Глава 525 Ми не можемо утримати боса.
- Не можете утримати боса? Якого біса, тоді на ком висить його агро? Ви що, не зможете нанести останній удар? - Після отримання звітів дивувались лідери гільдій.
Простіше кажучи, монстр належав тому, на кому висіла його агресія. Ті, хто виходить з нього речі будуть на тридцять секунд захищені системою. Їх зможе підібрати тільки той, хто в останні хвилини життя монстра викликав у нього найбільшу агресію.
У теорії все виглядало досить просто, проте практика доводила протилежне. Було досить складно визначити рівень агресії монстра. Часто останній удар перевішував усі інші механіки. Останній удар у декілька разів перевищував важливість звичайного удару. Все це добре знали. Врешті-решт, останнім ударом називався удар, що обриває чиєсь життя. Якщо ж ви помиляєтесь, то не відчуватимете найвитонченіших почуттів до свого вбивцю.
Окрім останнього удару, був також дуже важливий перший удар. Кількість тих, хто заробляє на життя під час першого удару, залежала від ситуації. Наприклад, гравець, який взяв на себе ініціативу завдати першим ударом по босові і гравці, вимушений контратакувати шефа першими ударами, отримували різні рівні агресії.
Загальні правила були досить прості, але, як відомо всім відомо, диявол є в деталях.
Особливо це правило стосувалося босів. Босси мали свої імена, добре написані особистості та історії про те, як вони дійшли до такого життя. Усі ці деталі були унікальними зображеннями, які безпосередньо вплинули на кількість заробленої агресії при однакових методах атаки. Наприклад, останній удар, що стався по деяких босах, дозволяв гравцю заробити в п'ять разів більше агресії, тоді як той самий останнього удару на інших босів давав у десять, а то й двадцять раз більшу агресію.
Деякі боси продукували більше знущань, входячи у стан червоної крові. Існували боси дуже чутливі до першого удару...
Таким чином розуміння правил набору агресії того або іншого боса було дуже важливою частиною крадіжки шефа. Зазвичай все вирішувалося останнім ударом, ось чому лідери гільдій задали подібне питання своїм підчиненим. Коли декілька команд заробляли приблизно однакову кількість знущань боса, вирішальним фактором був останній удар.
І наступні відповіді їх підчинених привів лідерів гільдій в ще більше здивування.
- Ні, справа не в тому, що ми не можемо украсти боса, - доклали ті.
- Тоді в чому справа?
- Ми не можемо його утримати!
- Це якась схема?
- Це не схема. Жоден з нас не може утримати боса!
- Що за дурний жарт. Хлопці, ви... - в цей момент письменник повідомлення лідер гільдії раптово зупинився. Він дещо зрозумів. У той же час, тихий до цього групової чат - кімнати вибухнув від потоку повідомлень. Про те, що бос не міг контролюватися, він не належав до жодної гільдії. Усі тринадцять гільдій зіткнулися з однією і тією ж проблемою.
Усі їхні елітні групи не могли утримати боса.
Чому?
Ледерам гільдій було важко повірити, що це відбувалося насправді. Вони думали, що над ними просто пожартували, але на середині своєї відповіді їм довелося зупинитися, тому як до них нарешті дійшло, Що сталося насправді!
Вони не врахували один дуже важливий фактор!
Хоча гравці, які зібралися тут, мали досить великі рівні, вони були просто звичайними гравцями. Майже завжди з босами билася еліта гільдій. Елітними гравцями вважалися вихідці з Небесної Сфери, за плечима яких був багаторічний досвід гри в Славі. Тому не дивно, що всі вони мали добре розуміння звичайних серверів.
Вони могли, як вбивати босів, так і проходити підземелля.
Але ці звичайні гравці вперше займалися чимось подібним!
До цього моменту на десятому сервері Аквамариновий Рицар був убитий всього лише три рази. У всіх трьох битвах брали участь елітні гравці великих гільдій. Запитаю, де могли набратися досвіду звичайні гільдейські гравці, якщо вони жодного разу не стикалися з подібними босів?
