Розділ 20.
У "Satisfy" вибухнула справжня бомба.
Найвідоміші гільдії були просто піднятими на вуха, щоб винайти цього таємничого коваля. У засобах масової інформації і на Інтернеті-форумах стріли епічних рейтингів всього за день очолювали список найбільш обговорених питань. Люди шукали загадкового коваля так, ніби це було завдання SSS-класу.
- Я завжди робив все можливе, але... Виявляється, що в грі є коваль, який кращий за мене? - Пробурмотів Панмір, не в силах приховати свого замішання. Йому вже двічі вдавалося викувати предмет епічної рейтингу. Разом з цим він мав титул людини, яка вперше створила епічну екіпіровку. Тим не менш, в описі його вироби не було ні слова про те, що він справжній майстер з величезним потенціалом.
Отже, залишається одне питання: хто ж цей чоловік, який зміг перегукувати провідних ремісників континенту?
Тим часом, син Янґу — людина, яка привертала до себе увагу всіх присутніх, була зайнята знищенням лапи швидкої приготування.
- Що за виродки ставлять ціну в тисячу он за звичайну миску з лапшою? Вони хочуть, щоб такі люди як я померли з голоду? Уф-фу... Товариство прогнило, причому насквозно — він пробурмотів і встав та пішов шукати роботу.
***
05:30.
Хоча сьогодні була неділя, у залі очікування на роботу завжди було людно. Дні, коли студенти щодня шукали роботу, вже давно пройшли. Молоді люди уникали чорної роботи! Однак не дивно, що мігранти були і на цьому базарі.
« Я ще не почав, а у мене вже болить голова» — подумав я, оскільки досі не звик до запаху цигарок та алкоголю вранці, — « Як би закінчити роботу, повернутися додому і як треба відпочити... »
І ось, коли я сидів у своїх власних думках, в залі з'явився молодий чоловік на будові.
- Потрібно чотири робітників на будівельний майданчик офісного центру!
Це була звичайна вакансія « різноробного» яка планувала прибирати, доставку цегли і розвантаження піску. Фізична праця була суворою і брудною, але я вже давно до неї звик. Ось чому, не вагаючись, я підняв руку.
– Я...
- Я ті дам, ха!
Проте, мене відразу відтягла банда людей, які погано пахли, кинувши тим самим шансу найнятися на будівельні майданчики.
« Хлопці просто безсердечні... Роботодавці повинні спершу давати шанс молоді!."
Коли я скаржився на своє життя, у мене з’явився чоловік середнього віку в сорочці із короткими рукавами:
- Потрібний три помічники плитника. Досвід є дуже важливим.
Як і слід було сподіватися, ця вакансія мала допомогти головному плитнику та своєчасний доставка таких матеріалів, як кахлянка, цемент або пісок. Полічники не повинні були відволікатися на іншу роботу, для якої була робота помічника. Щодо досвіду, то це значить, що людина повинна мати якусь ваду для того, щоб не розбивати плитку й не наступати на свіжу.
- Я! У мене є досвід роботи помічником плитника більше десяти ...
Але я знову був відсунутий убік старшими чоловіками і втратив свій шанс на роботу, оскільки звідтіль було три чоловіки більш досвідчених за мене.
- Хто-небудь ще?
- Я! Я... Эй!
Потім прийшло ще кілька компаній, які також шукали робітників, але я завжди був не в справах. Незабаром мене це почалося порядку діставати, але оскільки мої конкуренти були дорослими і, як правило, великими мужиками, я нічого не міг сказати їм, а тому був змушений мовчки сидіти, очікуючи свого шансу.
- Хм!
Навіть начальник біржі важкої праці не витримав і хмикнув, дивлячись на моє жалюгідне становище. Йому було лише 30 років, і він явно успадкував цю посаду від свого батька. Що стосується мене... З десяти відвідувань праці, в трьох я був змушений їхати додому не соло хлібів.
Тим часом у залі з'явився ще один найманець.
- Потрібний вкладник кабеля. Досвід не об’єктивний. Плачу 110,000 в день, так що давайте швидше.
Це було на 20,000 більше за звичайну платню за схожу працю. Однак я не зрушив, оскільки великий гонорар пропонувався не просто так.
« Я досі пам’ятаю, як це було жахливо...».
