Розділ 27.
- Ля-ля...
Покинувши капсулу і направившись у туалет, я почав напиватися під ніс якоїсь веселої пісеньки.
- Ля-ля-ла. Ля-ля- ля-ла, ля - ля.
Потім я пішов на кухню і випив води.
- Ля-ля ля-ла.
І навіть посміхнувшись на диван і включивши телевізор, я все ніяк не міг зупинитися.
Що ж, сьогодні у мене видався по-справжньому щасливий день. Завдяки прихованому завданню я отримав бойову здатність і успішно виконав своє завдання, відкривши шлях до нових завдань. Крім того, мені вдалося отримати величезну кількість рівнів і за дуже короткий проміжок часу.
« Я вбив лише кілька бандитів і вже став 21-го рівня. Хіба це не справжній джек-пот? І чому мені так щастить останнім часом?»
Таємні завдання вважалися рідкістю. Серед мільярдів людей, які грали в "Satisfy", лише декому усміхалася здачі отримати один із них.
Але відтоді, як я став наступником Пагми, багато чого змінилося. Це справді був просто неймовірний клас.
« Нарешті, після довгих років нещасть небеса вирішили винагородити мене. Ух-ха-Ха!"
Отже, яке ж завдання мене чекало попереду? І найголовніше, якою була нагорода? Можливо, Хан пообіцяє мені унікальний предмет, яким я подобаюся, а потім продам...
А раз так...
« Я стану мільярдером! Ку-ха-Ха!"
Дайнслейф і Валхал майже не відставали від Півдня, створеного мною. Однак, оскільки вимоги щодо використання цих товарів були відносно прийнятними, дані про предмети могли отриматись у топ-ігрових просто астрономічний попит.
« Ці предмети нагадали мені, чому повна Провал - повний провал."
Альбатіно справді був чудовим ковалем. Мабуть, саме він був джерелом натхнення для Пагми.
« Це при всьому тому, що така велика людина не була легендарним ковалем, а я наткнувся на легендарний кузнечний клас... Що ж, дива зустрічаються» - подумав я, знову відчувши вдячність до небес.
Потім, протяжно позіхнувши, я подивився на годинник і побачив, що з тих пір, як я покинув капсулу, пройшло дві години.
« У світіSatisfy минуло вже вісім годин. Я думаю, Хан повинен був прокинутися".
За словами доктора, через надмірне вживання алкоголю і пережитого стресу стан Хани був важким. Але якби я продовжував виконувати його завдання, то коваль зміг би переробити алкоголізм і повернути своє життя. Ось чому про це було дуже не турбуватися.
З цими думками я розташувався в капсулі і вимовив:
- Вхід.
Як і завжди, картина перед моїми очима потемніла, після чого поступилася місцем темному світлу.
«... Я в лікарні".
Саме це місце було останнім, в якому я зупинився, склавши Хана до рук лікаря на ім'я Саймон. І тепер мені потрібно було знайти його.
- Як він там?
- Я думав, що через раптове збільшення кров'яного тиску і слабкості з"явиться висока загроза його життя. Однак стан пана Хана поліпшився, і його можна виписати частіше. Здається, ніби самі небеса допомагають йому... - Посміхнувшись, відповів Саймон.
- Радий чути...
- Якщо він не питиме, то з часом і зовсім поправиться.
Потім разом з Саймоном я пішов до намету Хана.
- Ох, це ти. Я зобов'язаний тобі, - побачивши мене, виготовив коваль.
- Люди повинні допомагати одні одним, а особливо тим, хто опинився в складних життєвих обставинах. Лікар сказав, що Вас можна виписати. Все, що вам потрібно - це заплатити за лікування, — з усмішкою відповів я.
– ...
Чому Хан не відповів? Відчуваючи, що в цьому є щось погане, я підозріло подивився на коваля.
Як і очікувалося, його подальші слова були наче грім серед ясного неба.
- Вибачте... Я зараз не...
- Тільки не кажіть... Тільки не кажіть, що Ви не будете платити за рахунок.
- Не те, що б я не хотів... Просто, я не можу. У мене зовсім немає грошей.