Коли група гравців перший раз намагалася вбити якогось боса, навіть якщо всі її члени читали до цього гайди, була велика ймовірність того, що вони будуть вбиті!
Причина, чому звичайні члени великих гільдій мали високі рівні не в тому, що вони весь свій час проводили у грі, а в тім, як за ними доглядали ветерани та експерти Гільдії. Що це означало? Коли група, яка вирушила в підземелля, очолювала експерт або ветерана, виникла набагато менше проблем.
Наприклад, коли в новому підземеллі йшла п’ята нубів, вона помирала багато разів, перш ніж пройти його до кінця. У Славі штрафом за смерть була втрата досвіду. Таким чином, можна було зробити немислимий висновок: чим більше гравців помирав, тим повільніше він прокачався. У результаті виходило, що гравці великих гільдій своїми рівнями переважали рівні гравців з звичайних гірльдій.
І ось тепер, очолювані експертами і ветеранами звичайні гравці зіткнулися з проблемою. Аквамариновий Рицар був набагато сильніший від звичайних босів підземелля. Вони не могли його втримати, коли б з ним знущалися.
Спочатку під керівництвом гільдій було багато гравців. Хаос на початку бою не дозволив їм побачити труднощі, яких зазнають їхні гравці, які безпосередньо билися з босом. Після цього половину їхньої сили було відправлено до погоні за гравцями щасливої гільдії. Коли керівники Гільдій отримали інформацію про те, що ті почали збиратися в одну велику групу, їх позосталі боротися з босом гравці вже були повалені.
Аквамариновий Рицар і його кавалерія призвали своїх бойових коней. Після того вони відразу пішли в наступ. Стальні копита коней піднімали в повітря жовтий пісок, створюючи величезну хмару пилюки у Західній пустелі. Стріляюча кавалерія разом з хмарою пилу вдерлася у ряди захоплених гравців.
Гравці ніколи до цього не бачили такої сцени. У Славі не було істот, які могли б пересуватися відкритим світом. Клас Рицарів називався так тільки тому, що він був ворушним символом лицарських ідеалів. Він абсолютно не пов'язував у собі поняття солдатів і коня.
Аквамариновий лицар разом зі своїм оточенням був загрозою для величезної кавалерії. Перед гравцями вставало нове запитання. Чи варто їм продовжувати атакувати вершників, чи зосереджуватись на їхніх конях? Якщо все ж перевести увагу на коней, то як же їх частина краще атакувати, щоб це зробило на них найбільший ефект? Коли гравці задумувались над атакою вершників, вони почали сумніватися в тому, що їм вистачить їхньої довжини зброї. Коли гравці роздумували над усіма цими питаннями, їх вже перекинула на землю кавалерія. За найнеприбутками пройшлися кілька разів. Така ж кавалерійська атака нанесла персонажам досить відчутний урон. Невдахи, по яких кілька разів сталася кінська хвиля, вже були трупами.
Незважаючи на те, що декілька ветеранів очолювали свої команди, вони не могли контролювати змінену ситуацію. Опинившись нездатними щось зробити, вони зв'язалися з лідерами своїх гільдій, щоб ті повернули назад гравців, які відправляли до погоню за щасливою гірдією.
Переслідувачі щасливої гільдії виявилися збиті з пантелику, коли почули про те, що їх допомога потрібна в бою з босом. Їм було важко уявити, чому їхні групи виявилися нездатними протистояти босові. Коли вони повернулись, перед ними з’явилася картина, яка змусила їх застидати на місці.
Якого біса? Що вони мали робити? Як вони могли потрапити на конях? Атака по конях не приносила важливих результатів. « Чорт, я впав! А, на мене наступив кінь! Мамо, звідки з'явився меч? Я помер!»
На землі, які загинули, безліч трупів добре описували битву.
