Глава 1078 Все як завжди.
« Це... Кінець?»
Руки Чжен Цзяле продовжували лежати на клавіатурі і миші. Насправді минуло п'ять хвилин від смерті Ослепної сотні кольорів.
Першим у Тіріані помер Темний Грім Лін Цзіньгуаня, після нього настав чорьог Ослепильної сотні кольорів. Зависнувши в повітрі, Чжен Цзяле у формі духу продовжував спостерігати за тим, як його команду безупинно переслідує Самсар.
Негативні дев'ять Градусів Цінь Мюня загинув.
Нерухома Скала Чжен Сіньцзе загинув.
Живими залишилися тільки Пустинний Прах Хань Венцина і Рота Бай Яньфея. Хлопці не здавались. Вони використовували всю свою силу, щоб вбити Жорстоку Тішину у Юса. Три персонажі впали разом.
Слава!
Як і в інтернеті Арені, це слово з’являлося після закінчення змагань. На жаль, слава не належала Чжен Цзяле, бо він знову програв...
« Скільки разів я програв?» - йому було нестерпно задумуватись над цим питанням. Він пожертвував усім. Він витримав критику фанатів і тортури у своєму серці.
Всього раз. Одного разу буде достатньо.
Чжен Цзяле продовжував собі це повторювати. На жаль, він знову опинився на крок назад. За свою кар'єру він виграв у багатьох матчах. Чому він завжди падав на останньому етапі?
Чжен Цзяле не міг в це повірити. Він не знав, що йому робити. Він навіть забув, що йому потрібно робити в цей момент. Тільки стук зовні кабінки вивів його з трансу.
Хань Венцин, ядро Тиранії, той, кому було не додому слово « ховатися ».
Чжан Сінцзе, який ніколи не робить помилок майстерня тактикою.
Також був Лінь Цзінь, відпущений своєю командою і знайшов притулок у Тіранії. Він теж був старим гравцем, який, як і Чжен Цзяле почав грати в другому сезоні.
Цинь Мюн, Бай Янгфей...
Снаружи стояли всі його товариші по команді. Всі виглядали товариськими через свою поразку. Вони намагалися приховати свою лють, але Чжен Цзяле її бачив. Він навіть зміг вичавити з себе посмішку. Мабуть, це була найпривабливіша усмішка, яку Чжен Цзяле бачив за своє життя.
- Як шкода... - Це зробив Лінь Цзінь. Незважаючи на загальний розлад, кожен у Тіранії знав, що Чжен Цзяле найбільше страждає.
Йому знову вистачило одного кроку з важким тягарем на плечах.
Гань Венцин і Чжан Сінцзе принаймні один раз ставали чемпіонами.
Лінь Цзінь вперше бився у фіналі. Він відчував, що для нього це вже був хороший результат. Так, він відчував гіркоту поразки, але його ментальний тягар не міг зрівнятися з тягарем Чжен Цзяле.
Тільки Чжен Цзяле...
- Я... - Чжен Цзяле не зміг продовжити.
- Тільки не кажи мені, що ти знову зібрався у відставку? - Виніс Лінь Цзінь.
- Так не піде.
- Для відставки ще рано.
- Вірно, у нас ще будуть можливості.
- Наступний сезон прийде, не встигнеш і моргнути.
- Так, таке відчуття, що він приходить вже завтра.
- Не можу дочекатися!
- Я... - Чжен Цзяле знову спробував заговорити. Все відразу ж закривали роти і подивилися на нього.
- Я хотів сказати, що зі мною все гаразд, - вимовив він.
Хлопці переглянулися між собою. Після завершення матчу всі, крім Чжен Цзяле, вийшли зі своїх кабінок. Вони почали уявляти найгірші картини. Тільки після того як Чжен Цзяле вийшов зі своєї кабінки, всі трохи розслабилися. Хлопці почали потішати його, але він сказав, що з ним все гаразд.
« Це правда. Я в порядку» - Чжен Цзяле оглянувся по сторонах. Здавалося, що на нього зараз дивився весь стадіон. Але він був у порядку. Так, він носив на своїх плечах важкий тягар, але воно було вроджене його вибором. Сунь Чжепін сказав йому позбутися всіх відволікаючих думок. Чжен Цзяле спробував це зробити, але у нього нічого не вийшло. Можливо, тільки такі люди як Сунь Чжепін могли зробити подібний подвиг, чи не так? Під кінець Чжен Цзяле втягнув усі відволікання до себе і поковував вперед. Це був його метод: він не міг позбутися свого тягаря, але воно не робило його слабшим. Просто зараз цей тягар став трохи важчим, тільки і всього.
- Так, я в порядку. А як щодо вас хлопці? З вами все гаразд? - Чжен Цзяле навіть зміг задати зустрічне питання.
Знову і знову вони переглянулися між собою.
- Раз з усіма все в порядку, пішли, - вимовив Хань Венцин, після чого махнув рукою і без коливань почав спускатися зі сцени. Шість гравців Тіранії з високо піднятими головами почали покидати стадіон. Потім стадіон оголосився оплесками. Хоча фанати були засмучені своєю улюбленою командою, вони бачили, як сильно гравці намагалися перемогти. Вони не здавались від початку до кінця, а продовжували боротися. Така гра заслуговувала оплески. Тирані гравці не соромилися своєї поразки.
Оплески продовжували рости. Гравці Тіранії почали махати глядачам руками. Незважаючи на поразку у грі, вони не впадуть. Хоч би яким важким не був тягар, він не зможе їх зігнути.
