Розділ 141.
Протягом останніх трьох днів, проведених ними на шляху до Байрану, Ґрід постійно працював над Джудом і солдатами.
Він постійно доручав їм битися з монстрами, яких приборкував кривавий запах Плаща Малакуса. Тут монстри мали щонайменше 100-ий рівень, тоді як околиці Серого лісу кишіли чудовиськами 120-го. Отже, для солдатів 70~80-их рівнів було дуже важко боротися з ними, через що вони постійно скаржилися.
Однак Грід не переставав робити це. Він жодного разу не наказав їм відступити, тому вони були змушені або продовжувати воювати, або померти. Солдати майже не відпочивали, а монстри все прибували і прибули. Зрештою, воїни не могли піти проти наказу свого командира і були змушені битися до самого кінця. При цьому вони й справді кілька разів мало не загинули.
Солдати більше не вважали Гріда героєм. Вони думали, що він є втіленням Диявола.
Але хоч солдати вважали, що експедиція приречена на провал, жоден з них не загинув від руки монстрів. Кожного разу, коли ситуація ставала надто небезпечною, на допомогу відразу приходив або сам Грід, або хтось з лицарів.
Це тривало три дні підряд, і середній рівень 13-ої роти збільшився до 90-го. Джуд, який завжди бився на передній краї, і зовсім зміг досягти 110-го рівня.
« Звичайно... НПС відрізняється від гравців».
Під час цього процесу Грид також зрозумів кілька нових фактів. Кожного разу, коли гравець отримував новий рівень, йому давали 10 балів, тоді як НПС діставав випадкову кількість очок: від шести до двадцяти включено. Проте щоразу, коли Джуд перейшов на наступний крок, йому давали принаймні 16 очок характеристик. Це і правда був НПС, гідний класу "А".
« Так, Джуд. Расті швидше і коли-небудь ти станеш моїм відданим псом.", - подумки похвалив його Грід.
Наступного дня група зрештою дійшла до Серого лісу. Тим не менш, більш-менш натхненна атмосфера в 13-ій роті тут же стала якоюсь дивною, а бойовий дух солдатів, що виросли під керівництвом Гріда, кудись випарувався.
– Я... Мені шкода, але ми не можемо рухатися далі.
Найдавніший початок лісу був покритий отруйним туманом, який з’явився через токсичні квіти і розтягнувся на триста метрів вглиб лісової чащі. Тому, звичайно, солдати перехотіли йти далі, бо навіть коли вони виходили за п’ять метрів від отрути, у них було неприємне відчуття. Вони відчували, як їхнє здоров’я повільно і вірно повзе вниз.
Ромео вважав, що йти до Серого лісу було наче самогубство.
- Намагатися знищити лісозаготівель таким чином просто безпідставно. Ми не зможемо навіть дістатися до нього. Чудово, звичайно, що ми зайшли так далеко, але тепер нам варто повернутися...
Рицарі та солдати замерли на своїх місцях, не бажаючи робити і кроку вперед. І Грід розумів, що їх заставляти просто нерозумно.
« Ядовитий туман завдає 350 урона за секунду».
За винятком високорівневих лицарів, у солдатів було менше 3,000 одиниць здоров'я. Якби він загнав їх у туман, то вони б не встигли пробігти й сотні метрів. Грид наполегливо працював, щоб вони досягли будь-якого прогресу, а тому не хотів втратити їх задарма.
"Я повинен розібратися з цією проблемою."
Ядовові квіти були не лише отруйними рослинами. Це був м'ясоїдний монстр 160-го рівня, який атакував все, що потрапляло в радіус досяжності його ліан. Це був справжній жах як для мандрівників, так і для самих монстрів.
Однак ці квіти не загрожували їм зовсім. Отже, він збирався вже було витягти Дайнслейф, щоб позбутися отруйних квітів, як раптом ...
- Джуд?
Джуд мовчки йшов пряміком в отруйний туман, який злякав навіть бруків лицарів!
«... Він мені сподобався".
Ґрід був сповнений великих сподівань. Що ж Джуд використовує, аби прорватися крізь отруйний туман? Яку тактику він обере?
