Розділ 106.
Я відчайдушно хотів заробити хоча б 80,000 золота, але доля вирішила винагородити мене мільйонами!
Хто б міг подумати, що предмет з матеріалів із примесоподібними речовинами вийде легендарним!
- Я думав, мені пощастить, якщо у нього буде хоча б рідкісний рейтинг...
Результати були такі несподівані, що я мимовільно вщипнув себе за щоку, аби переконатися у реальності.
- Ні, це точно не сон.
Моя підсвідомість просто відмовляла мене вірити, що щось подібне сталося з моєю невзучою особою.
Якою людиною я був?
Протягом 27 років мого життя я був справжнім невезінням і невдачами.
У мене майже не залишилися спогадів про початкову школу, але одного разу я загубився і ще раз ледь не вкрали мене в зв'язку з чим назвати приємним тоді у мене просто язик не повертався. У середній школі я мав схильність до розладів шлунка пряміком під час спортивних змагань або пікніків. Рівно 89 разів я став грушею для б'ючи місцевих гангстерів або шкільних хуліганів, при цьому мені жодного разу не підвернула навіть потерта 100-вонова монета.
Під час навчання в університеті мене затягли до волонтерської служби, де я потрапив під машину і був змушений заплатити три мільйони геть за лікарняні витрати. Крім того, коли мене госпіталізували, я мало не помер від харчового отруєння. У інших пацієнтів навіть не сталося звичайного розладу шлунка! Врешті - решт лікарі дійшли висновку, що я таємно проніс до лікарні їжу для стороннього персоналу і тому не отримав компенсації.
Але в той час я дійсно їв тільки лікарняну їжу. Для мене все ще було загадкою, чому інші пацієнти були в порядку, тоді як мене просто чудом вдалося врятувати.
"Лібо в мою тарілку потрапила якась бруд, або інші пацієнти просто не їли лікарняної їжі..."
Був ще третій варіант: за всіма моїми бідами стояв якийсь жахливий привид!
Але на цьому переліку моїх нещасть не закінчувався. Під час служби в армії щоразу, коли я заступався на чергування, мені доводилось стикатися з п’яним командиром роти. Не знаю чому, але йому явно подобалося кричати на мене. А якось, за три дні до відпустки міймен зламав ногу, в результаті чого мені довелося чергувати ще й у свята.
Жахливі події було ціле море, тоді як незначні щасливі моменти можна було порахувати по пальцях однієї руки. Однією з тих щасливих переживань було те, що якось мені вдалося повечеряти одночасно подвійним порцією рибова.
« Коли мені виповнилось тринадцять років, дідусь дав мені гроші і сказав, що я його єдиний онук. Але оскільки до мене так ніхто і не прийшов, я був змушений з'їсти м"ясо на самоті.
Я був жалюгідним. Одним з найкращих подій у моєму житті була можливість поїсти! Отже, навряд чи моє життя можна було назвати хоча б якою-небудь радісною. Але зараз... Символ невезіння перетворився на символ абсолютного в’їзду!
І я був радий цим змінам.
- Напевно, це все тому, що моя мати в останні дні часто ходила до храму...
Моя сім’я була нерелігійною, як і я. Проте останнім часом моя мама часто відвідувала церкву і молилася до бога за свого сина.
- Дякую, мамо... - Зі сльозами радості на очах, пробурмотів я.
Коли я відчував любов своєї матері, то зрозумів, що не один у світі. І це мене дуже зворушило.
А потім прибув Ібеллін.
- Ну що, як справи з Шіпом?
— Лови, — відповів я, кинувши Ібелліну готовий меч. А потім...
- Кхек!
Як тільки юнак перевірив "Шіп, Переповнений невольством" він був настільки здивований, що забув як дихати.
– Кха... Кха... Це? Грид! Ти що, багоюзер? (Сміх)п/п: гравець, який використовує системні помилки та аварії для досягнення власної вигоди).
Я чув різні звинувачення у свою адресу, але щоб таке ...
- Багоюзер? Що за нісенітниця?
- Н-но...
Ібеллін поняття не мав, як йому на це реагувати, а тому перемикаючись з ноги на ногу пробурмотів:
- Я чув, що коваля обмежена створення всього лише унікальних речей. Лігендарні предмети можна отримати тільки в рейдах... Як тобі це вдалося? Це неможливо, якщо ви не є замаскованим розробником або багоюзером.
Ібеллін явно був не в собі. І ось, коли я хмуро втупився на ураженого мечника, у кузниці з'явилася дівчина.
- Заспокойся, Ібеллін.
Це була Джишука.
Топ-топ...
І ось, поки Ібеллін намагався прийти в себе, Джишука підійшла до мене і, окинувши своїм пристильним поглядом, сказала:
- Грид.
- Д-да?
На її щоках смоктав обворожливий рум'ян, змушуючи моє серце битися швидше.
Я перестав думати про саму сексуальну красуню. Але Джишука негайно зробила два кроки вперед, від чого її обличчя зупинилося прямо перед моїм.
- В "Satisfy" це неможливо, тільки якщо у тебе немає легендарного класу... Ти ж про це знаєш, вірно?
– ...
- Отже, у тебе легендарний клас?
Я ніколи не думав, що зможу вічно приховувати свою особистість. Але я й не відчував такої необхідності. Тому, оскільки легендарний предмет вже був створений, я вирішив, що час відкрити карти.
- Все так.
- Отже, це правда...! Грид! Ти дійсно кращий! - З тими, що святіють, наче ліхтарі, очима вигукнула Джишука.
- Кхек!
А потім вона знову обняла мене. Як тільки мене оточив запах її тіла, моя душа, здавалося, залишила мене. Але тепер я вже розумів зв’язок між тим, що́ про це думає голова Гільдії Цедака.
