Ми ніколи не обговорювали нашу шлюбну ніч.
«Великий герцог Лапілеон не цікавиться жінками. Він не консумуватиме шлюб!»
Я незграбно озирнулась на порожню спальню.
Нюх-нюх.
Покоївки поклали стільки квіткових пелюсток у ванну. Моє тіло все ще пахло квітами.
— А ще це надто тонке, — я кілька разів поправила прозору шовкову нічну сорочку. — І чому вони вплели квіти мені в волосся? Я планувала одразу піти спати...
Я спробувала виплутати квітку з волосся, але вона була дуже міцно закріплена. Я глянула на своє відображення в дзеркалі туалетного столика і тихо зітхнула. Насичений червоний колір пелюсток пасував до моїх нафарбованих губ.
«Чи варто мені попросити дозволу спати в окремій спальні? — я провела рукою по розкішних простирадлах і похитала головою. — Мені потрібно забиратися з цієї спальні».
Двері спальні відчинилися. Дивний, але водночас знайомий аромат линув в кімнату.
Тердео був у піжамі з матеріалу, схожого на мій. Він відкинув рукою мокре волосся назад. Він зупинився і пильно подивився на мене.
— В-ви здивовані, що бачите мене тут? П-покоївки почали говорити щось про нашу шлюбну ніч і змусили мене сюди прийти.
Великий герцог нічого не сказав. Його червоні очі зустрілися з моїми.
Я першою перервала зоровий контакт.
— Я-я думаю, нам слід повідомити їх, що ми плануємо використовувати окремі спальні. Я спатиму в іншій кімнаті сьогодні. На добраніч, Ваша Світлосте.
«Можливо, якби я почала рухатися раніше, я змогла б проскочити навшпиньках повз Тердео».
Але він повернувся і швидко зачинив за собою двері спальні.
— Куди ти йдеш?
Він стояв достатньо близько до мене, щоб я могла відчути його дихання. Його голос відлунював по всьому моєму тілу.
Я зосередилась на плюшевому килимі та глибоко вдихнула.
— Я-я чула, що ви не консумуєте шлюби...
— Хто це сказав?
«Він же не може мати це на увазі?» — я повернулась до нього обличчям. Він був ще ближче, ніж я думала.
— Ч-чутки...
— Ти віриш у такі дурні чутки?
Глип. Я ковтнула, хоча в роті було сухо. Тонка тканина, яка була вдягнута на нього, прилипла до контурів його тіла. Я не могла відвести погляд.
Тердео довго дивився на мене, перш ніж обернутися.
— Якщо пошириться чутка, що ми консумували наш шлюб, ніхто не сумніватиметься в наших стосунках.
— Н-напевно, так.
— І якщо я вдаватиму, що сумую за тобою, коли наші шляхи розійдуться через рік, імператор не намагатиметься змусити мене до ще одного шлюбу.
Він мав рацію. Тердео потрібен був подальший план, щоб не опинитися в такій самій ситуації знову через рік.
— Тож, поки ми одружені, ми будемо ділити одну кімнату. Я не торкнуся тебе й пальцем без дозволу, тож не хвилюйся.
— Тоді де ми будемо спати? Якщо я спатиму на дивані, ви можете...
— На ліжку, звичайно.
— Ем, — в мене перехопило подих.
— Ти збираєшся спати на дивані чи на підлозі цілий рік? Якщо ти цього хочеш, прошу.
— З-звичайно ні. Я не могла відірвати очей від цього чудового ліжка.
— Ліжко велике, тому кожен з нас може зайняти один бік. Якщо хочеш, можеш покласти між нами подушку, щоб тобі було зручніше. Якщо ти все ще не можеш довіряти мені, що ж, ми можемо розірвати нашу угоду. Довіра — це основа контракту, чи не так? Ми будемо прикидатися подружжям протягом наступного року, — він недбало відкинув мокре волосся пальцями назад.
«Він здається таким розслабленим, — можливо, я даремно хвилююся. Його міркування були правильними. Я мала б очікувати таких обставин, коли ми вирішили укласти шлюб за контрактом. — Він має рацію. Для того, щоб така угода спрацювала, потрібен певний рівень довіри».
Я спокійно кивнула і лягла на ліжко. Воно було набагато зручніше, ніж те, до якого я звикла у резиденції Захарт.
— Добре. Я згодна. Це шлюб за контрактом, і ми повинні довіряти одне одному хоча б в такій мірі. Я спатиму з цього боку, Ваша Світлосте, — я підсунулась ближче до краю ліжка.
— Ми тепер одружені. Тобі більше не потрібно називати мене «Ваша Світлість».
— Тоді як мені вас називати?
— Це тобі вирішувати, — відповів він.
«Мені вирішувати?» — я подумала хвилинку і кивнула.
— Добре, Тердео.
Тердео підняв брови.
«Це ж нічого, правда? Ти сам сказав, що мені вирішувати!»
— Ти збираєшся спати з цим у волоссі? — він вказав на квітку, що заплуталась в моєму волоссі
— Ох. Я намагалась зняти її раніше, але не змогла.