Зрештою Джуд увійшов у отруйну зону, від чого здоров’я воїна почало сповільнюватися просто неймовірними темпами.
Але Джуду було все одно. Він стогнав і кашляв, але при цьому все одно продовжував йти вперед. А потім він просто впав на траву.
– ... А-а?
У Ґріда стався несподіваний розвиток ситуації, і це здивувало його. Солдати й зовсім були шоковані.
- Ах, капітане, Капітан! Все-таки він вирішив звести рахунки з життям...
- Швидко побігли рятувати його!
- Чорт, але для цього нам теж доведеться увійти в отруйний туман... І тоді ми всі помремо.
– Э-эх... Невже нам доведеться кинути капітана?
Датчик здоров'я Джуда швидко падав, а безпорадні солдати були змушені дивитися, як їх капітан помирає прямо у них на очах.
- Здається, він просто ідіот... - Зрозумівши свою помилку, пробурмотів Грид.
Незважаючи на повторне отримання нових рівнів, Інтеллект Джуда все ще застряг на відмітці в 11 одиниць. Також у нього був невідомий навик з зловісною назвою "Без поняття". Отже, причина, по якій Джуд увійшов в туман, полягала не в тому, що у нього було засіб для його розсіювання, а в тім, щоб він поняття не мав, як робити. Таким чином, з запізненням дійшов такого висновку, Грід поспішно рушив вперед.
« Я не можу так просто втратити його! »
- Виконт! – відразу ж закричали Ромео з Деком. Віконт кинувся пряміком в отруйний туман всього лише для того, щоб врятувати одного з них?
Вони просто не розуміли логічної думки про це.
- Сер Ромео! Якщо віконт помре, нам усім кінець!
- Стійте...!
Але було занадто пізно. Швидкість руху Гріда була надлюдською. У той момент, коли Ромео і Дек вирішили зупинити його, Грід вже був посеред отруйного туману.
- Швидко пий!
- ...?
Його очі потьмяніли, а тіло переповнила жахливий біль. Джуд знав, що скоро помре. Але раптом хтось підбіг, підвів його і влив йому у рот зілля... І цим чоловіком був Грид.
- ...?
Благородна людина була готова ризикнути своїм життям, щоб врятувати простолюдину? Хіба палаци не вважали солдатів більш ніж м’ясними щитами? Проте Ґрід відрізнявся від усіх дворахян, з якими зустрічався Джуд. Чому він був іншим? Джуду було цікаво, але його інтелект не міг дати відповідь на це питання. Ось чому солдат був просто в захваті.
А потім він тупо втупився за спину свого рятівника, побачивши щупальця отруйних квітів. Ці щупальця були схожі на ліани з хижими птахами, але жодна з них так і не змогла дістатися до Джуд. І це було природно. Хіба у монстрів 160-го рівня були шанси проти Гріда?
- Фехтування Пагми, Волна!
По всьому боці виблискували промені світла, знищуючи щупальця і зав’язуючи отруйні квіти. А потім отруйний туман почав зникати, наче якесь нанасадження.
« Сильний», — з безглуздим обличчям дивлячись на Гріда, захопив Джуд.
Чисте повітря почало вливатися у його отруєні легені і, завдяки своїй природженій витривалості, Джуд швидко прийшов до себе та встав на ноги.
А потім він вклонився Гріду і вимовив.
- Дякую.
Ці слова були занадто простими як для того, хто щойно врятував йому життя. А тому Грид знову переконався у незаперечному факті:
"Він дійсно дурний..."
- Звичайно, храбрство добре, але перш ніж діяти, треба думати головою. У тебе ж немає десяти життів, так?
– ... Угу... - Кивнув Джуд, ніби погоджуючись з даним твердженням. Правда, вираз його обличчя говорив зовсім про протилежне. Очевидно, солдат не розумів сенсу цієї метафори.
Після того як Ґрід відчув занепокоєння щодо подальшої долі підлеглих, він просто попросив його захистити себе. Потім солдати і лицарі підбігли до них.
- Ви в безпеці!