- І що тоді робити? Докторе, тут можна лікуватися в борг? — Повертаючись до Саймона, запитав я. У тому ж мить його вічно люб’язний вираз обличчя зникло, змінившись максимально діловим видом.
– Розрочка і кредит неможливо.
– ...
Найбільше я хотів би залишити цього старого розбиратися зі своїми проблемами самостійно, але тоді не зміг би отримати нове завдання.
"Ч-чорт би його побрав! Тільки подумаєш, що в моєму житті настала біла смуга, як тут же з'являється чорна!"
За лікування Хана мені довелося віддати золоту монету. Я вирішив швидко забути про це, бо якби я вважав всі свої теперішні витрати, то напевно став би наступним пацієнтом Саймона.
Через деякий час ми повернулися в кузню.
- Ще раз дякую.
Як тільки Хан підійшов до дверей своєї кузні, він повернувся до мене і низько вклонився, висловлюючи тим самим свою щиру подяку. На щастя, у нього все-таки було сумління. Він хоча б подякував людині, яка заплатила один золотий за його медичні рахунки.
- Дуже дякую. Завдяки тобі я знову відчув надію. Я зберег справу, якою моя сім'я займалася протягом семи поколінь, і яка через свою неуцтво я практично втратив. Навіть не знаю, чим я можу відплатити... - Зі сльозами на очах вимовив Хан.
На відміну від молоді, старші люди були набагато чутливішими.
- Эй... - Проніс я, взявши грубу руку Хана.
Саме так робили головні герої якоїсь драми. Вони поспішали протиполежну сторону і казали: « Хіба ми не повинні допомагати своїм ближнім? Це все дрібниці. Не варто горювати. Мені нічого не потрібно..."
Але я не був головним героєм драми! Я був невдахою в жорстокому сучасному суспільстві, де панували закони джунглів. І я хотів нагороду!
- Якщо ви дійсно цінуєте мою допомогу, то можете мені тільки що-небудь дати.
- Так, це було б правильно. Я зобов'язаний чимось тобі відплатити. Але ти зробив мені надто велику послугу, тому я навіть не знаю, чим...
Насправді цей старий коваль був дуже простим і чесним чоловіком. Якщо він був комусь винен, то завжди намагався розрахуватися за своїми боргами. Ось чому я повинен був продовжувати реалізацію задуманого мною плану.
- Ці бандити майже позбавили Вас кузні. До того ж, якщо ви будете пити далі, ваше здоров'я погіршиться і Ви зрештою помрете.
– Угорм-м... Це вірно...
- Втративши свідомість від підвищеного тиску, Ви цілком могли померти. Думаю, справедливо буде сказати, що відвівши Вас до лікарні і заплативши за лікування я в деякому ступені врятував вам життя.
- Так.
- Тому, як своєму спасителю, вам слід дати мені скарб, еквівалентний вашому життю! - Я закінчив.
У відповідь Хан перестав ридати і сильно шкодував голосом, який сказав:
- Скарб, що відповідає моєму життю... Але в мене такого немає. Що ж мені робити?
- Не варто горювати. Я не хочу, щоб Ви відчували муки сумління, а тому... - Я чітко показав пальцем на другий поверх, — якщо ви дасте мені Дайнслейф і Валгалу, цього буде досить.
Від хвилювання моє серце було готове вистрибнути з грудей. Якби мені тільки вдалося дістати ці два артефакти... Однак, світ був влаштований не так просто.
– Эх... Це сімейні реліквії, які передавалися в моїй сім'ї з покоління до народження. На жаль, навіть моє життя в порівнянні з ними не коштує і копійки. Я готовий віддати тобі своє життя, але не їх...
Це була недвозначна відмова. Але якщо він був настільки рішучий, то чому дивився на мене таким серйозним поглядом?
- Це скарби, в які мій предок Альбатіно вклав всю свою душу. Ми, нащадки Альбатіно, присягнули на збереження цих реліквій до самої смерті. Однак є виняток, — пояснив Хан.
Отже, Хан був потомком Альбатіно? Невже цей старий і страждаючий від алкоголізму коваль колись мав навички вищого рівня? Однак це питання не було найголовнішим. Про яке виключення йшлося?