— Повернись.
Що? Моє серце закалатало в грудях.
Тердео підійшов до мене і почав виплутувати квіти з мого волосся.
«Він напрочуд обережний», — я думала, що він планує просто видерти її.
— О. Дякую.
Незнайомий чоловік торкався мого волосся, поки я сиділа на його ліжку. У мене пересохло в горлі, і я не знала, що робити з руками.
«Будьте прокляті ці покоївки за те, що вони постійно згадували нашу «шлюбну ніч»!»
— Гадаю, ти сподобалась Сайорис, — зауважив Тердео.
— Вона так каже, хоча я не впевнена чому.
— Гадаю, це тому, що коли більшість людей дізнаються про наше прокляття, вони зазвичай тікають, або якось використовують це знання.
«О?» — я злегка кивнула.
Тердео продовжував обережно знімати квіти з мого волосся.
— Я рідко бачив її посмішку після того, як вона втратила свою сім'ю, але сьогодні вона яскраво посміхалась.
— Вона втратила свою родину?
— Ніхто так не страждав через наше прокляття, як Сайорис.
Можливо, це через його заспокійливий голос, або тому, що сьогодні був такий довгий день. А може, це була дуже ніжна манера, з якою він торкався мого волосся. Дотик його пальців був схожий на пір'їнку. Моє дихання сповільнилось, і напруга стекла з моїх плечей.
— Вона не помітила, що в неї маленький поріз біля нігтя, і радісно приготувала їжу для свого чоловіка та дитини, — продовжив він. Його голос був таким м'яким і заспокійливим, як колискова. — Вона пішла у справах лише на мить, а коли повернулась, вони обоє вже були мертві, з'ївши те, що вона приготувала.
Ох. В моїх очах постала Сайорис з минулого, як вона в істериці ридала.
— Вона не бачилась ні з ким близько року. Вона так багато разів погрожувала вбити себе, що нам довелося прив'язати її до ліжка.
Мої повіки були такі важкі, і я заплющила очі.
— Після цього Сайорис завжди трималася на відстані від людей. Це була одна з причин, чому вона започаткувала бізнес. Коли вона дізналася, що на тебе не поширюється прокляття, вона дуже захотіла зустрітися з тобою.
Моє тіло відкинулося назад, а голова схилилась на щось тверде.
Мирна тиша наповнила кімнату.
Ніжні руки обережно поклали мене на ліжко.
***
— Лише з твоєю смертю твій спадок перейде до мене. Сашо, ти мене кохаєш, тож, будь ласка, помри заради мене, — мовили губи Шиффа, які колись дарували мені стільки щастя, але зараз він вбивав мене.
— Ти справді думала, що він тебе кохає? Схаменись. Шифф мій. Він лише вдавав, що кохає тебе, і одружився з тобою лише заради твого спадку.
— Повір мені, ти можеш звинувачувати лише свого батька. Якби він не залишив тобі все...
І моя мачуха підійшла до мене з подушкою в руках.
— Інакше я могла б бути тобі хорошою матір'ю. Ми добре подбаємо про твоє майно, тож не хвилюйся, дитино.
Подушка міцно притиснулась до мого обличчя. Як завжди, я заціпеніла, не в змозі навіть пальцем поворухнути.
«Чому? Хіба я вже не померла так і не повернулась до життя? Чому це знову відбувається? — я не могла нормально дихати. — Знову? Чи це вперше?»
Я не хотіла дізнаватися.
«Допоможіть мені!»
Бажання жити палало всередині мене. Моя рука простягнулася переді мною. Я хрипіла і кашляла.
«Я не хочу помирати. Я хочу жити. Хтось, врятуйте мене».
— Перешаті!
Я боролася і тонула в глибинах темряви, коли хтось міцно схопив мене за руку.
— Перешаті!
Хтось покликав мене на ім'я. Мене витягли, перш ніж я встигла повністю потонути.
Я кашляла і хапала ротом повітря. Піт промочив мою нічну сорочку. Я так сильно крутилася, що ковдра піднялася і закрила мій ніс і рот.
Нечітким зором я ледве могла розгледіти розмиті червоні очі, схожі на сонце, що сходить, або світло в темряві.
— Ти в порядку? Тобі було важко дихати. Чи варто мені покликати лікаря? — у цій темряві його червоні очі були єдиним, на що я могла покластися.
— Моя родина вбила мене.
Тердео залишався непохитним, скелею, яку жодні хвилі не могли розбити.
Я вчепилася в нього.
— Врятуйте мене, — моя мова стала невиразною. А мій зір став ще більш спотвореним. — Я хочу жити...
Я впала назад у прірву.
***
Я прокинулась від звуку шелестіння. Передсвітанкове світло змило кольори з кімнати.
«Так спекотно, — моя шкіра була липкою від поту, волога та неприємна. — Я спітніла? Чому?»
