Обличчя Рейни залилося насиченим червоним кольором у затяжній тиші вітальні.
— Мені? Зустрічатися з сером Шиффом?
Моя мачуха прокашлялась.
— Не будь такою жорстокою, Перешаті. Ми прийшли сюди не для того, щоб сваритися.
— Ви прийшли сюди, поки в мене медовий місяць, щоб обговорити мого колишнього хлопця. Я б назвала це проблематичним, чи не так?
— Твій шлюб був таким раптовим. Ми були так шоковані, почувши цю новину, і відчуваємо, що взагалі не змогли взяти участь у твоїх весільних турботах. Це мене розчаровує.
— Турботах?
— Так.
— Яку саме роль, на вашу думку, ви відіграєте у моєму шлюбі? — спитала я, насупившись.
Ніби зніяковівши, моя мачуха обмахнулася віялом.
— Гм. Ти розумієш, що після весілля родині нареченої потрібно надіслати посаг?
— Що? Про який посаг ти говориш?
— Це вияв вдячності за те, що родина так добре виховала наречену, адже наречений та його сім'я забирають доньку. Але що це? — мачуха клацнула язиком. Здавалося, ця думка її засмутила. — Це виявляє до тебе неповагу.
— Неповагу?
Думаючи, що я погоджуюся з її оцінкою, вона поклала віяло і взяла мої обидві руки у свої.
— Мене засмучує, коли інші зневажають тебе, дочко.
— Мене засмучує, що ти торкаєшся мене прямо зараз, — я відсторонилася від неї.
Незважаючи на мою ворожість, мачуха залишалася непохитною.
— Перешаті, ти справді не уявляєш, як я почуваюся, чи не так? Наш дім став таким порожнім без моєї старшої доньки. Я все ще заходжу до твоєї спальні та оглядаю твої речі.
— Це тому ти прийшла сюди? Вимагати посаг, який, на твою думку, ти заслуговуєш, щоб заповнити цю порожнечу?
— Я просто думаю, що Лапілеони виявляють до тебе неповагу...
— Ти використовуєш мене для фінансової вигоди?
Їхні обличчя зблідли та почервоніли одночасно.
Рейна першою оговталась.
— С-Сашо! Як ти могла таке сказати?
Я зосередила свою увагу на мачусі.
— Тобі потрібні гроші? У родини погані справи з фінансами, мамо?
— Ми робимо це для тебе!
— Так, вона має рацію! Нам не подобається, коли до тебе так ставляться!
«Спостерігати за відвертою брехнею виснажливо. Я втомилася грати».
— Гадаю, це ви двоє мне зневажаєте.
— Що?
— Не думаю, що ви двоє усвідомлюєте, в чиїй присутності ви зараз перебуваєте, базікаючи так самовпевнено. Дозвольте мені запитати ще раз. Хто насправді мене зараз зневажає?
Моя мачуха та Рейна повільно опустили голови, втративши дар мови.
«Ось чому я попросила про шлюбний контракт з Великим герцогом Лапілеоном».
— Будь ласка, йди, мамо. Це останній раз, коли я погоджуюся зустрітися з тобою та слухати твої нісенітниці з ввічливості.
— Перешаті! Ми ж родина! Як ти можеш так з нами вчиняти? — моя мачуха додала сум в її трохи підвищений голос, що підірвало мою впевненість.
Рейна дістала хустку та промокнула очі.
— Нічого з цього на мене не подіє, тож, будь ласка, зупиніться.
— Перешаті!
— Я даю вам шанс піти з неушкодженою гідністю. Але якщо ви продовжуватимете в тому ж дусі, мені доведеться покликати охоронців, щоб вони вас звідси вивели.
Моя мачуха стиснула кулаки. Її маска доброти, співчуття та доброзичливості до мене зникла, і залишилась лише її ненависть та зневага.
Рейна зсунулась на край стільця.