- І що ж це за виключення?
Погляд Хана став ще серйознішим.
- Спочатку я хочу поставити тобі одне питання. Як тобі вдалося використати ці скарби? І як ти зміг відразу визначити їхню справжню цінність? Насправді, Дянслейф і Валхал не є найуспішнішими роботами. Їх могутність вища за уяву, але через занадто високі вимоги вони вже кілька століть палаються без справ. Жоден герой не зміг їх використати. Тому всі згадки про них зникли в історії. Тепер ніхто не знає про їхнє існування.
Потім ми з Ханом піднялися наверх і зупинилися перед Дайнслейфом та Вальхлою.
- Мені сумно, бо я хочу, щоб світ знав справжню цінність цього клинка і озброєння. Саме тому я поклав їх на видному місці. Але щоб повністю зрозуміти таку надзвичайно добру роботу, людина повинна мати той же рівень розуміння, що і творець. І тоді, незважаючи на те що вони десятиліттями лежали у всіх на виду, ніхто так і не зрозумів чим насправді є, - вимовив Хан, після чого подивився на мене та додав, — а потім з'явився ти.
Після цих слів я зрозумів, що ці два артефакти мали справді довгу і загадкову історію.
- У моїй сім'ї є одна легенда... Близько 130 років тому сюди прийшов чоловік на ім’я Пагма і побачив, що Дайнслейф та Валхла палять у куті кузні. Він з першого разу зрозумів їх справжнє значення...
А потім очі Хана спалахнули, і він продовжив:
- Пагма був вражений тим, наскільки майстерно були зроблені дані озброєння і клинок. А ще... А ще, коли він узяв у руки Дайнслейф, то показав настільки майстерного фехтування, яке присоромило б будь-якого героя сучасності. Краса його рухів була просто неймовірною, а його помахи, здавалося, прокололи саме небо, викликаючи блискавки...
Слухаючи слова старого коваля, я був по-справжньому здивований. Це була трохи абсурдна, але захоплююча історія.
- Мій предок, який став свідком цього фехтування, впав на коліна перед Пагмою і попросив його взяти Дайнслейф та Вальгалу собі. Він казав, що саме така була воля Альбатіно.
- О! І що, Пагма погодився?
- Ні. Якби Пагма погодився, то Дайнслейф і Валгал тут не лежали б. Пагма відповів: « Я відчуваю в цих роботах душу Альбатіно. Я відмовлюся, оскільки вони занадто потужні, щоб витрачати їх на таку невелику людину, як я." Пагма був впертий, і мій предок зрештою мусив здатися.
Я просто відмовлявся розуміти цього Пагму. Навіщо, скажіть мені, відмовлятися від чогось безкоштовного? На його місці я б подякував щедрого коваля і, прийнявши дар, швидко продав би його на аукціоні.
Нет... Пагма, мабуть, був заможною людиною і тому не відчував потреби в двох виняткових артефактах.
Тим не менш, це був ще не кінець історії.
— Але перш ніж піти, Пагма сказав: « Сьогодні немає героїв, які б могли запанувати над цими скарбами. Але прийде час, і на світ з'явиться безліч людей, які достатньо кваліфіковані, щоб запанувати над Дайнслейфом та Вальхаллою."
– ...
Очевидно, що під цими словами Пагма мав на увазі гравців. Вони швидко прогресували і не знали такого поняття, як "приріст". Вже дуже скоро мали з'явитися досить компетентні топ-ігроші, які могли б використовувати як Дайнслейф, так і Валгалу.
« Я не хочу, щоб ці предмети діставалися якимось топ-ігрокам", — подумав я і відразу запитав:
- Скажіть, будь ласка, чому Ви мені все це розповіли?
- Я хочу знати хто ти, — без вагань відповів Хан.
- Ви думаєте, що я один з героїв про яких говорив Пагма?
- Верно. Хіба я не сказав, що є виняток? Якщо ти зможеш довести, що ти герой про якого говорив Пагма, я віддам тобі і Дайнслейф та Валгалу.
Його очі були сповнені надії, а я усвідомив, що стою в послузі від отримання нового завдання.