Я була впевнена, що була свіжою після купання перед сном. Я насупилась та перевернула подушку. Зарила голову в її прохолодні глибини та відсунулась з місця, яке моє тіло нагріло за ніч.
Стук.
«Що це було? — моя рука лягла на щось тверде, але водночас м'яке. Знайоме тепло шкіри розійшлось по моїй руці. — Чому хтось поруч зі мною? Хто це може бути?»
Я перевернулась.
— Я не хотів тебе будити.
Тьмяне ранкове світло викрило чіткі м'язи, поцятковані зморшкуватими шрамами. Я торкалась рельєфного живота Тердео. Я завмерла.
— Що ти робиш? — Тердео лежав поруч зі мною, використовуючи руку як подушку. Він зняв сорочку, тому на ньому був лише тонкий шар тканини на нижній частині тіла.
— Аргх! — я відштовхнулась і впала з ліжка. Відкотилася від нього. — Чому? Чому ви тут?
Тердео явно був на моєму боці ліжка, незважаючи на мої попередні спроби провести чітку межу.
«Ти негідник!»
Як я заснула минулої ночі? Я підвелась на ноги. Тільки тоді помітила, що досі тримаю квітку, яка була у мене в волоссі минулого вечора. Я заснула, поки він знімав її для мене. Мені щось наснилось, але я не могла згадати, що саме. Можливо, це був кошмар. Я здригнулась і оглянула себе, щоб упевнитись, що було на мені. Моя нічна сорочка була ціла.
Тердео сів.
— Гадаю, сталося непорозуміння.
Я здригнулась і підняла руки в повітря.
— Залишайтесь там! Кажіть, що бажаєте, звідти.
— Я збирався сказати тобі минулої ночі, але ти заснула.
— Наш контракт також включає питання спальні?
— Чому б тобі спочатку не послухати, що я скажу?
— З-зачекайте! Поки що нічого не кажіть! — я схопилася за голову обома руками. Я була така розгублена. Я думала, що він не цікавиться жінками, але я так помилялася! Можливо, це все були неправдиві чутки. Я закусила свої сухі та потріскані губи.
Тердео підпер одну ногу і поклав на неї руку.
— Я розумію, про що ти зараз думаєш, але справа не в цьому.
Тонка тканина, що закривала його нижню частину тіла, небезпечно зісковзнула.
— Не підіймайте ногу! — я накинула на нього ковдру.
— Сонце скоро зійде, і покоївки зайдуть, — Тердео визирнув у вікно. — Як би це виглядало, якби вони побачили нас по різні боки ліжка після нашої шлюбної ночі?
— Ем, — перші промені сонця пронизали небо на сході. «Я неправильно зрозуміла всю цю ситуацію». Мої щоки почервоніли. — В-вірно. Якби ви сказали мені це з самого початку, не було б непорозуміння.
— Це ти сказала перестати говорити.
— Я теж про це подумала. Я просто злякалася, бо щойно прокинулась.
Тердео недбало відкинувся на узголів'я ліжка. Потім він накрив нижню частину тіла ковдрою та простягнув руки.
— Іди сюди.
Це був ранок після нашої шлюбної ночі. Було б логічно, якби ми були поруч.
— Добре тоді, — я повільно лягла в ліжко поруч із ним і поклала голову йому на руку. Він би не посмів обманути мене двічі.
Я чула його серцебиття в грудях.
— Якщо ми збираємося лежати так і далі, нам слід було просто залишитися на різних сторонах ліжка, — він насупився і притягнув мене ближче до себе.
— Угх! — у мене перехопило подих.
— Це ненадовго.
Я відчула його шкіру на своїй щоці, на руці, по всьому тілу. Я стримала тремтіння. Я погано знала цього чоловіка.
Він неквапливо накрив мене ковдрою, якою був вкритий сам, і загорнув у неї.
— Коли прийде покоївка, я піду у ванну, тож вдавай, що спиш.
Я заплющила очі. Від його дихання моя шкіра покривалась мурашками, а голова паморочилась. Тиша огорнула мене, ніби час зупинився.
«Я не можу дихати».
Міцна рука Тердео обвила мене за талію, і я здригнулася.
— Перестань так багато рухатись.
— Але це лоскотно, — я намагалась зберігати спокій, але мій голос тремтів. Тердео міцніше обійняв мене, і я заворушилась ще більше.
— Тобі наснився кошмар минулої ночі?
— Вибачте? — кошмар? Я похитала головою. — Я не пам'ятаю. А що?
«Невже я хропіла? Чи скреготала зубами? Чи говорила уві сні?»
— Нічого. Я просто спитав, бо це була твоя перша ніч, коли ти тут спала.
«І все?»
Хтось постукав у двері.
— Заплющ очі, — Тердео підтягнув мене ближче до своїх грудей і мовив: — Заходьте.
Двері відчинилися.
— Ваша Світлосте, доброго ранку. Я тут, щоб...
Це була не покоївка. Моя голова відскочила від грудей Тердео.
— Сельфіус?
Шокований дев'ятирічний Сельфіус стояв у нашій спальні з роззявленим ротом.