— Сашо, як щодо сера Шиффа? Тобі його не шкода? Хіба ти не можеш хоча б дозволити йому пройти іспит на титул імперського лицаря? Він завжди був поруч з тобою. Хіба це не може бути твоїм останнім актом доброти до нього?
— Рейно.
— Хіба Великий герцог не суддя? Хіба ти не можеш замовити за нього добре слівце? Будь ласка?
Я не могла повірити, що вона все ще намагалася заступитися за нього. Невже вона думала, що щось зміниться, якщо він стане імперським лицарем? У будь-якому разі, я б цього не дозволила.
— Рейно.
— Так, Сашо?
— Скажи Шиффу...
— Що? Що мені йому сказати? Я передам будь-яке повідомлення, — обличчя Рейни проясніло.
«Дурна Рейна. Ти думаєш, я дозволю тобі скористатися мною?»
— Скажи йому, щоб мовчав і не виставляв себе дурнем, якщо не хоче втратити ті дрібниці, що в нього залишились.
Моя мачуха з гучним гуркотом поставила чашку.
— Ти пошкодуєш про те, що зробила сьогодні. Тільки почекай.
Я знизала плечима.
— Подивимось, хто зрештою пошкодує більше.
— Ти думаєш, що все сказано і зроблено, бо тебе назвали спадкоємицею?
Моє обличчя скривилося, ніби я скуштувала щось надзвичайно гірке.
— Чому ти раптом згадуєш про мою спадщину?
— Якщо є щось, що може довести неправомірність отримання спадщини, ти ж знаєш, що тобі доведеться сплатити, навіть ту частку, яку ти вже витратила, чи не так?
«Схоже, хтось гарно підготувався, — я очікувала, що вони спробують забрати мою спадщину якимось іншим способом, бо їм не вдалося видати мене заміж за Шиффа. — Гадаю, люди насправді не змінюються».
— Просто почекай, — моя мачуха встала зі свого місця. Після паузи Рейна наслідувала її прикладу.
Двері до вітальні відчинилися.
— Я щойно почув, як ти погрожувала Великій герцогині? — зарозуміло нахиливши голову, Сельфіус поплескав себе по плечу, склавши губи в похмурій посмішці.
Налякані раптовою присутністю Сельфіуса, моя мачуха та Рейна похитали головами. На їхніх обличчях з'явилося здивування.
Сельфіус підійшов прямо до двох жінок і подивився на них. Він пирхнув.
— Я ніколи в житті не думав, що почую, щоб хтось погрожував Великій герцогині.
— Г-гадаю, що сталася непорозуміння, дитино.
— Дитино? — обличчя Сельфіуса заціпеніло, а посмішка повністю зникла. Його виховували як юного панича великого герцогства. Він би не потерпів такого ставлення. — Це досить грубо.
З його голосу сочилась холодна зневага, а поведінка відрізнялася від тією, яку він демонстрував, коли був зі мною.
«Гарна робота, Сельфі», — я спостерігала, невимушено потягуючи чай.
— Я-я перепрошую, юний паничу, — моя мачуха спробувала виправитися тихим і переможеним голосом.
Сельфіус підійшов до мене своїми маленькими ніжками.
— Я думаю, тобі потрібно вибачитися перед Великою герцогинею, а не переді мною.
«Декого правильно виховали. Такий розумний хлопчик».
— Ти відмовляєшся? — його голос холодно огризнувся в тиші.
Це був маєток Лапілеонів, а я була Великою герцогинею, а Сельфіус — юним паничем.
Зрештою, вони вклонилися мені.
— Н-наші вибачення, Ваша Світлосте.
Хвиля тріумфу прокотилась моїми жилами. Я майже відчула солодкість цієї миті.
— Як ти смієш говорити таке Великій герцогині? Ти повинна бути вдячна, що Велика герцогиня — добра людина.
— Т-так.
— Може, відправити їх геть, Ваша Світлосте? — Сельфіус ще не припинив своєї гри. На мій кивок він махнув їм рукою, щоб прогнати.