Одного разу я найнявся кабелем. І того разу мені вистачило по труну життя.
Все, що від мене вимагалося - це тягнути за собою великий електричний кабель. Проте, це завдання тільки на перший погляд могло здаватися легким. Вона збирала багато сил, і я повинен був постійно стежити, щоб кабель вкладався як покладено. Крім того, самі котушки з кабелем були дуже важкими і масивними.
Все, що мені було потрібно - це просто тягнути за собою і прокладати кабель, але... Навіть у рукавичках я гарантовано зародився б величезними пухирями, а протягом наступних двох днів був би приречений на муки від тяжкого болю в спині.
Тому інші робітники просто відвернулися, нецікаво свистіли або вийшли на перекур.
- Що, ніхто не хоче? - Знову запитав чоловік. А тоді один з присутніх на біржі робітників вказав в мою сторону і вимовив:
- Цей молодий чоловік може зробити те, що Ви хочете, причому дуже добре.
- Саме так. Він дуже активний і має надзвичайну витривалість.
- Хіба він не проклав цілу гору електричного кабеля? Він експерт в цій справі, точно Вам кажу.
« Оце гади! »
Вони явно хотіли позбутися зайвого конкурента, але той найняв мене не до кінця. Тому я сподівався:
- Вибачте, молодий чоловік. Ви ж шукаєте роботу? Здається, Ви цілком для неї підходите.
Останніми інстанцією, яка могла мене врятувати від цього пекла був начальник біржі, але той тільки посміхнувся. Йому було абсолютно наплювати, хто і на яку роботу збирався йти.
Зрештою я схопив свій телефон і швидко набрав номер, перетворюючи потребу провести важливу телефонну розмову.
- Так, це Шин Янгу. У вас з'явилась вакансія? Так, я зараз же...
Ди-ы-нынь, ди-и-синь...
– ...
Однак, у відповідь донеслися лише короткі гуски, оскільки останнім набраним номером був служба підтримки ЗМІ, яка відмовилася зі мною розмовляти і внесла в чорний список. Інші робітники, почувши це, так голосно реготувалися, що в декого на очах навіть з’явилися сльози.
- Ну, йдемо, — запропонував усміхний роботодавець.
Хмуро, дивлячись на найманця, який приклеївся до мене, я подивився на екран телефону і на свій власний подив виявив один пропущений. Це було досить дивно, оскільки мені ніхто і ніколи не дзвонив. Потім я з запізненням побачив ідентифікатор телефонуючого і поспішно натиснув « дзвонити».
Згодом почувся голос.
- Добрий день. Це фінансова Група « Материнське серце». Шановний Шин Янгу, ви ж знаєте, що завтра крайній термін?
– ... Вже?
- Якщо ви забули... Чи це означає, що у Вас все ще немає грошей?
- Це не так. Не хвилюйтеся, завтра все буде готово.
- Дякую... "Материнське серце" бажає вам щастя дня і сподівається, що сьогодні ви посміхаєтеся.
На цьому розмова закінчилася.
"Дірмо..."
Після того як я загруз у гру, то забув про дійсність і особливо свої борги. А для того, щоб сплатити лише проценти, я мусив працювати як справжній каторжник.
- Вибачте... Ви дійсно заплатите 110,000 вон?
- Так!
- Це правда?
- Звичайно! Працюючи на мене, Ви ніколи не будете голодувати!
Зрештою, я пішов прямо до пекла. А ввечері...
– Б-братик? - Затинаючись, привітала мене Сехи, дивлячись на те, як додому замість її брата повернулася тільки його спустошена і вимотана оболонка. Я навіть не міг розстатися, тому просто впав на підлогу.
« Чорт... Він мені не збрехав, але ... Один тільки хліб з водою... Я працював цілий день, щоб не померти з голоду... Уф-фу... Гра... Стріли... Продати...".
Після цього я просто відключився.
***
Прокинувшись, я почувався так, наче мене занурили в чан з розплавленим свинцем. Все моє тіло гудело, а на годинниках було вже 05:20 ранку.
– Чёрт!
Коли я зважав на відстань між моїм домом і біржовою працею, то запізнювався. А це загрожувало пригодам гірше вчорашнього. Отже, я поспішив переодягтися у свій робочий одяг, сподіваючись, що сьогодні мені посміхнеться вдача.