Наскільки сильним був дикий бос? Деякими навичками дикі боси могли з одного удару вбити персонажів одягнених в тканини обладунки. Нехай кавалерія Аквамаринового Рыцаря була не так сильна, як він сам, проте її сила була порівняна з силою елітних монстрів. Їхні удари наносили величезний урон усім без винятку персонажам.
На цей момент групова чатка перетворилася на повний хаос, тому що лідери гільдій чудово знали про силу Аквамаринового Рцаря. Придивившись ближче, вони побачили, що їхні групи просто не могли з ним справитися. Якби вони не були багатьма, без ефективної стратегії, то їхні групи мали лише пушене м’ясо. Бос міг з легкістю всіх їх убити!
Вже запізно було кликати на допомогу. Решта їхньої сили в цей момент знаходилась на Алмаршані.
На обличчях лідерів гільдій проникла мертва блідість. Вони тільки зараз зрозуміли, що зробив Марчний Лорд. Той виманив їх еліту в інше місце, таким чином змусив позосталих звичайних гравців битися з босом. Але навіть у великій кількості людей не було достатньо, щоб з ним розібратися. Чим же тоді займалася щаслива Гільдія?
Якщо ми навіть не можемо з ним впоратися, то на що розраховує щаслива гільдія? - Зрозуміло хтось запитав. Йому відразу відповіли: "У них все по-іншому.
- Чому по-іншому?
- Тому що у них інший командир...
У гуртовому чаті, в який раз за останній час була встановлена тиша.
Командире... Він насправді був іншим. Темний Лорд знаходився на вершині всієї слави, в той час як вони ... Їм було дуже соромно порівнювати себе з ним.
У Західній пустелі гравці тринадцяти гільдій у паніці втікали від кавалерії Аквамаринового Лицаря. Ті, кого вона наздогнала, за лічені секунди були мертвими. А догоняла вона багатьох, тому що в розпорядженні підпорядкованих аквамаринового Рицаря були коні.
У цей час група щасливої гільдії вийшла на вершину однієї з піщаних дюн. З боку було видно, що всі гравці цієї групи були побудовані в чіткому і організованому побудові. Вони з'явилися ззаду, вітаючи рятувальних своє життя гравців клубних гільдій. З розширеними від страху очима ті просто не знали, куди їм було поступати. За допомогою нерішучості кавалерійської хвилі Аквамаринового Ріцаря їх буквально вм’якшила.
Агресія аквамаринового Рицаря вийшла з-під контролю. Тепер він брав на себе ініціативу атакувати інших, замість того щоб відповідати на ворожі напади. Він обнажив перед собою нові цілі для атаки, він без вагання ривнув їм назустріч.
Жовтий пісок продовжував вдиватися під сталевими копитами коней. Кавалерія, наче вітер, прямувала до застиглих на місці гравця щасливим гільдією. Звуки ударів кінських копит по землі залишалися всього лише звуками, самі собою вони не наносили жодного урона.
- Магі! - У гільдейському чаті з'явився наказ Мрічного Лорда. Через те, що він мав керувати всією гільдією, йому доводилося віддавати команди за допомогою загальних гільдейських чатів. Коли він зробив "Маги!", всі маги щасливої гільдії підняли в повітря свої палиці. Їхніми долями були прикрашені коштовним камінням, чиї грані яскраво відображували сонячне проміння.
- Крижана стіна!
Віддав новий наказ Е Сю. Усі маги відразу почали кастувати заклинання, яке він почув. Повітря почало відчутно підростати від тих магічних хвиль, після чого з-під землі в одну мить з'явилися близько ста крижаних стін, блокуючи швидке наступ кавалерії Аквамаринового Рцаря.
*Взрів!*
Повітря наповнилось звуками численних вибухів. Кавалерія явно не збиралася зупинятися перед з’явою перешкодою. Коні продовжили біг, розламуючи одну за одною стіни льоду.
Вибух вибухом!*
- Ворі, вперед! - Дав черговий наказ Е Сю. Після цього двадцять чи тридцять Ворів почали ховатися в маленьких проміжках між крижаними стінами.