Після того, як вони пішли, ми з Сельфіусом буквально випливли з вітальні.
Сельфіус похитав головою.
— Ваша родина справді щось особливе.
— Ти все чув?
— Більш-менш. У мене дуже гарний слух. Якщо вони колись повернуться, дайте мені знати. Я переконаюся, що ви не почуєте від них жодного звуку.
«Який надійний союзник», — я кивнула і посміхнулась йому.
— Можливо, нам попросити кухаря спекти шифоновий торт, щоб ми могли поділити його між собою?
Сельфіус замовк. Хоч би яким дорослим він здавався, в глибині душі він все ще був дитиною. Його стримана поведінка зникла, і я майже бачила, як його очі засяяли від радості.
— Де Тердео? Давай запросимо його також поїсти з нами.
— Його Світлість вирушив до палацу.
— Палац? Навіщо?
— Він відіграв ключову роль у перемозі в нещодавній війні. Незабаром у столиці відбудеться фестиваль на честь Великого герцога та Його Величності.
— О.
— Його Величність хотів обговорити кілька речей з Великим герцогом перед фестивалем.
«Чи міг Тердео перемогти у війні завдяки своєму прокляттю? — з мечем, вимащеним його кров'ю, він міг убити будь-кого навіть невеликим порізом. — Герой війни. Не думаю, що Тердео хотів би такого титулу».
Чутки про те, що він насолоджувався війною та різаниною, здавалися хибними, тепер, коли я знала його трохи краще. Він не міг не відіграти активної ролі у війні через своє прокляття. Його тіло було зброєю.
Сельфіус насупився, можливо, згадуючи поганий спогад. Але його обличчя невдовзі повернулося до норми.
— Там, де я жив, багато дітей втратили батьків на війні. Тому я не люблю війну. Наша імперія вже могутня, цього достатньо. Я не розумію, чому Його Величність такий жадібний...
— Сельфіусе, — я перебила його та озирнулась.
Навколо нас метушилися охоронці, покоївки та слуги. Якби поширилась чутка, що в маєтку Великого герцога скаржаться на імператора, могли б піти плітки про державну зраду. Краще бути обережними.
— Я розумію, — я трохи сумно посміхнулась та погладила його по волоссю.
Сельфіус почервонів і забубонів, ніби йому не сподобався цей прояв уваги, але він не відійшов.
— Ходімо за тортом, Сельфі.
***
Увечері Тердео повернувся виснаженим. Щойно він ступив до маєтку, він спитав у мене.
— Дворецький сказав мені, що тебе відвідала твоя родина.
— Так, відвідали.
— У тебе все гаразд? Щось трапилось?
Здавалося, він просто цікавився мною. Знання того, що хтось хвилюється за мене, викликало в мене дивне відчуття. Я кивнула і швидко змінила тему.
— Я чула від Сельфі, що скоро на вашу честь відбудеться фестиваль.
— Це нісенітниця.
Як я і підозрювала, йому не подобалась така увага. Здавалося, вона йому не подобалась навіть більше, ніж я думала.
— Ви не любите війни? Або вам не до душі увага?
— Мені ні те, ні інше не подобається, — відповів він без вагань. Він здавався чесним.
Чи були якісь з чуток правдивими?
— Чи знаєте ви про чутки, що ходять про вас?
— Які ще чутки?
— Кажуть, вам подобається війна і що ви кровожерливий демон різанини. І ви негідник, який відправив Сельфіуса, вашого єдиного спадкоємця, у провінцію і знехтував ним.
Не було причин розповідати йому чутки про те, що він не консумує шлюби.
Вираз обличчя Тердео залишився незмінним, ніби плітки стосувались когось іншого.
— Ти в це віриш?
— Чому ви не виправляєте людей?
— Що?
— Чутки зображують вас жахливою людиною. Ніби вони навмисно намагаються вас принизити, — тепер, коли я думаю про це, такі жахливі чутки не могли б поширитися, якби хтось не робив це навмисно.