"Це всього лише її спосіб виразити свою радість."
Отже, зігнорувавши збуджену Джишуку, я повернувся до Ібелліна.
- Скільки?
- Мільйон золотих, піднявши один палець, заявив заспокоючий Ібеллін.
– А-а?
Може, у мене було щось зі слухом? Хіба легендарний предмет не повинен був коштувати як мінімум два мільйони?
- Судячи з опису, власник крові це я. Таким чином, це мій ексклюзивний предмет. Іншими словами, ніхто не може використовувати його, крім мене. На жаль, цей недослідний чоловік дуже сильно впливає на ціну, навіть якщо він легендарний, — пояснив злегка збентежений Ібеллін.
– ...
Ібеллін, як правило, здавався звичайним хлопцем з непримітним обличчям, але залежно від обставин він перетворився на справжнього дорослого чоловіка.
« Його образ змінився. Але, і не мудро з огляду на його багатий ігровий досвід, - захоплюючись Ібелліном, подумав я.
- Просто чудова продуктивність цього предмета, але він не коштує кілька мільйонів золотих. По правді кажучи, навіть мільйон - це багато. Коли я зможу екіпувати більш високорівні предмети, цей меч стане непотрібним. Ніхто інший не може його використати, тому продати я його теж не зможу... Вибач, але твій меч дуже обмежений у своїй доброті. Але це не змінює того факту, що це відмінний предмет, який мені зараз дуже потрібний. А ще я не хочу засмучувати тебе, тому і готовий заплатити до мільйона золотових включено.
Слова Ібелліна були дуже розумними. Цей молодий чоловік говорив абсолютну правду. Але це було неприйнятним.
– Три мільйони. І ні копійки менше, — піднявши три пальці, заявив я.
– А-а? Г-грід... Я розумію, але ...
Струшивши з себе Джишуку, я підійшов до Ібелліна, після чого взяв легендарний Шип і сам екіпірував його.
Завдяки особливостях вашого класу, ви змогли екіпувати Шіп, повний невольства.
Оскільки ваші характеристики не відповідають заявленим вимогам, то предмет накладається штраф.
- А-а!
Ібеллін був шокований. Враховуючи умови використання, це був предмет, який міг екіпувати тільки він. Але, на превелике здивування людей, я теж зміг це зробити.
Фьух! Фьух!
Я обережно помахнув легендарним Шипом і кивнув, наче оцінити його вишукану вагу. Потім з легким нетерпінням подивився на Ібелліна та сказав:
– Три мільйони. Якщо тобі така ціна не влаштовує, я буду використовувати його сам.
– Сто-о-О- о-ой! - Заволив Ібеллін, від чого навіть вікна затряслися.
Шіп, повний невольства ненавидить і проклинає вас.
Ви не піддалися негативному впливу.
Шіп, повний невольства ненавидить і проклинає вас.
Ви не піддалися негативному впливу.
Шіп, повний невольства ненавидить і проклинає вас.
Ви не піддалися негативному впливу.
Тим часом, перед моїми очима постійно з'являлися одні й ті ж інформаційні вікна. Через це я відчував себе так, ніби сиджу на шиповому подушці, але при цьому з усіх сил намагався здаватися як можна більш розслабленим.
– Два мільйони...
- Ні.
- Два триста.
- Я пішов.
- Два п'ятсот! Будь ласка, продай його мені за два з половиною мільйони! Це всі мої гроші, які я назбирав з L.T.S. і трансляцій! Будь ласка!
– ... Уф. Що ж, нічого не зробиш. Оскільки ми є частиною однієї і тієї ж гільдії, я погоджуся.
- Дякую!
- Але у мене є одна умова. Дай мені прямо зараз 80,000 золотих в якості передоплати.
- Так, звичайно!
Цього було достатньо, щоб покрити мої збитки за поспішний проданий меч превідомості. Крім того, я більше не збирався продавати речі за безцінь. Я був єдиним творцем легендарних предметів, яких хотіли всі гравці "Satisfy". І гільдії були не винятком.
Ви отримали 80,000 золотих.
Отже, я хотів якомога швидше поїхати в автосалон за новенький автомобіль, а тому попрощався з Ібелліном і Джишукою, після чого вийшов з гри.
Але першим кроком я перевіз 700 мільйонів геть на рахунок свого батька.
- Кхек! Ян-нгу! Ч-що це?
- Погаси свій борг, а решта грошей використовуйте, щоб залагодити справи в магазині... Я знаю, що останнім часом вам з мамою довелося звільнити всіх продавців і самим встати за прилавків...
– Янгу...
- Не зрозумій мене неправильно. Це розумна сума грошей за всі роки вашої з мамою важкої роботи, тому ні про що не турбуйся.
- Хнык, хник! О, господи...! Наш блудний син став такою чудовою людиною всього за одну ніч! Це що, сон?
- Не хвилюйся, це не сон.
- Янгу! Хнык, хник! - Заплакавши, обняла мене мама. Тим часом мій батько просто опустив голову, так нічого і не сказавши.
« Я повинен був краще поводитись".
Мої батьки заплатили великі гроші за моє навчання, але замість того щоб влаштуватися на роботу, я почав грати в ігри. Ще в 25 років я став боржником, тому мої батьки були розчаровані. Кілька останніх років вони страждали виключно через мене, тому я пообіцяв собі, що в майбутньому буду ставитись до них якомога краще.
Потім я купив седан за 800 мільйонів вон і вислухав розлючену лекцію від своєї матері, яка назвала мене все ще незрілим. І хоча мені було боляче чути ці слова, я відчув справжнє полегшення, відчуваючи в руці матері сили, що повернулася до неї.