П'ять завдань У ранга за один похід це добре? Ні! Це письменник як погано. Ми вже третій день шастаємо за цими блядськими топами. Спочатку все йшло непогано, але ось чим глибше ми зайшли, тим крутіше були наші неприємності. Листя з корінням тінистої верби ми дістали ще в перший день.
Довелося згадати все що я знав в магії землі, але проблем з першим завданням У рангу у нас не виникло. Після такого простого виконання першого завдання ми вирушили на пошуки димчастого моху, болотяної кропиви і чорного сарожки. Дивно, але останній момент ми знайшли практично відразу, правда ягід на ній не було, проте навіть так все йшло до швидкого закриття завдання. Ми були захоплені і йшли вперед, глибше в топі.
Перший день ми так і не знайшли ягоди, але знайшли крапиву та мох. Перед цим ми лише кілька разів мало не потонули. Втомлені і мокрі ми зібралися на нічліг, я виростив платформу над в'язкою грунтів, Макао розпровадив вогнище, Волкабе вбив кілька хижих птахів. Почали готувати вечерю і сушити речі.
Поївши і висихнувши, хлопці влаштувалися спати, не забуваючи поставити сигнальний та захисний бар'єри. Я ж сів на платформу і закрив очі в насолоді. Мені було добре, я був далеко від галасливих і смердючих міст, мені більше не потрібно було притуплювати свій нюх та слух. Як добре просто сидіти і слухати звуки природи. Близько трьох годин я просто сидів і відпочивав, навіть в якийсь транс увійшов, але під ранок все-таки легко спати.
А наступного ранку почалося Це! Хлопці, всі ласувані комахами, прокинулися з гарячкою. Мабуть ці дрібні гади переносили якісь хвороби, ось хлопців і проняло, я теж був покусані, але чи то імунітет, чи те просто пощастило, та мене не пройняв.
Можна сміливо сказати, що ця подія стала поворотним моментом у нашому житті. Полюшка візьметься лікувати їх за допомогою відерної клізми, а також гордість не дозволила впасти перед молодшим другом.
Отже, коли ми поїлися і вмивали крижану воду, то продовжили пошуки. Весь другий день майже безперервно стояв густий туман, але навіть так ми змогли знайти поля чорного сарожки з ягодами, а квіткова гадюка сама нас знайшла на одному із привалів. Усі інгредієнти були зібрані і нам залишилося тільки повернутися в гільдію, закрити завдання, але з'явилася одна мааалалінька заковика. Ми не знали звідки прийшли.
За два дні ми проїхали понад 100 кілометрів, половина з яких майже не на дотик. Намагаючись пригадати зворотній шлях, я зайшов у глухий кут. Я багато уваги приділяв пошукам і догляді за хворими, але вони самі б справилися з цією ситуацією.
І ось зараз, використовуючи магію вітру і магія рослин, я, намагаючись згинати занадто глибокі місця, веду своїх товаришів вперед. Триматися вони непогано, ще 24 години і хвороба повністю відступить. Це при тому що ми цілий день гуляємо по болоті, але зараз вони ще слабкі і не можуть довго стежити за дорогою.
Я впевнений, що якби вони були тут самі, то влаштували б привал і відпочивали би, поки хвороба пройдеться, коли відключиться лише на поїлку та приготування їжі, але оскільки вони зі мною то просто з принципу не хочуть зупинятися.
***
Тіло по пояс у воді, всі почуття загострені до межі, варто мені тільки відчути потік свіжого повітря, на болотах з цим проблеми, спів степних птахів або запах сухої трави, та хоч що ні хто говорять про наближення виходу з боліт, і я тут же поведу хлопців в сторону виходу. Але поки що, нічого не відчуваючи, я можу просто рухатися вперед.
До вечора ми так і плутали в болотах, не забуваючи збирати корисні рослини, але коли я вже хотів виростити нову платформу для ночівлі та підбирав місце сухіше, то виявив що більше я йду в одну сторону тим менше ставати глибина води. Ні, в болотах це взагалі нічого не означає, тут є місця схожі і на чисті озера та на сухі степи, але перевірити варто.
Виростивши платформу з дерева і залишивши хлопців готувати вбитих раніше змій та птахів, я пішов подивитися що там, попереду. Через чотири кілометри вода цілком закінчилась, а болото перетворилося на хвойний ліс.
Трохи південніше звідси починається хвойний ліс. Не знаєте, куди це нас так занесло? Я не пам'ятаю на карті Фіора хвойних лісів. - Повернувшись на стоянку відразу ж запитав я хлопців, і не чекаючи відповіді, скинувши з себе одяг сів їсти.
- На півночі Фіора є. Думаю, якщо пройти ще 40 кілометрів на південь то повинні будемо вийти до Кіару. А звідти поїздом можна буде дістатися до Магнолії. - Просвітив мене Вокабе. Я слухав його вже, правда, в підлогу вуха. Вони дорослі і досвідчені чарівники, самі розберуться. Мені ж потрібен відпочинок. Ноги стерлися до стану кривавої каші, все тіло щиплет через заплакаючу шкіру, болотяна зелень прилипає до всього тіла, незважаючи на всі зусилля я все ж пару раз упустив із головою під воду.
