає причин для хвилювання. Я не торкнулася жодної волосини на її голові. Ми просто сиділи разом. Якщо вже на те пішло, то це я потрапила у засідку. Поглянь, в якому стані моя сукня.
— Здається, я казав вам навіть не дивитися на неї, — голос Тердео тепер був сповнений гніву.
Однак, Додолея, здавалося, була рада розмовляти з Тердео, навіть у такій ситуації.
— Справді? Тоді в мене немає іншого вибору, окрім я погодитися. Ти просив мене не дивитися на неї, тож, мабуть, я маю дивитися лише на тебе.
Вона ходила по тонкому льоду. Все ще хмурячись, Тердео потягнув за мотузку.
Покоївка, яка стояла біля кімнати, швидко увійшла всередину.
— Прибери це негайно, — Тердео вказав на чай та напої на столі та чашку, що впала біля ніг Додолеї.
Озирнувшись, покоївка підійшла ближче, щоб прибрати.
Додолея зупинила покоївку та схопила мою чашку зі столу.
— Я вип'ю чаю, перш ніж піду. Будь ласка, випий чаю зі мною, Ваша Світлість.
— У такому стані?
— А що не так? Моя сукня була заплямована чаєм, тепер я теж хотіла б його випити.
Вона була ним одержима. Це не було коханням. Мені слід було відправити її геть до приїзду Тердео!
Але Тердео проігнорував прохання Додолеї. Йому було абсолютно байдуже.
— Наша гостя від'їжджає. Хай приготують карету.
Додолею просили піти, але, здавалося, це її зовсім не турбувало.
Зрештою, Тердео швидко підійшов до неї та вихопив чашку з її рук.
Ніби тільки цього й чекаючи, покоївка швидко схопила чай та закуски й вибігла з жахливої вітальні.
— Як ти можеш бути таким грубим зі своєю гостею? З гостею, яка, до речі, принцеса.
— Оскільки ви принцеса цієї імперії, я вирішив не оголювати меч. Ви маєте бути вдячною, що народилися принцесою.
— Ох, я майже забула. Як проходять приготування до процесії? Якщо тобі потрібна допомога з чимось, будь ласка, дай мені знати. Я поговорю з Його Величністю.
— Відтепер у вас не буде причин приходити сюди. Я повідомлю свою прислугу, тож, будь ласка, не гайте більше свого часу.
— Приходь до палацу частіше. Я б краще бачила тебе, ніж її. Тоді в мене не буде причин сюди приходити.
— І, будь ласка, перестаньте надсилати запрошення. Маєток переповнений дровами на зиму, тому немає потреби в додатковому розпалі.
— Якщо ти не відвідаєш палац, я повернуся сюди.
Примітка перекладача: як горохом об стіну... Яка ж вона кріпова.
Вони навіть не слухали одне одного.
Хоча вони навіть не мали жодного штибу бесіди, Додолея все ще здавалася запамороченою. Вона навіть почала легенько ворушити ногами вперед-назад. Але нарешті вона встала з дивана. Їй, мабуть, було досить незручно у своїй зіпсованій сукні.
— Мені здається, що я пахну.
— Ви тільки зараз помітили?
— Це через пиріг і чай на моїй сукні. Я була чистою до того... — Додолея пильно подивилася на мене позаду Тердео. — Якби моя сукня не була зіпсована, ми могли б подовше поговорити. Я сказала їй не заважати мені, але вона мусила продовжувати й надалі і навіть зробила це.
Тердео ступив уперед і сховав мене за своєю великою, широкою спиною, але нічого не сказав.
— Добре, не дивись на мене так лякаюче. Я якраз збиралася йти. Від запаху моєї сукні в мене болить голова.
— Оскільки ви непроханий гість, я вас не проводжатиму.
— Як непривітно. Гаразд, зі мною все буде гаразд. Рано чи пізно я тобі знадоблюся, і коли настане цей час, у тебе, природно, не буде іншого вибору, окрім як прийти до мене. І я терпляче чекатиму цього моменту, тепер, коли вона все забула, — Додолея видала жахливий сміх, перш ніж розвернутися і вийти з вітальні.
«Вона нарешті пішла?»
Килим у вітальні був забруднений, ніби пронісся торнадо.
Я довго здивовано дивилася на двері вітальні, через які пройшла Додолея. Коли вона не подала жодних ознак повернення, я нарешті розслабилася та сіла на диван.
Тердео, який також стежив за дверима, пильно подивився на мене. Він підняв брову, дивлячись на ніж, який я все ще тримала в руці.
Я швидко відклала його.
— Я прийшов, щойно отримав листа від Молтона. Ти впевнена, що не постраждала?