Воїни дивилися на Ґріда з справжнім захопленням.
- Дивно, що Ви змогли за один удар знищити відразу кілька десятків отруйних квітів! Ось воно, справжня величність героя, який переміг Малакуса!
- Спасіння капітана — вчинок, гідний справжнього двореянина і лицаря!
Вони вихваляли Грида і Ромео з Деком. А тепер солдати, які трохи раніше заклеїли Ґріда дияволом, знову вважали його героєм.
- Наш віконт найкращий!
- Дякую, що врятували капітана!
- Ну як, тепер ви мені вірите? Зі мною ви зможете легко знищити лісного захисника, — посміхнувся і проговорив Ґрид.
– ... Ні, це...
Незважаючи на те, що Грід продемонстрував свою велич, солдати і лицарі були все ще дуже скептично налаштовані до рейду на Лісового Охорона.
Проте Ґріду було все одно. У нього був план, і він збирався його виконати. Отже, лицарі і солдати були змушені слідувати за ним. А потім, прямо посеред лісу, їх група зіткнулася з чимось зовсім новим.
- Люди! У лісі не місце людям! Люди забруднюють ліси! Їм немає прощення!
Це був крик вождя гоблінів. Більшість звичайних гоблінів мали близько одного метра, але ця тварина не поступалася ростом навіть людині, а її Сила виходила за межі уяви. Як польовий бос 180-го рівня, він був проміжною перепоною, з якою потрібно було впоратися перед зустріччю з Лісним охоронцем.
Визвавши десятки хобгоблінів, вождь кинувся в атаку, у той час як Грід поспішно закричав:
- Це остання практика перед стримуванням з Лісовим Рятівником! Розбіться на групи по три особи і беріть на себе одного хобгобліну, в той час як лицарі та Джуд будуть контролювати поле бою і допомагати тим, хто знаходиться у небезпеці. Як тільки вождь гоблінів почне дивно поводитися, знайте, що через кілька секунд буде землетрус. Як тільки це станеться, розсередніться і перейдіть у глухий захист!
Атаки гоблінського вождя мали таку ж особистість, як і у лісного захисту.
Тоді як гоблінський вождь викликав хобгоблінів, лісовий Хранитель спричинив големи. Крім того, вождь мав такий же навик широкомасштабного землетрусу, що і бос-голем.
Тому, перш ніж зустрітися з охоронцем групи гравців, вони часто ходили на пожвавлення гоблінів. Отже, перед походом до Серого лісу Грид уважно ознайомився з цим процесом і видав своїм підопічним вказівкам.
І ось, дотримуючись вказівок свого командира, солдати розділили між собою хобгобліни, в той час як Грид подався до самого себе.
А потім він використав Фахтування Пагми, Вбивство.
Ви нанесли критичний удар!
Інквізиція Перчаток Святої Світу зробила п’ять нападів.
Ви нанесли 302,555 урона.
Ви вбили вартового Серого Леса, вождя гоблінів!
Ви отримали 2,600,100 досвіду.
Ви підібрали дубину вождя гоблінів.
Ви підібрали іклав вождя гоблінів.
Ви отримали новий рівень.
– ... Ах...
Критичний удар в поєднанні з опцією Перчаток Святого Світу і « Вбивством» змусив навіть монстра-босса 280-го рівня впасти у критичний стан. Не дивно, що бос 180-го рівня був знищений на місці.
Звичайно, Грід зовсім не чекав на такий збіг обставин. І чому тільки сила його предметів виявлялася тоді, коли не було потреби?
- Кхик... Люди - страшні! Бежим!
Пошкоджені хобгобліни відразу ж кинулися врозки, від чого Грід похмуро похитав головою і вимовив:
- Чорт, я повинен був зняти рукавички.
Але він шкодував, що не міг полагодити свої війська, лицарі та солдати були просто збиті з пантелику.
- Це людина?
- Люди не можуть бути настільки сильними...
- Гаразд, досить базікати. Прийшов час зайнятися лісним охоронцем.
У розпал цього хаосу лише Джуд рухався вперед, ні про що не задумуючись.