Глядачі плескали в долоні. Працівники стадіону на деякий час відклали свої справи і також почали плескати. Навіть гравці Самсари, які стали чемпіонами, стояли осторонь і плескали. Їхні оплески адресувалися не їм, а Тиранії. Незважаючи на поразку в матчі, вони заслуговували повагу кожної людини Самсари.
Після цього відбулася церемонія награбування Самсари. Як і минулого року, команда забрала трофей і не почала відразу святкувати перемогу. Вони були другою командою після прекрасної Ери, яка мала два рази підряд стати чемпіонами. Можливо, вони навіть зможуть створити династію. Це була достатня, яку не можна було ігнорувати.
Команда Тіранія перша брала участь у післяматковій прес-конференції. Усі шість гравців, які беруть участь у командних змаганнях, з'явилися на сцені. Подивившись на репортерів внизу, вони зрозуміли, що ті виглядали більш серйозними, ніж вони.
- Ми можемо почати? - У результаті першим заговорив капітан команди, Хан Веньцин.
- Це була дуже сумна поразка. Вам є що сказати? - запитав репортера.
- Воно насправді було сумним, але з цим нічого не можна вдіяти. Чемпіон може бути тільки один - виніс Хан Веньцин.
- Що ви можете сказати про гру двох команд? - Хтось запитав. Оскільки Тиранія програла в останньому матчі з істотним відставанням, її гра вимагала детального розбору. Проте до останнього матчу все вже знали про проблему витривалості гравців Тіранія. Репортери не були винятком, інакше команда не отримала б таких бурхливих оплесків після своєї поразки, а їхні питання не могли бути такими ввічливими.
- Обидві сторони тяжко працювали. Яка б команда не перемогла, вона заслуговує чемпіонського титулу, - відповів Хань Венцин.
- Чи є у Тіранії чи її гравців на наступний сезон якісь плани? - запитав репортер. Він має намір виділити « іґрундів". Всі репортери відкрито або таємно поглянули на Чжен Цзяле. Вони були схожі на гравців Тіранії, які після матчу поспішили про нього подбати. Репортери знали, що найбільше поразила Чжен Цзяле.
- Все як завжди, - коротко відповів Хань Венцин.
Однак, репортерів дуже цікавило це питання. Їх більше не турбувало, що вони можуть бути жорстокими. Один з них прямо запитав:
- Мені б хотілося дізнатися думку Чжен Цзяле. Ви не хочете щось сказати?
- Я? - Після того як назвали його ім'я, Чжен Цзюле окинув поглядом репортерів. Розсміявшись, він продовжив. - Хіба я до цього вже не звик?
Репортери були збиті з пантелику.
Це був принизливий жарт, але нікому не було смішно.
Він вирішив так пожартувати, тому що втратив надію?
У цей момент репортери знову почули голос Чжен Цзяле.
- Що ж стосується майбутнього, все так, як і сказав наш капітан: нічого не зміниться. Все буде так само, як і завжди - вимовив він.
- Мм, гарна фраза. Так само, як завжди - кивнув Лінь Цзінь.
Спочатку репортери хотіли дізнатися і його думку, але коли він висловив своє відношення, вони все зрозуміли. Хоча це була дуже болісна поразка, він не міг зламати команду. У наступних матчах вони продовжуватимуть бачити цих негнучких генералів та їх боротьбу і прагнення слави, до якої вони прагнули всі ці роки.
Репортери більше нічого було питати з приводу фіналу. Інші члени Тіранії не були старими гравцями, яким загрожувала швидка відставка. Наприклад, Чжен Сінцзе був членом золотого покоління і перебував на пікі своєї кар’єри. Саме тому всі відчували найбільше жалю до найстарших гравців Тіранії.
- У наступному сезоні до Альянсу приєднаються Е Сю і його щаслива команда. Враховуючи механізм роботи ліги, існує велика ймовірність, що ви зустрінетесь з ним у першому раунді. Може, ви хочете йому щось сказати? Зрештою, ви давно знаєте один одного! - репортери почали ставити питання на інші теми.
Усі члени Счасті дивилися трансляцію. Як за командою, вони повернулися до неї. Цей чоловік продовжував спокійно пити чай.
- Це погано... Цей хлопець безумовно посміється наді мною, - пробурмотів Чжен Цзяле.
- Що? Що ви маєте на увазі? - Відразу ж запитав репортер, але Чжен Цзяле залишився мовчав.
- Я сподіваюся, що він зосередиться на матчах і перестане доставляти всім проблеми в грі, — вимовив Лінь Цзіньгуань.
- Хм, що ви хочете цим сказати? - Знову запитав репортер, але Лін Цзіньгуань теж закрив рот на замок.
Всі подивилися на Ханю Венцина.
- Перемогти його. Все як завжди, - вимовив той.
Все як завжди. От тільки в минулому ти не так багато разів його перемагав! Ти не думаєш, що говорити "як завжди" не дуже доречно? Репортери почали критикувати Гань Венцина. Почертована ними інформація, пов'язана з Ханем Венцином, буде супроводжуватися цим гаслом.
У кінці репортери з надією подивилися на Чжен Сінцзе, сподіваючись вивудити з нього якусь цікаву інформацію.
- Час вийшов, - подивившись на годинник, виніс той. - Час закінчувати!
- Ах ах... Віце-капітан Чжан, ви можете сказати кілька слів про Е Сю? - Сумно зачитали репортери. На жаль, час вийшов, а як всім було добре відомо, Чжен Сінцзе дбав про час більше, ніж про щось інше. Піднявшись, гравці Тіранії один за одним покинули прес-конференцію.