Не дивно, що Тердео був одягнений інакше, ніж зазвичай. Я здогадалась, що він прийшов прямо з роботи.
— Зі мною все гаразд. Насильства не сталось.
Тердео, який дивився на мене примруженими очима, не вагаючись став переді мною на ліве коліно. Він оглянув мене з усіх боків. Коли він стояв навколішки, його одяг так стиснув м'язи, що я подумала, що він зараз порветься.
— Я ж тобі казав. З принцесою щось не так. Ніколи більше не залишайся з нею наодинці.
— Я була готова чинити опір, якби знадобилося! Вона молодша за мене. І донедавна була прикута до ліжка. Якби колись сталася фізична сутичка, я б точно перемогла.
— Мабуть, так.
— А ти бачив, у якому стані її сукня? Це я зробила.
— Ти ж не намагаєшся сказати мені, що ти чинила опір хлібом і чаєм, чи не так? — коли він нарешті підтвердив, що зі мною все гаразд, він підвівся. — У тебе є хист дивувати людей.
— Тебе це здивувало?
— Ти виступила проти принцеси. Навіть якби вона вбила тебе тут, імператор був би на її боці.
Для імператора вона була дочкою, яка одужала від важкої хвороби. Я впевнена, що він був готовий на все заради неї. Чи тому вона така нахабна?
— Не провокуй її. І якщо можеш, намагайся не залишатися з нею наодинці. Якщо гадаєш, що є шанс зіткнутися з нею, одягни обладунки. Я можу позичити тобі свої.
Примітка перекладача: одні жінки носять сорочки/светри своїх чоловіків/хлопців, але Тео пішов з козирів! Зважаючи на їх різницю в зрості і статурі, його обладунки на ній виглядали б більше комічно і недоладно, ніж справді корисно.
— Обладунки? Я йду в бій чи шо?
— Неважливо. Якщо щось трапиться, ми можемо протистояти їй разом. Я маю захистити тебе. Я не можу стояти осторонь і дивитися, як одна з Лапілеонів марно страждає. Надалі я піду з тобою, якщо колись виникне необхідність в зустрічі із принцесою Додолеєю.
— Зі мною все гаразд.
— Що?
Зробивши кілька глибоких вдихів, я відчула себе краще. Я підвелася з дивана.
— Ти підписав наш контракт, бо не хотів одружуватися з четвертою принцесою. Це мій контрактний обов'язок — тримати тебе подалі від неї.
— Я не хочу, щоб ти померла, намагаючись виконати цей обов'язок.
— Я не помру!.. О, принцеса Додолея сказала дещо дивне раніше.
— Дещо дивне?
Я вийшла з вітальні. Тердео пішов за мною.
— Вона запитала мене, чи знаю я, хто вона, — це було дивне питання. Усі в імперії знали, хто така принцеса Додолея. — І вона сказала, що я все забула.
Скільки б я не намагалася згадати, я не могла згадати, що могла б забути. Моя пам'ять була неушкодженою. Однак вона могла просто нести нісенітниці. Але чому вона це сказала?
Тердео, який йшов позаду мене, кивнув і сказав:
— Я теж це чув.
— Що? Ти теж?
— Я провів розслідування і дізнався, що вона запитала те саме ще в двох людей в палаці.
Вона сказала те саме ще двом людям, окрім мене та Тердео. Я була впевнена, що це просто нісенітниця.
— Усі просто думають, що принцеса ще не повністю одужала.
— Я згодна. Не думаю, що вона вже здорова.
— Я теж так не думаю.
Ми йшли довгим коридором пліч-о-пліч. Я згадала дещо ще, що сказала Додолея.
— Рейна...тобто, моя сестра, очевидно, тепер працює фрейліною Додолеї.
— Я цього не знав.
— Я теж щойно дізналася.
— Твоя родина ніколи не втрачає можливості.
— Погоджуюся. І принцеса Додолея сказала, що планує прийняти мого колишнього нареченого в імперські лицарі.
— Під твоїм колишнім нареченим ти маєш на увазі того чоловіка, який того разу здіймав метушню біля входу до маєтку?
— Так, — я справді не хочу бачити Шиффа таким самовдоволеним після того, як його посвятять в імперські лицарі.
Коли я насупилась, Тердео ніби прочитав мої думки.
— Не хвилюйся. Нічого не зміниться, навіть якщо це станеться. Я їхній командир. Хай тільки спробує, — його очі блиснули. — Я покажу йому, що таке пекло на землі. Б'юся об заклад, він звільниться менше ніж за місяць.
Коли я побачила серйозний вираз обличчя Тердео, мене охопило полегшення. Я вже не та людина, якою була колись. Я ніколи не дозволю їм мати все те, що вони мали до мого повернення до життя.
Ніколи.