– А-ак! Ми повинні втікати!
Після того, як я заплатив відсотки за кредитом, у мене залишилося лише 9,220 вон. А попереду ще була місячна платня за гру.
Напившись на душ, я одягнув черевики і попрямував до виходу, як раптом натрапив на свою матір.
— Підемо поснідаємо, — поплескавши мене по плечу, сказала вона.
- Я не можу. Я вже спізнююся, — поспішно відповів я.
- Янгу, куди більш серйозним тоном вимовила вона, від чого я рефлекторно стидався. Було б очевидно, що зараз почнеться бурчання. Мама знала про мої борги, підозрювала мене в залежності від гри на віру і була дуже засмучена тим, що я не закінчив навчання. Так я і жив.
Тим не менш, очі моєї матері були спокійні і привітні.
- Йдемо, тобі потрібно поїсти, — повторила вона.
– Прытяки. Мені треба поспішати на біржу.
У той момент двері відчинилися, і на мій погляд з'явився батько.
- Зроби собі невелику перерву сьогодні, сидячи за столом з газетою.
- Перерив? Про що ти говориш?
Однак у відповідь мій батько лише кашляв і знову зосередився на газеті.
- Кхм-кхум.
- Ти вчора дуже втомився. Твій батько відніс тебе до спальні і сильно занепокоївся про твоє здоров’я, нахилившись до мого вуха, прошепотіла мама.
– А-а?
- Ми твої батьки. Ми не хочемо, щоб наш син страждав, так що сьогодні тобі краще відпочити.
- М-мама...
Мене дуже зворушило те, що мої батьки все ще турбувалися за мене навіть тоді, коли я їм приніс розчарування протягом останнього року.
Потім зі своєї кімнати вийшла Сехі і вручила мені пластир, призначений для стирання болю.
- Ось, приліпи його. Здається, тобі вчора довелося погано.
– С-сехи... Ах, як же я вас люблю! - Не здавшись, вигукнув я, після чого обняв свою матір і сестричку.
Я думав, що залишився сам на один з цим безсердечним світом, але як виявилося, поруч зі мною все ще стояла тепла і турботлива сім'я. З огляду на розчарування, які я відчував, вони ставилися до мене як до справжніх ангелів. І я міг бути лише щиро вдячним їм за це.
- Коли братик востаннє обіймав нас? - Сехи тихо проворчала, тоді як мати легонько погладила мене по голові. Після цього я зняв свій робочий одяг і сів за стіл, вперше протягом декількох місяців відчувши смак супу на гов'ячих дрибках.
- Батьку, може тоді ти зможеш погасити мій борг?
Фу-ду-ух!
Спокійний сніданок батько дригнувся і, недовго думаючи, відразу ж кинув у мене своєю ложкою, від чого мати вдосконалювалася мовою і сказала:
- Хіба ми вже не говорили на цю тему? Ми хочемо, щоб ти став справжнім чоловіком. Тобі вже 26 років, і тому ти повинен нести відповідальність за свої вчинки.
Атмосфера була настільки мирною, що кидка ложкою я просто не очікував, а тому зараз сидів і потирав вухане місце.
Тим часом батько взяв новий прилад і простягнув мені якийсь конверт.
- Вважай, що сьогодні у тебе податкові канікули. Завдяки нам ти сьогодні можеш відпочити, тому що я не міг дозволити тобі загнати нашу сім'ю в ще більші борги.
- Батьку...
Я був дуже зворушений. Мій батько, як правило, був дуже пильним і розсудливим сьогодні.
« Отже...» — пробурмотів я, з радістю приймаючи допомогу.
Але, подивившись у конверт, я побачив, що зміст цього хлопця далеко не « неймовірно » для мене. У ньому було лише сім купюр. Я відчув розчарування і обережно зробив:
- Батько, але мінімальна платня праці складає не менше діви...
- Правда? але це всі готівки, які я маю. Тато відповів, коли я з жалем поглянув на мене.
Я зовсім забув, але мій батько був дуже стриманий, коли справа досягала фінансових витрат. Якщо він купував курку, то з розрахунком на те, що сім'ї повинно було схопити його як мінімум на три прийоми їжі.
Таким чином, я був змушений здатися.
"Так чи інакше, дякую тобі, тато."