— Мені насправді байдуже до того, що про мене думають інші, тому це не має значення.
— Навіть якщо всі кажуть, що ви погана людина?
— Навіть так. І в певному сенсі вони не помиляються, — Тердео говорив з певним придиханням в голосі, майже ніби насміхаючись із себе. Він опустив своє безвиразне обличчя і тихо пробурмотів: — У мені тече отруйна кров. Це робить мене жахливою людиною.
Я насупилась на його самокритику.
«Невже це він поширював усі ці гидкі чутки про себе? — я не була готова до такої важкої розмови. — Я маю розрядити атмосферу».
Я обрала дражливий тон.
— Гадаю, вам відтепер варто про це думати.
— Чому?
— Ви одружились зі мною. Ви тепер моя опора, тому, якщо ви постраждаєте від таких зневажливих чуток, це мене теж принизить.
Тердео мовчав. Здавалося, він не знав, що сказати.
Тиша продовжувалась.
«Ну. Ось тобі й дратівливі дражнилки».
Я швидко змінила тему.
— О, я чула, що ви були в палаці. Ви зустрічалися з принцесою Додолеєю?
На його обличчі промайнув убивчий вираз. Здавалося, він справді готовий убити когось.
— Принцеса... — він зробив паузу.
«Що сталося в палаці?»
Він важко зітхнув.
— Дуже нав'язлива.
«Що він збирався сказати?»
Примітка перекладача: в мене є кілька здогадок, але цензурних серед них жодної ха ха.
— Перепрошую? Щось сталося?
Здавалося, Тердео нарешті відпустив гнів, який тримав у собі весь день. Я не могла не хвилюватися.
«Вона знову на нього накинулась?»
— Вона написала клятву своєю кров'ю.
Моя щелепа впала до підлоги.
«Вона що? Я правильно почула? Вона справді дещо, ця принцеса».
— Щ-що вона написала?
— Це було дивно.
— Вибачте?
— Вона щось написала, але ніхто не зміг це прочитати, — він насупився. — Можливо, це був якийсь стародавній шрифт. І виявилось, вона писала його таємно вночі.
— У неї є звичка щоночі писати клятви кров'ю? — тремтіння пробігло по всьому моєму тілу. Її здоров'я, можливо, й відновилось, але щось з нею точно було дуже не так.
Через хворобу Додолея не отримала належної освіти. Вона ніколи не відвідувала школу і ніколи не мала гувернантки, що було зрозуміло, враховуючи, що контакт зі сторонніми був проблематичним.
«Але вона написала клятву кров'ю стародавнім шрифтом?» — це просто не сходилось.
— Вона підійшла до мене з ножем і наполягала, що клятву потрібно спалити разом з пасмом мого волосся.
Я зіскочила зі свого місця.
— Ви постраждали?
— Ти справді думаєш, що я не можу відбитися від принцеси? Вона намагалася підкрастися ззаду, тож я просто відштовхнув її. Навіть Його Величність нічого не міг на це сказати.
Ця дівчина була безнадійною. Я пам'ятала погляд Додолеї в день, коли ми виходили з Головного Храму. Він був убивчим, і я була її мішенню.
«Я ніколи більше не хочу зустрічати її».
— У будь-якому разі. Давай більше не будемо про це говорити. Я не хочу про це думати. Найголовніше, — Тердео здригнувся і простягнув мені щось. — Я мало не забув.
— Що це?
— Завтрашній номер газети. Маю на увазі, яким мав бути завтрашній номер. Але його відмінили.
— Вибачте? — я розгорнула газету, яку він мені простягнув.
На першій шпальті були новини про принцесу Додолею. Заголовок під цією історією одразу ж вразив мене.
«Її Світлість» Перешаті Лапілеон! Вона викинула свого лицаря-бакалавра, щоб піднятися в ранзі!»