- Неприємно, але не смертельно. - Думав я відриваючи від тіла всю траву, часто разом з шкірою.
- Більше ніколи не буду брати завдання на болотах. У лісах хоч і небезпечніше, в основному через великі магічні тварини, але куди легше пересуватися. Та й багатьох проблем, пов'язаних з болотом, я б хотів у майбутньому уникнути. - Сказав Макао, дивлячись на мої муки.
- Не сказав би що в лісі дуже небезпечні. Ми просто вглиб болота не заходили, так по краю пройшлися. Але в цілому ти правий. Та й без Арави ми б мало що могли зробити, заблукавшись у болоті, наша магія в подібній ситуації не допоможе. І компас ми ще першого дня втопили десь. - Доїдаючи останній шматок змії, відповів Вокабе. Вони з Макао вже пішли на поправку ось і розмовляють, розповідаючи враженнями.
- Вибралися б і без допомоги магії. Можливо, застрягли б тут на кілька днів більше, але і тільки. - Підтримав розмову я.
- Можливо. А взагалі слід вивчити щось на такий випадок. Не дуже приємно у всьому покладатися на дитину. Вибач Арата, але ти все ще дитина, хоч і чарівник. - Обмірковано скелі Макао.
- Я й сам розумію що дрібний. - Посміхаючись, відповів я. Набудова трохи піднялася, більше не тягне когось вбити.
- Гаразд, давай ставити захист і на бокову. Я втомився. І голова досі болить. - Сказав Вокабе через двадцять хвилин розмови.
Поспостерігавши за тим, як хлопці ставлять бар'єр, просто спати. Устал я. Протягом дня займатися магією — це важко, перебуваючи по пояс у в’язці холодної жижі. Голова важка, ноги забиті, а магічна сила на нулі. Мені потрібно принаймні три години сну.
***
До Кіару ми дісталися за два дні. Вакобі наплутався, і замість 40 кілометрів довелося топати 65. Насправді не надто велика помилка для людини, що орієнтується на місцевості без при собі карти і не знаючи своє точне місце розташування.
У місті з'явилася ще одна проблема, двоє із трьох членів команди не брали грошей, а третій її член втратив свій гаманець разом зі компасом. Сумна ситуація, особливо враховуючи те що ми останні п'ять днів билися по болоті та лісах. Добре, що міська аптека купила зайві трави та отрути за солідну суму, і ми змогли нарешті оселитися в готелі.
А потім ми ледве не пролили всі гроші. Вони настільки захопилися їжею, що навіть не помітили, як рахунок перевалив за 10 000 цінних речей. Добре хоч гроші на поїзд ще залишилися.
- З такими витратами нагороди за місії вистачить тижня на два. - Припустивно дивлячись на рахунок, сказав Вокабе.
- До біса. Якщо є в гільдії або самому собі готувати, то можна місяць-два жити припіючі. - Сказав я. На мене подивилися великими і прибилими очима.
- Ти вмієш готувати! - Якось різко запитав Вокабе.
- Так. Це досить довго, так що зазвичай я їм в гільдії, але якщо хочеться чогось особливого або просто залишилося мало грошей, я готую сам. А що не так? - Кілька здивовано дивлячись на них, запитав я.
- Що це вони? - Дивлячись на те, як хлопці зі словами « Ні, ні, все добре» відходять убік, думав я.
- Він взагалі людина? Не може бути таланту в усьому! - Трохи не плачучи шепотів Макао.
- Не знаю друг мій, не знаю. Але мені вже страшно. - Уныло відповів йому Вокабе.
- А чого страшного те? - Не зрозумів його Макао. Я теж чогось не розумію.
- Макао, ти знову довів свою недалекоглядність. Уявіть собі, яким він буде через десять років! Молодий красивий (Сирк в мою сторону) сильний чарівник вміє добре готувати. І уяви нас через десять років. Тридцятилітні пердуни з У рангом... Ладно, ладно, с А рангом. А тепер уявіть нас на його фоні! Та він же у нас всіх дівчат відведе. - Шепотом кричав Вокабе, а я ледве стримувався від того що б не пробити собі голову ж долонею. А ось Макао міцно так задумався...
- А тепер уяви... Поведемо ми його в жіночі лази, за дівчатами підглядати і нас помітять ... Я завжди помічав і цього разу помітить я тобі кажу!... Це розлючені фурії, які розмивають нас по стінці. А... А Арату, через його мила личика і гучну славу, беруть під ручки та забирають з собою купатися... Макао також є млявим, тому що він не зареєструвався у голос...
- Я хочу випити. Я подумав, що вже тисячу разів встиг пошкодувати про те що вирішив посилити слух і послухати цих... Ціх ... Цих ідіотів!
До Магнолії ми добиралися в тиші. Я боровся з бажанням вбитися об стіну, а хлопці про щось напружено роздумуючи.
- Ось вже точно, Хвіст Феї божевільна гільдія. І члени в ній божевільні. - Я мисло стогнав.
У цей день Арата нарешті зрозумів наскільки божевільною гільдію він потрапив, і наскільки божевільними можуть бути магі цього світу.
https://literna.net/uk/books/268-khvost-fei-staovlennya-maha